Якби-я був алхiмiком-

 
Якби я був алхіміком, я жив би в 16 столітті. Але, якщо по правді, то я жив у 16 столітті. Був астрологом, алхіміком, учителем поєдинків на рапірах та шпагах. Мені часто здається, що я все це вигадав чи мені хтось нав’язав усі мої_не_мої спогади. Якби там не було, мені не потрібні папіруси, манускрипти, рецепти щоб зварити трунок, який лікує тіло, звеселяє душу та посилає її мандрувати світами, про які не прочитати в жодній книзі. Я не вмію добувати із олива золота, але золоте світло може засяяти від моїх дотиків чи голосу над тілами тих, кого я люблю.

Небесна механіка мало змінилася з тих пір. Стали кращими телескопи, але вони все так же дозволяють  бачити лише далеке минуле Всесвіту. На нашім небі багато померлих зірок. Сузір’я зберігають стару форму. Ситуацію тут_і_тепер не знає майже ніхто, але всі мають рацію. І з цим важко сперечатися. Квантова фізика та електродинаміка – гарні науки, але по суті  все та ж алхімія. Лише мова змінилася, помінялися формули. Суть не стала іншою. Тому мені не цікаво…

Я все ж такий запальний. Ловлю себе іноді на відчутті, як правиця ковзає вниз ліворуч до держала неіснуючої шпаги. Це насторожує. Боюся когось вбити. До сих пір перед очима мертвий птах від необережного поводження з пневморушницею.

Що далі то більше, не люблю попів. Наслання це якесь чи незагоєні рани. А може то попіл стукає в груди невпокореного Джордано? Розумію, що робота у них така. Навіть часами корисна людям. Але так іноді кортить надавати по пиці цим масним торгівцям облудою. Мабуть, починаю старіти…

Люблю розмовляти з русалками. Маю навчену видру ручну. Разом рибалимо. Нам вистачає. Збираю зілля, сушу його, настоюю на горілці. Розводжу бджіл. Голіруч ловлю рої. Позичаю у джмелів мед, він здається чомусь смачнішим. Повертаю з відсотками їм бджолиний. Дуже люблю живопліт з полуниць і малини ремонтантних сортів.

Де тільки можу саджу дерева. Люблю мандрувати подумки від крони до корінців і назад. Медитую. Часами втрачаю вагу і помічаю себе досить високо над землею. Опускаюся на копицю запашної конюшини. Лягаю горілиць. Слухаю цвіркунів і бачу Небо. Те що зараз. Для цього треба дуже мало. Треба просто НІЧОГО не боятися.

Шукаю ФОРМУЛУ ЩАСТЯ.  Вона має бути проста. Чотири символи. Максимум п’ять. Я хочу любити, кохати. Брати і віддавать  більше, ніж взяв. Щоб стачили ще не на одне життя. Насправді, я не хочу в нірвану. Така от сповідь алхіміка…