Ганна Осадко.
МНОГОТОЧИЕ.
Глеб Ходорковский(перевод)
Что ты ощущаешь, когда я молчу напротив -
сижу и молчу,
растерянно губы кусая
и пытаюсь найти хоть одно словечко-медяшку,
какую-нибудь завалящую мелочь сути
в дырявых карманах опыта?
Рывком выворачиваю нутро - на стол, с кишкАми -
своей тряпичной безразмерной торбы*)
по детски ощупываю жалкие остатки:
проездной на автобус, оторванную пуговицу,
где-то найденный ключ от чужой квартиры,
Курячий Бог*), кусочек зелёного мела -
"что у женщины в сумке, то у неё в голове" -
так говорила моя бабуся, да почиёт она с миром -
в райских кУщах, на берегах Стикса,
прижимая к своему большому сердцу
маленькую театральную сумочку.
А моя торба, вывернутая наружу -
как пересохшая шкура с ободранной туши молчания,
и не найти в ней ни на копейку мудрости
хоть словечко, дыхание, звук -
без
прокрустова ложа,
значений-определений-обозначений,
без
ограничительных знаков:
"не заплывай за буйки, дорогая",
осознавая фатально
что высказать самое главное - невозможно.
...я думаю ты догадался раньше меня
что Слово от которого всё начиналось
стало мелким, как полноводный нЕкогда Иордан,
стало коротким,
как шерстяной свитерок,выстиранный в кипятке
а цветастые бабочки ощущений и чувств
порхают сейчас над одуванчиковыми лугами,
их пустые коконы - лишь оболочка,
прошлогодний мусор, пыль и суета.
...ты выплетаешь страничку:
точка,
троеточие,
многоточие -
множество многоточий -
как призрачных светлячков святой купальскою ночью,
как на трещинках кончиков пальцев - несказанные слова
* * *
Ганна Осадко
багатокрапка
Що ти відчуваєш, коли я мовчу по той бік –
сиджу і мовчу
розгублена, і губи кусаю,
і намагаюся знайти бодай мідне словечко,
сяку-таку завалящу монетку суті
у дірявих кишенях досвіду?
Похапцем вивертаю нутрощі – на стіл, з кишками –
своєї великої, тряпчастої, безрозмірної торби,
обмацую такі ще дітвацькі статки:
проїзний на автобус, відірваний ґудзик,
знайдений ключ від чужої хати,
Курячий Бог, шматочок зеленої крейди –
«як в жінки у сумці, так в неї і в голові» -
казала колись моя бабця, хай спочиває з миром -
у райських пущах, на кисільних берегах Стіксу,
тулячи до свого великого серця
манюню, розшиту паєтками театральну сумочку.
А моя торба – вивернута навзнак,
як пересохла шкура з оббілованої туші мовчання,
І годі знайти в ній хоч копійку мудрості,
Хоч словечко, зітхання, вигук –
без
прокрустового ложа
значень-позначень-означень
без
обмежувальних знаків
«не запливай за буйки, мила»
без
фатального усвідомлення
неможливості сказати найголовніше.
... Думаю, ти це зрозумів раніше за мене –
Що Слово_ з_якого_все_почалося,
Зміліло нам, як повноводий колись Йордан,
Змаліло, як виполоканий в окропі вовняний светрик,
Що барвисті метелики по-(від-) чуттів
Пурхають над золотими кульбабовими луками,
А їхні порожні кокони – то лише оболонка,
Торішнє сміття, пил і марнота.
...і ти мережиш сторінку – крапка, трикрапка, багатокрапка –
Багато багатокрапок –
як примарних світляків у священну купальську ніч,
як несказаних слів на потрісканих пучках пальців.
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110040605906