Бабуся з правнуком куняла,
Казочки, пісеньки співала.
І тут уважний онучок
Взяв прабабусю на гачок.
За тих бувальщин, що вона
Йому співала й повіла
У юних праведних очах
Буяли радість, сум чи страх.
«Скажи, бабуню, що миліше -
Чи звір живий, чи що не дише?
Страшніший голод, чи війна?
Й чом в тебе зморшки й сивина?»
2
Задумалась, заматерилась,
В очах рішучість появилась,
Голівку чада обняла,
І мову тихо повела:
«Той звір, що в лісі проживає,
Він людям геть не заважає.
А як завівся між людей -
Йому в печінку сто смертей!
Війна і голод - це страх смерті.
Ти ще малий, але померти
Будь хто з нас може, прийде час,
Що богом вставлено для нас.
3
Та смерть по - різному приходить-
У мить, в стражданнях в яму зводить.
Коли прийде , ніхто не знає,
Тому живуть і не чекають.
В війну і голод смерть чекають:
Тут - гинуть, а там - помирають,
Миттєво - тут, а там - страждають,
Змінити щось вони не мають.
4
Страшніше голод. На війні
Дорослі гинуть у борні.
У муках голоду й смертей
Старих, дорослих і дітей -
Пекельний відчай , німий жах,
Й згасання рідних на очах:
Пустий живіт, опухле тіло,
Полопалось, запліснявіло.
В душі і в серці пусто стало,
Імла у очі завітала,
Всю плоть пустеля обняла,
Нарешті смерть твоя прийшла!
5
Це страшно бачить в самоті
Й в безсиллі щось допомогти.
Тому і зморшки й сивина -
Це двом голодам данина.»
Старенька змовкла. Внук заснув.
Чи щось дочувсь, чи що збагнув -
Малеча ще. Життя триває
Й нові пригоди посилає.
17.07. 2011р., Лозовий Яр.
*На фото прабабуся Мамойличка з онукою
Мамойлик Зіною(ліворуч) та праоукою
Божок Валею(праворуч)