Коли немає слів,
Коли думки і тут,
І ніби там,
Коли у два склади
Вміщається сльоза...
Ти прагнеш змін,
Бо дальше вже is deep.
Чому всі знають краще
Ніж я сам?
Чому як Юда сумнів підкладуть,
А портім так невинно:
"Ну вирішуй сам!"?
Та ж ви не знаєте
Який там в мене шрам.
Ятрена рана все іще жива.
Але ну звісно, вам ж завжди хвала.
Як зомбі вибрали ви стежку
Кам'яну.
Як роботи чекаєте ви чуда.
А чудо, воно там і тут.
І неважливо, що воно
Між бруду.
Самі не знаєте що хочете
З життя.
А другим дорікнути:
"Вибачте, пустіть! Я спізнююсь дол "суду"..."
Підсудний - love.
Обвинувач (хто б сумнівався) "ego-я".
Суддя - могутня доля і шалений страх.
Ну ось і скінчилася гра.
А вас затягує глибока пропасть
Без кінця...