Вiдносить

Солом’яну надію нації,
До таці процвітання прип’яту,
Несе Дунай у сиве море,
Вже переповнене марнот.

…Везли її по бездоріжжю,
Хотіли скинути у прірву,
Та на самім краю провалля
Знайшли велику каменюку

І враз – мотузкою до ніг!
Але солом’яна, велика,
Не потонула – стала сторчма
І дивиться, як плаче світ

За тим, що гине без надії
Всесильний в слабості народ.

22.02.13