Раптово серед зими - весна! Невже?! Я вперше отак спритно кинулась до люстерка у свої "далеко за тридцять" років.
Еге! Зрадливий туманисько полишив свої сліди на темному волоссі. Ще й скроні інеєм припорошило. Згіркно посміхнулась: пролетіли мої весни.
Вийшла на вулицю. А воно ж - ВЕСНА! Буває ж таке: у січні - і весна! Вітерець щось грайливо нашіптує по черзі то юнакові, то дівчинці і, певно, отій літній жінці - бо в усіх на устах раз-по-раз сплахами розкриваються посмішки.
З полегкістю зітхнула: авжеж, хоч і оманливе жіноче щастя, та ще не все втрачено. Життя продовжується!!!