Періщить березневий дощ.
Хвицає вітер ще із ночі.
Та холоднеча хоч-не-хоч
Усе частіше мружить очі.
Така природі благодать:
То засніжить, як заманеться,
То крутить смерчем, наче тать,
А то блаженно засміється.
То ж непереливки бува
І долі нашій в цьому герці:
Проблем - аж пухне голова,
І втомлено зітхає серце.
Чекаю сонця із-за хмар
(Хоч трохи б відігріти душу),
Та зазвичай природи шарм
Сприймати як належне мушу.
І кожен рік вже відтина
Тепла все меншу й меншу скибу.
В природи милості нема,
Не дати б долі своїй схибить.