Нічого зайвого! Лише необхідне. Подивися на цю скупу акварель вечора. На дощ. На перехожих під парасолями. На трамвай. На його полинялі боки. Колись вони були вишневими. Там дівчинка приліпила лоба до шибки. Там парочка про кохання шепочеться. Там янгол замість кондуктора.
В домі твоєму тиша. Діти твої виросли. Книги старіють мовчки і пахнуть чомусь солодко. Ти палиш пачулі палички і вариш узвар ожиновий. В лежанці потріскують дрова, палахкотять весело. За комином зашаруділося. Миші? Ні. То людина біла*.
Мабуть жартує, капосна…
Стіни вапном пофарбовані. В розчині синька, горілка, мед із робінії, збиті білки. Сухо і затишно. Пахне житлом навіть тоді, коли тебе не буваю тут місяцями. За вікном горішина. Під нею пасіка. Далі – вишні, черешні, сливи. Ти любиш дивитись як крапельки роси чи дощу лежать на корі та листочках…
Знаєш ми, як вода, завжди різні. Неповторні, як ті сніжинки. Перетікаємо зі стану в стан. Колообіг зоряного пилу. Суперпозиції псі-поля. Пакетна передача коливань, закодованих бінарним кодом, 3-5-7-9 кодом та ще отим, якому немає назви,
а отже зламати неможливо…
-----------------------------------
* так колись називали домовичка