Час невблаганно біжить уперед. Хто ми є сьогодні? Чи може ми великі господарі, без упину рахуючі свої статки та шукаючі нові маєтки для придбання, чи може втомлені працівники, мріючі потрапити скоріше додому аби відпочити та забути про те, чому як правило немає кінця і що зветься простим на вигляд словом "робота"? А може ми закохані, засинаючі лише для того, щоб новий день настав як можна скоріше, а може лише шукачі тієї людини, котрій віддали б усе, що маємо, зі своїм тремтячим серцем у подарунок? Чи ми вважаємо себе новим поколінням, яке ставить собі незбагненну мету, а може й декілька, і повільно, але поступово, повзе до неї, підставив лице під палкі промені того нещадного сонця, у якому кожен бачить своє неповторне покликання, котре так і кличе до себе, застерігаючи ні в якому разі не звертати увагу на те, що оточує, і взагалі на людей, які так саме повзуть до сонця, якого на жаль, а може і на щастя, не вистачає на всіх у житті.
Всі люди, вони такі різні, але всі сперечаються та борються за те, щоб завжди й усюди бути першими, чи на крайній випадок ні в якому разі не опинитися позаду інших, нічим не відрізняючихся від них, а то і набагато гірших у більшості випадків таких же самих людей. І тільки час, на який так сподіваються чи може грішать, розставляє нас з вами по місцях. Отож за ким ви стоїте сьогодні? А може поперед кого? А на завтра чергу вже можна займати, чи може саме ви займете, не питаючи? З кожним новим днем поступово приходить нове життя, і ніхто не знає ким ми з вами будемо завтра!