Катруся повернулась із прогулянки сердитою. У полі вона зустріла маму й отримала на горіхи за те, що вчора ввечері бігала з подругою до клубу, сказавши батькам, що йде на додаткові заняття з фізики. У тому, хто її виказав, не могло бути сумнівів: старша сестричка Валюся завжди перевіряє, як Катруся проводить вільний час. Ну й буде ж їй сьогодні!..
Дівчинка зайшла у двір. Курчата, ніби маленькі сонечка, пурхнули з-під її босих ніг.
– Ух ви, ненажери! – махнула вона ручкою на качок, які товклися перед дверима.
– Ках-ках-ках! – безтурботно відповіли качки.
У хаті було темно й прохолодно. На грубому смугастому килимку розтягнувся пузатий кіт. Дівчинка зазирнула до котячої миски, у якій були залишки манної каші.
– От же Валюся! – сердито струснула кучерями Катруся. – Сьогодні моя черга віддавати коту кашу! Мама мене проковтне, коли я не з’їм усю ту діжку манки!
Худенька Валюся вже сиділа за столом, низько схилившись над підручником історії. Її очі були заплющені, губи тихо промовляли якісь дати, а руки автоматично закручували пасмо волосся навкруги тоненького носика.
– Валюсю, це ж як називається?! – почала Катруся.
– Тссссс! – Валюся застережним жестом зупинила сестричку, не відкриваючи очей. – Поїж, вимети хату і вчи уроки!
– Не буду! Мене вже сьогодні викликали, тож на завтра можна не вчити! Ти навіщо коту кашу віддала?!
Валюся вже не слухала: вона знову заглибилися в історію.
– Ех! – махнула рукою Катруся і знехотя взяла ложку.
Дівчинка вже майже доїла, коли над нею схилилася сестричка.
– Катрусю! – жалібно-ласкаво промовила Валюся. – Поділися зі мною цукерками!
Катруся блиснула на неї карими оченятами.
– Я вже з тобою ділилася! Ти свою частку з’їла і знову просиш поділитися!
– Я люблю цукерки, а ти – ні. У тебе вони просто у скрині лежать!
– Якби ти свої не ум’яла, то й у тебе б лежали! Не дам!
Валюся важко зітхнула – пішла мити посуд. Катруся швидко підмела в хаті й поїхала кататися на велосипеді. Коли вона повернулася додому, надворі вже сутеніло.
– Де тебе носить, мара?! – закричала на неї мама. – Свиня голодна, курки голодні, качки голодні, а тебе як корова язиком злизала! Зараз скуштуєш палки!
«А, щоб вони вам ті курки й качки передохли! – подумала дівчинка. – Один бруд від них та всякий клопіт!»
Вона пройшла в кімнату. Валюся спала над географією, згорбивши гостренькі плечі.
– Вчися давай, сонько! – струснула сестричку Катруся.
– Ага-а-а, – позіхнула дівчинка, перегортаючи сторінку.
Катруся відкрила скриню, щоб витягти чисту хустину, і побачила, що її цукерки зникли. Дівчинка підбігла до матері й зашепотіла їй на вухо:
– Валюся цукерки мої вкрала!
Мати наблизилася до Валюсі.
– Валю, вставай-но! У Каті цукерки зникли! Може знаєш, де вони?!
Валюся розгублено кліпала очима.
– То миші їх з’їли!
– Ой, знаю я, що то за миші! – скрикнула мати. Вона витерла з рук тісто і взяла лозину. – Я тим мишам зараз ребра перелічу!
Валюся зіскочила зі стільця й кинулася в сінці.
– Ух, Катрусю! – закричала вона крізь сльози. – Більше не пущу тебе КВК дивитись!
Катруся показала сестричці язика.
– А ще, мамо, Катруся не уроки вчить на печі, а бібліотечні книжки читає! – урочисто повідомила Валюся й вибігла надвір.
– Щооо?! Не вчиш уроки?! От сатана! Я усі книжки твої дурні порозриваю і в печі спалю! – замахнулася на молодшу дочку мати.
Катруся заскочила на піч і заховалась у найдальшому куточку.
– От Валюся! – ударила подушку дівчинка. – Будеш ти тепер до кінця життя без цукерок манку їсти!
Катруся сумує
Катруся зайшла у двір і зазирнула за паркан. Валюся з подругою сиділи на лаві біля сусідських воріт, говорили про серйозні речі та їли яблука. Дівчинка посміхнулася. Катруся з однокласницею нарвали яблук у садку Валиної товаришки. Дівчата побачили, що Валина сестричка їсть красиві червоні яблука й попросили пригостити їх. Катруся поділилася. Валина товаришка їла власні яблука, не пізнавала й розхвалювала їх. Коли доїли останнє яблуко, старші дівчата попросили молодших нарвати ще таких самих смачних фруктів. «Як хочете!» – пирснули подруги і знову навідалися до сусідського садка. Можна б було ще довго насміхатися з наївних дівчат, коли б Катрусину подругу не покликали додому.
Тепер Катрусі було сумно. Улітку життя як ніколи одноманітне. Ліс – господарство – поле, поле – господарство – ліс – от усі сільські розваги.
Дівчинка підійшла до загородки, за якою рилася свиня. Катруся взяла палку, почухала свині бік. Свиня радо зарохкала.
От у школі – інша справа. Щоправда, діставатися до школи важко. Треба рано вставати, тягти за собою по землі величезний старий портфель, ледве переставляючи ноги у взутті різного розміру. Це дядя купив племінниці диво-черевики. Переживе як-небудь! Адже чого тільки не трапиться із п’яним дядею?! А черевики треба носити – інших немає. Дорогою завжди багато пригод. Треба обдурити злих собак, оминути величезних коней, перелізти через рівчак, не розідравши одяг гілками та корінням. То нічого, що вона завжди запізнюється! Хай скажуть спасибі, що взагалі приходить! Та вона, власне, ходить туди задля математики. Цікавий предмет і вчителька хороша. Не те, що деякі інші! Є такі навіть, які кажуть їй викинути підручник з алгебри у ставок, якщо вона не виконає завдання з їх предмета. Так, у школі весело!
От нещодавно Катруся спіймала на перерві метелика й випустила його у класі під час уроку. А її однокласник, син вчителя історії, підхопився з місця й почав його ловити. Ото було сміху, коли його викликали до директора!
Катруся знову поглянула на свиню. Жодної користі з неї аж до самого Різдва, коли батьки заріжуть її і нароблять смачних ковбас. Хоч би розважала дівчинку, а то тільки місить багнюку і рохкає.
Раптом у голівці Катрусі майнула цікава думка. Вона перелізла через огорожу й осідлала свиню. Налякана тварина завищала й кинулася навтьоки. Катруся міцно трималася за великі рожеві вуха й вигукувала:
– Дуже весело мені: я катаюсь на свині! Іго-го!
Роблячи почесне коло, Катруся помітила сусідку, яка схилилася на паркан і спостерігала за незвичною сценою.
– Ти що ото робиш?! – весело промовила вона. – Усе матері розкажу! Оце вигадала! А я думаю: чого вона Анютина свиня вищить, наче її ріжуть?! От Катруся, от розбійниця!
Дівчинка миттю зіскочила зі свині і зникла серед будяків. Їй більше не було сумно.
«Ой, і буде ж мені від матері! – подумала вона. – Не дарма в мене весь день ніс свербів! А таки правда, що до Різдва від тієї свині жодної користі!»