Я не знаю що краще. Оцей ось мороз? Сніг, що сипле, і сипле, і сипле. Чи січнева сльота. Чорний асфальт. Чистотіл внесезоння, що знов зеленіє. Я не знаю і знати не хочу. Не ціню, не оцінюю і, признаюсь, давно вже ні знати нічого не хочу, ні розуміти.
Наші міти, науки – пісок, що пливе. Зміна форми. Не суті. Все – відносне. Опертись немає на що. Планк, Айнштайн, Резерфорд, Фройд чи Юнґ скажуть майже те ж саме, що сказали колись Заратустра, Конфуцій, Ісус, Гаутама…
Накидай на цей світ паутину думок чи ловися у сіті чужого не міняє по суті нічого. Все вже є? То для чого ж я б’юся, як риба об лід? То для чого літаю? Без крил, та ж літаю.
Випий, друже вина. Чуєш смак винограду, вапна, сонця, що нестерпно палило, і гріло, і холодило. Покуштуй оцей сир з полонин. Ці маслини терпкі. Випий капку води. Хліб оцей запашний відломи. Пригорнися плечем до плеча. Поверни її тіло собі розпашіле. Це – життя. Пий його, розкошуй. Віддавай все йому через неї. Називай її ім’я, як мантру. Люби! Все що треба для_тебе_від_ тебе почують…