Цю вантагу нести легко. Бо своя. Бо вибрав її сам.
В самоті, в галасливому товаристві вона не тисне.
Навпаки: змушує серце посміхатися.
І тоді очі променяться золотавим світлом.
І вода перетворюється на вино.
А оливи стають ніби сливи.
А терпкий глід, як мед.
Ще вчора колюча ожина на дотик - як той оксамит,
що завішував вікна старого замку.
Мить оцю зупинену,
безкінечну годину святого ранку я пам'ятатиму не одне життя
Поцілуй мене, мила. Випий мене до останку.
Мій мед і вино, все - тобі,
все - тобі...