Слово Словянина Закляття

Слово Слов"янина (Закляття)ЛЮБОМИР ФРАНКІВ









СЛОВО СЛОВ’ЯНИНА

(ЗАКЛЯТТЯ)


















Дрогобич
Видавнича фірма
«ВІДРОДЖЕННЯ»
2009
УДК 821.161.2-31
ББК 84(4Укр)6-44
    Ф 83


Українець, досвідчений бойовий офіцер, повернувшись із чужих воєн додому, в Україну, усвідомлює значення її – здобутої після стількох кривавих спроб – самостійності й осмислює своє місце в нових українських реаліях. Але йому знову пропонують служити не добру й справедливості, не рідному народові й своїй державі, а злочинним олігархічно-клептократичним інтересам нових „господарів життя“. Він, однак, робить вибір, на який здатні тільки мужні люди, що не торгують особистою й національною гідністю…
Стрімкий розвиток подій, контрастно змальовані персонажі, впізнавані життєві ситуації, глибокі, часом суперечливі роздуми над сенсом буття української людини, лаконічна манера дискурсу – все це у творі сприймається з інтересом і спонукає читача до пошуків відповідей на злободенні питання: хто я і хто ми?; хто нами керує в нашій країні?; чому так живемо і що маємо робити, аби жити по-людськи?; що я зробив для цього?
Видання адресоване широкому колу читачів – від народжених в умовах незалежності юнаків і юнок до тих людей, більша частина життя яких пройшла в тоталітарній московсько-комуністичній „імперії зла“.



Художнє оформлення
Олена Березянська

Світлина на 4-й стор. обкладинки
Йонас Чеснавічус

Літературний редактор
Ярослав Радевич-Винницький

Переклад з англійської
Крістіна Проців

© Франків Л., 2009 р.
© Березянська О., іл., 2009 р.
ISBN 978-966-538-219-5 © ВФ «Відродження», 2009 р.
Ви ще не усвідомлюєте справжньої глибини нашої провини. Ми – самозванці. Ми – порушники. Ми – руйнівники. Ми заволоділи вашим природній світом, вашими ідеалами, вашою долею та зруйнували це все. Ми були причиною не лише останньої великої війни, але й майже всіх ваших війн не тільки з росіянами, але й кожної значної революції в вашій історії. Ми принесли розбрат, безладдя та розчарування в вашому особистому та громадському житті. Ми ще й досі робимо це. Ніхто не може сказати, як довго ми це будемо продовжувати робити.

Маркус Елі Равадж

...Адже не таємниця, що демони збили цілу націю з Божого маршруту. Демони віднайшли слабинку. О, демони винахідливі – вольові й зухвалі.

Роман Корогодський

Поки на землі вистачить мечів і стріл – слов’ян не покорять.

Проповідник Антів Лавритій

Не вір! Не бійся! Не проси!

Заповідь

Розділ 1.

