Без любові. Без надії. Без світла золотого. Без цвісти не буде. Не падатиме дощ. Не пахтітиме земля. Не сміятимуться діти. Не заколоситься нива.
Як тобі вдається жити без цієї триєдності, герою? Що ти п’єш? Що їси? Чим дихаєш? Твоя відповідь химерна. Несподівана. На будь-яке питання ти відповідаєш не симетрично. Запах бузку. Браво!!! Мені життя не стачить аби знайти ключа до твого шифру, Майстре…
Іноді мені здається, що я вигадав тебе і себе на додачу. Час від часу я втомлююся від ігор твого-свого розуму і плачу. Як дитина. Як тоді, пам’ятаєш, коли ти показав мені «Тегеран-43», де під Азнавурівську Une Vie D'Amour падав збитий у море літак. Я дякую тобі за ті сльози. За той катарсис. Після того я став знову любити. Життя. Себе. Тебе, мій невідомий добрий Друже. Здається я зрозумів твій натяк. Без…