З тобоЮ-3-

 
Горілиць  лежу на скошеній конюшині.
Нинішню мить вдихаю, як ніби п'ю коштовне вино.
Заглядаю в прийдешнє близьке й далеке. Ймовірне і фатумне.
Подумки тасую карти і підкидати кремушки з вирізьбленими рунами.
А потім кажу собі: «Отямся! Починай засівати жито!»

А, дійсно, чому би і ні.
Дістану з чохла гітару. Налаштую струни.
Візьму старовинні ноти і зіграю мадригал з лютневого репертуару.
Потім візьмусь за фугу. Хай пальці слухняними будуть.
Хай серце мені розкаже, що відбувалось насправді у 1575-ім.
В Болоньї, Торино, Мілані, Венеції та Стамбулі.

Я гратиму довго. Занадто довго.
А може то гратиме мною та музика через століття.
Моїм двійником зіграла вдало в рулетку сеньйора Доля.
О, так я її розумію. Або вдаю. Яка різниця?
Лібрето до опери «Dolce Vita» написане мною.
Мені з тим жити…