Війну замовили...
Війна збільшує статки...
Мир – страх втрати багатства і сили замовників.
...Світові, локальні, гарячі, холодні; комунізм, фашизм, демократія; революції, диктатури, тероризм – „Новий світовий порядок” і „Нова ера“ тюрем, концтаборів, голодомор-геноцид, синтетичне фармакологічне лікування, їжа з генно модифікованих організмів; тотальне інформаційне клонування; глобалізм контролю чисел управління фінансами.
Нафта, золото, діаманти, скарби – демократія терористів.
Права людини – $ Міжнародний Торговий Центр.
Wolodari jаdernojі, vodnewojі, psychotronnojі, chsіmizchnojі, vakuumnojі bomb – творці.
ПРАВДА – ЖИТТЯ ЛЮДИНИ! БРЕХНЯ – СМЕРТЬ ЗЕМЛІ!
Банкіри, інженери, робітники, фермери, вчені, політики, вояки мали роботу 1914–17, 1918–21, 1922–32, 1933, 1937–39–45– 50 рр. – війна на Україні Європи; 1986–1991 р. – дезінформація демократією; 1993 р. – ядерне роззброєння України, Білорусі, Казахстану; 2001–08 рр. – замовлена війна пошуку зброї масового знищення в країнах-ізгоях...
Мільйони утилізованих українців, білорусів, поляків, чехів, словаків, болгар, словенів, сербів, хорватів (російських якутів, башкирів, татар, алтайців, мордвинів, чувашів, нанайців, карелів, сибіряків, козаків), німців, іспанців, французів, італійців, литовців, латвійців, естонців, норвежців, шведів, бельгійців, датчан, голландців, португальців – Європа – Могила Дев’ятнадцятого, Двадцятого і... Двадцять Першого Сторіччя!
Виконавці: царі, королі, президенти, прем’єри, парламенти, сейми; християни, комуністи, соціалісти, сіоністи, шовіністи, демократи, антисеміти, терористи, расисти.
Душа, Почуття, Мудрість, Любов, Милосердя, Патріотизм зайві на ринку замовників: не вбивають, не руйнують, не виконують інструкцій, наказів. Війна любить багато, і більше смерті, нищення та привласнення – більше прибутків, героїв, звань, нагород, посад, пільг, зброї. Кесарю – кесареве, а Демону – золото, діаманти, платина, уран, нафта, чорнозем, вода і Новий Заповіт „Нової ери“. Демон – суддя-позивач. Відповідачі – народи і країни. Демони – вчителі ринку товару праці і воєн.
Мистецтво Демонів – самозадоволення ноуменів, оспівування себе і своїх попередників інкрустованими під зірки безталанними блазнями.
Парламент, конгрес, сейм, кнесет, телебачення, газета, радіо, інтернет – Подіуми Олігархів. Експерти, радники, доктори, професори, лауреати премій – Інститут Міжнародних Проституток. Біржі, Банки – Міжнародні Махінатори. Футурологи – Проповідники Глобального Тваринництва. Наука – ненависть Минулого і Майбутнього Націй. Любов – секс. Вічне життя – стовбурні клітини. Золотий мільярд – клони. Толерантність – глум письменників, мистецтва, політиків, науковців до Гробу Нобелівської премії.
...Латентне Управління Нового Світового Порядку: непомітно підмінимо їхні вартості на фальшиві й змусимо їх повірити у них. Витруїмо їхню сутність, відучимо художників, відіб’ємо бажання займатися зображенням, дослідженням процесів, які відбуваються у глибинах народних мас. Література, кіно, театри – зображатимуть і пропагуватимуть найогиднішу хіть. Ми будемо всіляко підтримувати й звеличувати тих, хто насаджуватиме у свідомість культ сексу, насильства, садизм, зраду. В управлінні державою створимо безлад і корупцію. Будемо непомітно, але активно і постійно сприяти самодурству чиновників. Чесність і шляхетність висміюватимуться – пережиток минулого. Хамство і нахабство, брехня і обман, пияцтво і наркоманія, тваринний страх перед собою; зрада, націоналізм, ворогування будемо спритно, непомітно культивувати. Незначна кількість людей здогадуватиметься, розумітиме, що відбувається. Таких поставимо в безпорадне становище, перетворимо на посміховисько, оббрешемо, оголосимо покидьками суспільства. Будемо спотворювати, знищувати мораль – ставка молодь: деморалізувати, розбещувати... Створимо молодих циніків, хамів, космополітів...


Розділ 2.

