З тобою гарно мовчати, пити чай, помаранчі вдихати запах. Чатувати на білих пухнастих прибульців у саду запорошенім цвітом вишневим. Гарно дихати в такт з тобою. Танцювати танго, пасадобль, фокстрот. З тобою усе гарно. Без тебе не знаю як.
Не хочу думати, уявляти як це прокидатися і не чути, як ти по-дитячому сопеш. Або вже не спиш і пильно так розглядаєш моє обличчя ніби воно сьогодні знову для тебе нове. А може ти хочеш його зберегти навіки на жорсткому диску своєї пам’яті? Такі як я, може не зовсім і чоловіки, приходять, коли їх не ждуть. Перетворюють життя хто на казку, хто на суцільну пригоду і так же несподівано геть ідуть.
Лишається присмак меду від поцілунків на губах, на шиї, на грудях, в паху. Лишається світло, яке завжди в тобі, поряд, попереду і воно справді таке золоте, м’яке. Його можна гладити, мов котенятко. Його можна пити, як еліксир любові, що не скінчиться ніколи. На ньому можна навіть літати на Сиріус, там є цікаві планети.
- Де ти? – Спитаєш ся ти.
- Де ти? – Луна відповість.
- Я тут – скажу пустотливо. Ти посміхнешся
- Я знала. Ти тут!