***

Подивись мені в очі...Подивись, не відводь погляд, просто дивись. Не бійся, я спробую не прочитати твої думки,  не буду ридати, якщо у мене все ж таки вийде побачити частинку твого серця. Подивись мені в очі, просто подивись!
Чи зможеш ти сказати ті самі слова, котрі вчора шепотів мені вночі, котрими зустрічали ми ранок, слова, які чи не дорожчі за твої поцілунки й дотики? Скажи, скажи такі лагідні та рідні слова, я хочу почути їх.
Ні, сонечко, "я тебе кохаю" - не те, що я хочу. Ці три слова покриті брехнею. Це кляті слова, адже я заборонила тобі їх промовляти до мене. Хай наші почуття нещирі, але давай намагатимемось не брехати один одному. Не визнавай своєї брехливої любові, від твоїх слів мені бридко, не хочется навіть лягати з тобою в одне ліжко. Не бреши мені, будь ласка!
Твої карі очі дивляться на мене, немов на божевільну, що ж, не можу з ними не погодитись.
- Що ти хочеш почути, ластівочка моя? - посміхаєшся мені жахливою, найсолодшою своєю посмішкою.
Не йди...Два слова, лише два слова, такі звичайні, та для мене в них сенсу та ніжності більше, ніж у найзворушливішій поемі.
Смієшся, я ж у тебе така дивна! Дивна, та я не хочу бути зайвою, не хочу заважати твоєму щастю, не хочу дратувати тебе. Я хочу правду, лише правду. Я ж залізна, мені не можна плакати.
Питаю ще раз...Смієшся. Відводиш погляд...