З тобою гарно дитинча купати в дощовім літеплі, потім слухати як воно засинає, спить. На животику чи на спинці. А потім виходити потихеньку, навшпиньки у прочинені двері в сад. Насолоджуватися звуками цикад, пахощами чорнобривців і флокс, зорепадом, перегуком рейок і коліс віддаленої залізниці.
З тобою гарно сидіти на зупинці. Просто так. Зустрічати і проводжати останні трамваї. Дивитися на мошкару, яка в’ється довкруг ліхтаря, на листя платанів, яке воно дивне в нічному світлі.
До тебе хочеться повертатися. За тобою швидко скучаєш. Тебе постійно бракує, хоч не чуєш твого голосу, хоч чуєш.
Можна назвати це насланням. А можна залежністю: психічною чи гормональною. Без тебе існування – пусте. З тобою життя – цілковита гармонія…