Собі найперше скажи правду.
Визнай себе з усіма тарганами в голові.
Привітай, як дорогого гостя. Погладь по скуйовдженому волоссі.
Пригости чарою вина і шматком духм’яного хліба.
Примирися. Помирися. Змасти миррою втомлені ноги.
Посміхнися всім тілом. Скажи ледь чутно, кутиками вуст:
«Нарешті я - дома».
Люби себе. Як оте дитинча на першому фото.
Скільки тобі там? Пів року?
Люби. Як луки в тумані. Як левади.
Як верби, які малював аквареллю,
захоплений долею Леонардо да Вінчі.
Як Рось надвечірню, в якій плавають видри, соми та русалки.
Люби себе. Як небо, яке зорив, лежачи горілиць годинами на запашному сіні.
Розчинися у коханні, у любощах в найкращому їх розумінні,
позбувшись гріховності, як вірусу, який підхопив ненароком,
опинившись тут, на Землі.