Сонце тепло усміхається,
Мов милується Веснянкою.
Вже берізонька вбирається
Ніжно-білою панянкою.
По доріжці йде дівчинонька,
(Мов сама Весна з'явилася),
Сяє усміхом-промінчиком,
В далеч ніжно задивилася:
Чи не видно там, за обрієм,
Де земля із небом сходиться,
Щоб ішло кохання зоряне,
Бо ж сімнадцять весен повниться?..
Десь любов з доріжки збилася,
Не була весною стрічена.
Де ж її ти продивилася,
Дівчинонько закосичена?