Михайло Тємнов: «Поки жива хоч одна казка – до того часу не загине цивілізація, до того часу живемо ми»
Читати: http://ua-reporter.com/novosti/131037
19 лютого в Ужгороді, в прес-центрі «Нове Закарпаття», відбулася зустріч любителів казки та закарпатських авторів, що увійшли в нещодавно виданий у світ до читача міжнародний збірник «День сказки».
На зустрічі, автори книги «привідкрили двері» декотрих «таємниць», що пов’язані з випуском першого в СНД, в деякій мірі, нестандартного збірника, котрий шокував багатьох. Тому що немала кількість авторів, які знаходяться за межами України, не вірили, що він вийде.
Зустріч «з казкою» провели Михайло Тємнов (редактор збірника «День сказки»), Тетяна Романова («Сила любви»), Нінель Масяк («У самовара с Бабой Ягой»), Анна Данканич (автор казок «Піаніно», «Ангел»), Надія Маїк («Казка про двох сестричок») та Тетяна Горянка («Гроза»).
Редактор збірника Михайло Тємнов зауважива: «Не думав, що дійду до цього збірника. Мене до нього направили».
За словами письменника-журналіста пана Тємнова, наразі йде культивування інстинктів, а високе, духовне – залишається поза межами уваги. З цього приводу він та його колеги «по перу» направили звернення про заснування на теренах слов’янських країн Дня казки до Президента та розробку програми, яка б вміщувала роботу з дітьми, сім’єю тощо.
Після цього кроку виникла нова ідея: письменниця-адвокат Нінель Степанівна Масяк запропонувала провести конкурс на кращі казки.
– У мене було багато сумнівів: чи наберемо ми достатню кількість авторів. Однак на оголошення відгукнулося чимала кількість письменників. Надіслали більше 130 казок. У результаті, до збірника ввійшло 33 автори, – зазначив Михайло Тємнов.
Під час підготовки книги «День сказки» виникло багато інших питань: відбір кращих казок, як оцінювати та співставляти твори молодших авторів (дітей) та відомих письменників. На допомогу прийшла колективна ідея – «повинна перемогти казка». Не має бути переможених. Казка не може програти. Тому всі автори мають увійти в збірник, адже вони повірили в казку.
Після цього розпочався другий етап – праця з авторами. Разом з редактором збірника письменники доопрацьовували казки: «пом’якшували кінцівки».
«Вважаю, що поки жива хоч одна казка – до того часу не загине цивілізація, до того часу живемо ми» – говорить Михайло Юрійович.
Збірник казок порушив багато проблем, яких творці проекту не знали.
– Ми зрозміли, що «Спасение утопающих – дело рук самих утопающих». Є талановиті автори, які сьогодні не можуть «пробитися», видатися і донести свої думки до читачів, – каже пан Михайло.
Тому наразі народжується другий проект, котрий не буде просто збирати казки. Це буде «Творча майстерня». Авори разом видаватимуть свої твори. Письменник сплачуватиме мінімальну суму для того, щоб видався збірник. Тим авторам, які не можуть цього зробити (діти-інваліди, особи з малозабезпечених сімей), «Майстерня» допомагатиме.
Заслужений худжник України Тетяна Романова: «Ми всі виховані на казці. Але не помічаємо наступного: хто стане на захист любові, добра, чого так не вистачає нашим душам. Ми разом, з ініціативи Михайла Тємнова, підняли глобальне питання –відродження милосердя, любові та доброти. У моїй казці «Сила любви» порушена проблема: як зупинити зраду дітей батьків. Саме сила любові примусить переломитися в душі дитини жорстокість. У моєму творі сльози дівчинки, завдяки любові, перетворювалися в перли і зробили її сукню розкішною.
Дякую пану Михайлу й усім людям, хто став на захист любові, доброти милосердя. Впевнена, що вам будуть дякувати ще й наступні покоління».
Нінель Масяк: «Я написала «Интервью с Бабой Ягой», оскільки це мій улюблений персонаж. З-під мого пера вийшло 15 інтерв’ю із казковими героями, а також продовження відомої казки «Золотий ключик». Визнаю, як автор 9 книг, що Михайло Юрійович взяв на себе титанічну роботу: не тільки спілкувався з усіма авторами, але й знайшов можливість опублікувати збірник «День сказки». А також він розшукав талановитого художника, який створив прекрасне казкове оформлення нашій книзі. Адже оформлення – це одяг книги. Вірю, що на цьому наші зусилля не закінчаться. А ми, зі свого боку, надаватимемо всю можливу допомогу».
Анна Данканич: «У цій книзі не тільки діти, але й дорослі знайдуть дуже багато цікавих речей, повчальних моментів, над якими можна замислитися. Люди багато часу витрачаємо на непотрібні речі. Ми розучилися спілкуватися, читати. Мій твір «Ангел» порушує проблему того, що багато нині людей не вірять у вищі сили. Друге оповідання «Піаніно» є автобіографічним. Воно про стареньке піаніно, на якому грали в дитячому садку. А воно мріяло про зовсім іншу долю. І ось старенький музичний інструмент знайомиться із дівчиною, котра на ньому грає твори відомих композиторів, які, зазвичай, призначені для роялів. Твір алегоричний.
Я дуже вдячна організатору Михайлу Юрійовичу Тємнову за такий чудовий проект, за добрі думки, які, сподіваюся, втіляться в життя. Рада зустрічі, знайомству та спілкуванню з досвідченими авторами. Надіюся, що наша співпраця й надалі продовжуватиметься».
Надія Маїк: «Хочу подякувати Михайлу Юрійовичу за таку задумку. Усі казки «проходили через мої руки». Я їх вичитувала. Найпершою до мене потрапила казка пані Масяк. Дуже оригінальний і несподіваний твір. Скажу, що в збірці зібрані різні казки: від одних з’являється усмішка, від інших – сльози. Вважаю, що цей проект має продовжити своє існування і добре було б, якби щоквартально видавалася така казкова книжечка. Адже світ сьогодні – жорстокий. І потрібно робити чим побільше подібних хороших речей, щоб наповнювати наше життя добротою, ніжністю, любов’ю».
Тетяна Горянка: «Насамперед, хочу від щирого серця подякувати Михайлу Юрійовичу за вихід цієї чудової книги. Перечитавши її, зрозуміла, що у світ до читача вийшла не тільки збірка казок, а у світ вийшла правда нашого життя. У своїх творах автори показали справжню дружбу, любов, велике людське щастя, повагу та взаємопорозуміння. Скажу, що одну із книг я подарувала своїй подрузі, котра приїздила в Ужгород з Росії. Повернувшись додому, вона разом із своїми дітьми прочитала книгу, передзвонила мені й попросила передати подяку усім авторам та організаторам виходу цієї книжки. Адже казка жила, живе й буде жити у наших серцях. А завдяки таким чудовим та світлим виданням у дітей виховується доброта, щирість, відвертість, взаємопорозуміння та справжня дружба.
Щодо мого оповідання «Гроза» – то воно автобіографічне. Ця правдива історія трапилася зі мною, коли мені було 8 років. Гніздо, яке звили батьки врятованих мною опісля грози маленьких ластів’ят, існує й по нині під стріхою будинку моєї мами. До нього вже багато років, кожної весни прилітають ластівки. У цій милій хатинці пернатих наших друзів, народжується нове життя, життя маленьких пташок, які у кінці літа стають дорослими птахами й дарують нам радість, злагоду, хороший настрій, щастя, благополуччя та свої дзвінкі пташині пісні-щебетання.
Т. Горянка,
В. Попович