Перстень з яблуком

Валентина Арепьева
                Все сивіє, усе прощається.
                Тільки яблука молоді...
                Роман Скиба

   Предмети в темряві ледве світять синім. Змучена частим прокиданням, очікую ранку.Може це через прохолоду завеликого ліжка? Між снами блимають вогники спо-
гадів як позначення станцій " від " і " до ".Коли тебе немає згадується лише гарне. Чому коли ти поряд ведеться лік лише образам?
   Навіть крізь сон очікую твоїх кроків. Слухаю серцем - щоб сколихнулося в упізнанні.
   Сниться величава хода місяця. Рідкий гребінь місячного світла чеше кошлату те-
мряву на горищі. Риска світла впоперек твого обличчя - несподіваний блиск ока, і
ти знову ховаєшся у тінь, умощуєшся, уникаєш причесування місяцем. П’янко пахне сіно. І тіло твоє налите місячною синявою, яка притягує мої руки, мої вуста...
   А вранці відсутність пам’яті та сонця. Лише примари спогадів совають ногами у
сірості дня. Від смутку перестає рости волосся і чорніє павутиння по кутках. Пусте і безкінечне позирання у вікно в очікуванні нездійсненного - твого приходу.
Та хвіртка мовчить, сторінки в книзі ледве шелестять. За вікном знову дощ.
   Як втілення ста років самотності...


   У всього має бути ключ ( думаю " джерело ", пишу " відмичка ").Я шукаю чим
відчинити бажання працювати, але книги лежать непочатими купами, чорнетки похо-
вано і забуто. Нипаю безпомічно і нарікаю, що не здіймаються руки. Думаю, що ти
початок і кінець всьому, " альфа і омега ", але то про інше... Тебе немає поряд -і з життя витікає рух. Твоя поява замикає світ, огортає все невизначенною непроникною плівкою, і лишаєшся лише ти, ти... Де золота середина, як нарешті змінити життя, позбавлене кольору, запаху, смаку? Сірість
тече і колише волосся на моїй голові. Може перестати думати і нарешті почати
просто жити? Може треба відчути себе трохи осторонь і далі, і тоді я зможу писати вірші навіть у твоїх обіймах?.. Чи придумати нещастя щоб не втратити
здатності творити?
   Муза здатна надихати лише чоловіків. У випадку з жінкою родина ревно стежить щоб та не занадто віддавалася лейсбійському коханню. Вона все ще при-
кута до вогнища. Богиня каструльок, служебка затишку. Навіть в цьому покладає-
шся на розуміння чоловіка. Може, навіть більше ніж у чомусь іншому. Тому жіно-
чих драм буває два види: коли тобі доводиться брати довідку від гінеколога для
майбутньої свекрухи і коли доводиться повертатися з дитиною до людини, яка не
розуміє твоїх пристрастей з музою.
   Жіноче натхнення вважають яловим лише чоловіки. Лише жінка може думати що
сімейне щастя породжує безголосся.
   Але якби ви знали, мої рідненькі, як хочеться залишити по собі щось варте!..


   тримати обличчя... очі... посміхатися
   Навіть якщо вже немає перехожих. А за свідків лише сонні блимаки ліхтарів.
" I`m fine !" - суто американський рефлекс. Розуму можна пояснити що завгодно. Але ж болить серце!..
   серце в скронях посміхаюсь
   Ти смієшся з жіночих страхів і забобонів. Чи сниться тобі моя відчудженість? Пошук кохано, що перетворюється на кошмар? Ти прокидаєшся хоч
раз із питанням : " Це страх чи пересторога?"
   древня чорна магія ревнощів
   Ти хотів щоб я була сильною?
   Я посміхаюсь. До болю в скронях.
   Страх самотності непереборний як інстинкт смерті.
   ЧАСОМ ЗДАЄТЬСЯ                але з тобою,
      ТАК БУЛО Б КРАЩЕ              що буде з тобою?


   Сьогодні мені згадався В., перші поцілунки з ним. Виринуло із темряви і пе-
реслідує весь ранок.
   все могло бути за певних обставин
   Я невиспана неприкаяна і зла. Не діє ні холодний вітер, ні розколихана кра-
са графічних акацій.
   Та пішло воно все!.. Скільки можна терпіти?..
   прохолодні губи теплий вечір
   Познайомлюсь із кимось тобі назло.
   Але чоловічі погляди пливуть крізь мою спустошеність. Вони не зачіпаються за мої принади, ніби я перестала бути жінкою. Неправда, що з кимось іншим
було б легше. Всі люди однакові при всій їх відмінності. Людей разом тримає
не вірність. Довіра. Страх втратити. Страх несподівано залишитися наодинці з
собою пограбованим і спустошеним. У вакуумі абсолютної тиші.
   В цей момент я відчуваю, що самотність це єдине, що залишила мені природа.


   Що може бути простішим за втечу? Вже не лякає кількість речей. Все можу за-
лишити тобі, взявши найважче книги, друкарську машинку. Але щоб не зустрітися
з тобою. Щоб не бачити тебе за межами сягання, хоч і на відстанні руки. Якби
ти почувався винним було б легше...
   поговори зі мною поговори зі мною поговори
   Думка про безпритульне скитання втішає своєю безвихіддю. Я не лишу тобі ані слова. До чого виясняти відносини? Лише б не зустріти тебе дорогою.
   якби ти був дома прийшов раніше піймав за руку і не пустив нікуди раніше ти вмів робити так
   Назустріч Принц-Павучок. Рум’яний юний кучерявий. Посміхається мені неспо-
діваним усміхом. Йде вчитися. Ледве переповзає із сходинки на сходинку. Посміхаюсь йому у відповідь.
   Чорта з два! Перебуду, перебуду!.. Не послухаю добрих подруг, що говорять, іди якщо стане погано. Які говорять, що все недовговічне.
   Чорта з два.
   Мені посміхнувся Принц на милицях.
   горя ще не було
   г о р я    щ е   н е   б у л о


   Я не знаю що буде завтра. Сині тіні ледве ворушаться в темряві. Немає ні вчора, ні завтра. Щастя - це відсутність відчуття часу. Коли людина досягає всесвітньої рівноваги. Коли бачить сни, творить чи кохається.
   Колись ми навчимося ховатися чи чи розумітися. Треба просто жити. Йти од-
нією дорогою, вчитися бути разом. Роздоріжжя ми відчуємо... потім... не зараз
... колись...
   Бо життя це хитра штука. Це те що змінюється, ламається, витікає. Але воно лишається сталим, оновлюючим, новозаповнюючим. Життя дає кожному можливість
вчитися бути щасливим.
   Дарує кожному перстень з яблуком.
                2001 р
                с. Миколаївка - 1
 



   Ілюстрація автора.