Межі. Кордони. Границі. Ліміти. Пороги. Лементації біля ями. А чого плакати саме тут? Тільки зараз усвідомили? Облиште цю істерику. Перехід не тут. Повертайтеся додому. Їжте свої пироги з капустою, борщ та галушки. Пийте горілку та кисіль. Його поміж вас не буде. І Бога не буде в душі та в церкві. Лише слова, як лушпиння. А де зерно? Його катма. Костриця, полова, порох. Та ще набундючений парох у золотих ризах з Rolex-ом на правиці i-phone-ом у потайній кишені.
Життя та його імітація. Ляльковий театр. Водевіль. Трагедія з незмінними масками. Конечний набір сюжетів та ліній переплетіння.
Ти, що грав не за правилами. Ти, що не грав, але вигадував нові ігри. Нові правила. Нові сюжети. Показав, що межі вигадані, що ліміти ілюзорні. Для кого? Нічогісінько не змінилося. Чи я помиляюсь?