Якби я умів малювати, я б малював на небі хмарами ну і, звичайно, світлом. Так як в дитинстві, лежачи у траві запашній на луках, намагався й собі долучитися до змін повсякчасних форми білих вмістилищ пари. Мені у той час здавалося, що всі ті обличчя, гори, ріки, ліси, дракони не просто вправляння уяви, а моя з кимось гра на пару…
Якби я умів малювати, я б малював камінням, травою, квітами, лепехою, калюжами і татаринням. Я б малював туманом, співом півнів на світанні, погуком електрички, цокотом по бруківці срібних підків принця та його колісниці.
А ще б малював хвилями: альфа, бета і гамма. Кварками різнобарвними на простирадлі простору-часу. Малював би мріями хлопчика п’ятирічного про час золотий, про маму завжди молоду, здорову. Малював би не фарбами, не словами, а тим, що за ними, коли вимовляю: «люблю тебе, мила, кохаю»…