Відпускаю тебе, відпускаю.
Я не знаю, чи з пекла, чи раю?
Але більше тебе не тримаю:
Вириваєшся, хочеш – іди.
За рукав я тебе не тримаю,
Відпускаю, як лебедів зграю,
Як хмарину оту, з небокраю,
Що ховається вже за межу.
Відпускаю, як лебедів згаю,
Наче воду із сита пускаю,
Наче гуркіт старого трамваю,
Що в минуле поїхав колись.
Наче воду із сита пускаю,
Наче хвилі нестримні Дунаю,
Ніби запах того короваю,
Що в дитинстві бабуся пекла.
Наче води нестримні Дунаю
Не чекаю тебе, не вертаю
Із життя промайнулого – знаю,
Що не вернешся, як не проси.
Не чекаю тебе, не вертаю,
Із душі біль розлуки знімаю.
Так вовків у задимлену стаю
Відпускаю і кличу – не йдуть.
Із душі біль розлуки знімаю,
І, як ніч серед літа, змовкаю,
Сам собі кожну мить дорікаю
І картаю, й караю себе.
Я, мов ніч серед літа, змовкаю
І зникаю… Тебе відпускаю…
Розумію… Та й сили не маю,
Щоб утримати те, що не мав.
18.01.13
Переклад Анни Дудки (
http://www.proza.ru/avtor/sireng):
Отпускаю тебя, отпускаю.
Я не знаю, из ада иль рая?
Не держу тебя и не спасаю:
Вырываешься, хочешь - иди.
За рукав не держу, умоляя,
Отпускаю, как лебедя в стаю
Словно облако с самого краю,
Что цепляясь, ушло за межу.
Отпускаю, как лебедя в стаю,
Будто воду из сита пускаю,
Будто грохот по рельсам трамвая,
Что в былое уехал вчера.
Словно воду из сита пускаю,
Словно волны речные Дунаю,
Словно запах того каравая,
Что когда-то бабуся пекла.
Будто волны речные Дунаю.
И не жду тебя, не возвращаю
Из минувшего, точно ведь знаю,
Не вернешься ты, как ни проси.
И не жду тебя, не возвращаю,
И с души боль разлуки снимаю.
Так волков ненасытную стаю
Отпускаю, зову - не идут.
И с души боль разлуки снимаю,
Словно ночь среди лета, смолкаю,
Сам себя каждый миг упрекаю
И корю, и караю себя.
Словно ночь среди лета, смолкаю,
Исчезаю. Тебя отпускаю.
Понимаю. Уже не мечтаю
Удержать то, чего не имел.