«Слабкий голубиний грім гримів мені в Семи Лісах…»
(Вільям Батлер Єтс)
Вони будували вежу зі слів.
Ніхто не знає навіщо.
Ніхто не знає чому.
З цих маленьких «чому»
Вони місили цеглу віри
Для храмів свого тіла.
Народи, що зникли як тінь,
Де шукати мені ваші сліди
У темних закутках
Людської свідомості?
Народи, від яких лишились
Одні назви і слова,
Що обпікають сухий рот.
Народи, що відчували
Тілом своїм залізо мечів.
Народи, яким заборонили бути
Приходять до мене у снах…
Їхні пророки і віщуни
Лишають по собі візерунки
Які гаснуть як свічка
У спаленій дерев’яній церкві.
Вони шелестять як книги
У яких зітліли сторінки,
Як манускрипти,
Якими топили грубки
Та вогнища інквізицій
Істоти з вузькими лобами
Та каламутними очима.
Хто згадає про ці племена,
Про людей минулих часів
Коли я теж піду у Ніщо?