Інколи, сидячи у себе вдома у кімнаті, дивлячись у різні боки, і міркуючи про своє життя, якось несподівано усвідомлюєш що саме зараз ти знаходишся не на тому місці. Було у кого не будь таке відчуття?
А у мене було! І саме зараз, причому раніше я цього чомусь не відчував.
Приходить якийсь момент у житті, коли все навколишнє середовище, що оточує тебе, стає тобі набридлим, чужим якщо можна так висловитись. Ти більше не можеш нормально спати, їсти, постійно відчуваєш дискомфорт від того, що можливо знаходишся не на тому місці. І тоді постає питання: А де ж воно, твоє місце? Чому раніше ти якось цього не відчував, не усвідомлював, і тільки зараз ця бомба вибухнула! Та й ще так, що уламки застрягли прямо у серці. І ці уламки не дають тобі спокійно жити, і у якусь мить дають про себе знати.
Кожний раз коли ти знаходишся у центрі того міста, в якому ти народився, дивишся на нього і розумієш що це не те місто, в якому ти повинен зараз бути. Гуляючи або просто їдучи по місту, і дивлячись на його будинки або споруди, складається таке враження, що ти потрапив у якийсь фільм жахів. Такі страшні, обшарпані, сірі будівлі (відразу на уяву приходить старий бандитський район міста Чикаго або Сан Франциско). Дивуєшся! – Як тут люди живуть? І не просто живуть, а й ще народжують дітей, ходять на роботу, відпочивають. Та й ще в додаток до цього повітря яким неможливо дихати. Кожен ранок і вечір з труб заводів викидається така кількість відходів, які забруднюють повітря, що хочеш, або ні, ти вимушений дихати цим. І кожен день твої легені вдихають цю отруту.
Так, звісно у кожному місті є гарні місця – місця якими прийнято пишатися, і наше місто не виняток! Але ж я говорю не про якийсь конкретні місця, таких місць у світі багато, а про місто в цілому. А є міста, де, у якому би місці або районі ти не знаходився, ти відчуваєш себе комфортно.
Чому раніше все було нормально, тебе все влаштовувало, і тільки тепер тебе все стало напружувати! Ти намагаєшся якось впоратися з цим відчуттям яке тобі не дає спокою, але все марно!
Твоє внутрішнє відчуття говорить тобі: Біжи звідси куди по далі – але куди? Аби я знав куди, то вже давно би втік! – Від себе не втечеш!
Це правда, але й залишатися тут не можна. В цьому місті за що не візьмешся, все валиться з рук. Складається така картина, що ти живеш як би поза соціуму. Ти випав з ланцюга цього життя. Ти для усіх тут став чужим, а вони для тебе. Тому потрібно знайти місце у якому ти будеш відчувати себе комфортно, як риба у воді, там де ти зможеш впевнено займатися своєю справою, знаючи що твоя праця, не залишиться безплідною. Там де ти дійсно можеш бути самим собою, і тебе будуть сприймати не за те, що в тебе є гроші, або їх не має, а за те, яким ти є насправді. Але ж усюди люди такі самі, тільки говорять на різних мовах – Так! Але ти починаєш себе по іншому відчувати, змінюєшся. Бувало таке, коли люди багато років не бачились, і тут несподівано десь зустрічаються і говорять один одному: Ти змінився! Зараз ти зовсім інший, не такий, яким ми знали один одного багато років тому!
Звісно він змінився, в один чудовий момент він просто прийняв рішення, йому набридло його життя таким, яке воно було, і він вирішив все глобально поміняти. Причому все, і відразу! І він розповідає своєму колишньому другові про те, як він після останнього разу коли вони зустрічались, кинув усе і поїхав куди подалі з того клятого міста в якому він народився, і до якогось моменту жив. Той його запитує: І куди ж ти поїхав?
– Поїхав до тітки у Харків (благо що було до кого їхати)! А потім через деякий час поїхав у Київ і там залишився. Одружився, влаштувався за спеціальністю на роботу (тому що у своєму місті він просто не міг влаштуватися за спеціальністю, та й одружитися теж щось не виходило, дівчини підходящої не було), потім проект свій творчий реалізував, ну і якось пішло, закрутило…
Ну а ти як? – запитує він у свого колишнього друга.
Той подивився на нього, і говорить:
– Ну як, працюю на заводі, правда зарплатня не дуже – але куди ж подітись!
І точно, куди подітись?!
З боку подивишся на цю історію, і подумаєш: А яка різниця між цими двома людьми? Начебто ніякої, але різниця все ж таки є!
Один в певний момент, який трапився в його житті, просто вирішив скористатися ним, і змінити повністю своє життя, тому що йому набридло просто те, що він тут в цьому соціумі ніхто, і як говорять: «Нехай горить воно все це блакитним полум’ям»! І воно все дійсно згоріло – все, нічого не залишилось від того юнака, яким він колись був.
У іншого можливо теж були у житті такі моменти, але він не схотів нічого змінювати, не знаю, може сили не вистачило або духу, або було лінь робити якісь рухи, і як факт – його життя, яким було, до того, таким і залишилось тепер. Таке собі тягуче болото, яке з кожним новим днем тягне його на дно. Духовно, морально, соціально и т. п.
У кожної людини бувають такі моменти у житті, але не кожна людина готова все кинути: друзів, роботу (якщо вона є), якесь певне коло спілкування, яке склалося, тощо. А як що чесно на все це подивитись, навіщо все це нам, як що воно нам в принципі не приносить ні якої користі? Як кажуть: «Якщо ти щось у своєму житті загубив, значить воно тобі й не потрібно, і в тебе обов’язково з’явиться щось набагато краще того, що було до цього»!
Навіщо тобі таке коло спілкування, в якому ти не розвиваєшся, а навпаки тільки деградуєш? Кращі, повинні спілкуватися з кращими! Тому, як що Господь так вирішив і забрав у тебе всіх твоїх друзів (я не маю на увазі забрав у сенсі смерті – борони Боже!), просто вони з якийсь причин перестали з тобою спілкуватись, то означає, що Він надаси кращих! Ти – є насправді тим, з ким ти постійно спілкуєшся, і тим, які люди оточують тебе навколо! – Подивись навколо себе, на своє оточення і ти зрозумієш хто ти є насправді. У цьому житті є до чого прагнути, і кожен вибирає сам, залишитись в болоті, або йти далі, як йшов Ізраїльський народ до землі обітованої. Серед них теж були люди, які не схотіли йти далі і котрі так й залишились назавжди у пустелі, а були й ті, які у щоб те не стало, йшли у перед, і вони таки дійшли! Вони вірили Богові, і в те, що Він їм обіцяв. Тож всі ці випробування у нашому житті – це всього на всього питання віри, а все інше, вже не має ніякого значення, коли сам Бог тебе веде у перед…
(нарис)
20.06.2012.
Олексій Власов