Напередодні Великого Дня летіли журавлі. Вирували ключем-колодязем, утворюючи небесну криницю. Воїн дивився у джерело Сонця... Так бувало на війні між боями: очі сльозились і сльотили усмішку весни – красиву, теплу, веселу, мрійливу, народження...
Життя чвалає містом – малюється євроремонтом: де-не-де броньовані котеджі, схожі на старі замки, – стильові шльондри моди.
Гніздам лелечим і хатам холодно – тиха, таємна війна. П’ять мільйонів померло, стільки не народилося. Сім мільйонів нелегалів за Україною – доларові донори бюджету незалежності. Стабільний курс гривні, але не ціни...
1991–1999 роки – нас 52 мільйони, 2026 рік – 40 мільйонів...
„Коли приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому мир. Якщо відповість тобі: „Мир“ – і відчинить тобі ворота, то весь той народ... буде тобі на данину. Якщо не змириться з тобою... то обложиш його, і Господь, Бог твій дасть його в твою руку, а ти повбиваєш його усю чоловічу стать вістрям меча. Тільки жінок і дітей... всю здобич забереш собі... Так ти зробиш усім... дуже далеким від тебе, які Господь Бог твій дає тобі на володіння, не залишиш при житті жодної душі... (Повторення закону, 20.10–16.)
Вістрям ядерного меча Нового Світового Порядку Дияволів сказано: війна демократії ринку в зоні комунізму, що дав тобі здобич твого Бога – критикуй колишніх братів-комуністів. Засоби масової інформації – торсійний меч дасть тобі здобич. І ти з поля битви свідомості візьмеш золото і перли, зброю і виконавців твого миру. А це – надземні літальні апарати, надводні і підводні кораблі, космічні програми, ракети, кібернетика, теорія висадки астронавтів на Місяць! І творитимуть Тобі похвалу, що коштує ламаний цент... Незамінні на війні (себе не захищають), ретельні і чесні виконавці замовлення; їхня територія – приблизно Франції і Англії разом. Чорнозем – 40%. Вирощують природну їжу. Своєї мови, історії не знають. Не знаються, відрікаються, ганьбляться аж до ліквідації самих себе. Не обрані! Слов’яни – раби Золотого Мільярда. Біблія – їх наука і виховання. Європейці чи азіати, толерантні чи погромники, виховані чи хами, мудрі чи дурні, люблять жидів чи антисеміти. ВТО, Євросоюз, НАТО – Новий Світовий Порядок. „І на Марсє будут яблоні цвєсті“, – люблять садити, вирощувати, створювати – плодами користуємось ми... Горять Національні бібліотеки, музеї, театри; гинуть письменники, журналісти, політики. Шиємо теракти, зброю масового знищення терористам, оголошуємо їх пошук і розстрілюємо. Якщо нема у національній матні зброї, то за неповагу до демократії, ринку, брехні брів і пейсів, голови у чорнім капелюсі і копит – гуманно не розіп’яли, як Христа, а повісили Терориста, щоб не образити християн...
„Буря в пустелі“ – біомасу чавлять танки, як прес виноград: пийте кров, їжте тіло...
Тер, Акт, Торг, Центр, Пентагон, Менора! Терористів утилізовано на базі Гуантанама. Біржі-банки працюють безперебійно: ріки доларів стікають в океан МВБ. Фінансується зброя-людина. Пігулки „Галоперадол“ – мозок без думки. Смирення, самогубство; весілля алкоголем і хвороба футболом; секс шоу, сон телевізора, друг мобільний телефон. Вибори, форуми, конгреси, круглі столи – групова порнографія. Парламенти удосконалюють закон одностатевих шлюбів, легалізації наркотиків, прав людини. А Земля обертається. Як зупинити на обіцяному місці вічного райського життя? Як замінити Розум Космосу?.. Центри, управління імперіями завершуються. Формуються Центри Цивілізації Трьох Сутностей: Пекін, Делі, Браззавіль; Київ, Тегеран, Берлін!


Розділ 3.

Воїн прийшов до Могили Прароду. Кам’яний склеп розбитий. Хто, чого шукав? Труни потрощені, кістки розкидані – шукали золото?.. Склав залишок. Підпалив. Прах розвіє по Карпатах! Буде Вічна Плащаниця. Запалив свічку. Мрії життя украв Бог Мойсея, Леніна, Гітлера – могильників Слов’ян Європи!
„Воїне, Час – Майбутнє, а Джерело – Минуле!“
„Хто ти?“
„Твоє Я у всі часи!.. Пращури закляті знаряддям кари – жертвоприношення Пеклу. Правду знаєш!“
„О, Боже, Правда – Дух, що тіло рве до бою! Обман – Зло!“ – Сльози Воїна впали на кам’яну могилу. Стиснув зуби. Шрам вогненно означив обличчя. Жменю праху загорнув у вишиту хустинку – поклав у кишеню сорочки, біля серця.
...Спокійним повертався додому. Весняні вулиці всміхалися молодим листям, хоралом птахів. Оновлення Велико – Днем. Сонце – навстріч. Життя. Воїн усміхнувся. Пані сказала: „Гарний пан, але у нього не всі вдома!“
– Уже всі, – відповів. Вона перехрестилася.
Зупинився біля газетного кіоску. Минув час – не читав газет, не дивився телевізор, не слухав радіо...
З поверненням додому, з війни! Попрохав продавця поради: що читати? Пані подала „За вільну Україну плюс“, „Сільські вісті“, „Персонал +“, „Українську газету“.
– І міську візьміть. Наш Стефан написав оповідання „Куфайка“.
– Дякую. – Дав гроші. Взяв здачу. Провулком, побіля костелу, а далі „Народною“ дійшов до центральної вулиці. На куті – „Кав’ярня Віденська кава“. Зайшов. Сів біля вікна, де є світло дня. Газети поклав на стіл. Підійшла офіціантка.
– Що замовляєте? – Дивилась великими очима на сивого пана із шрамами. Думала: виглядає молодо, дужий; джинсові сорочка, штани, туфлі коричневі, замшеві; дорогий годинник, іноземець?.. А газети українські. Діаспора. Як птахи з вирію повертаються...
– Пані, замріялись, весна?
– Вибачте.
– Келих червоного вина, каву.
– Кагор „Церковний“ і „Ведмежа кров“. Каву еспреcсо чи заварну?
– Крові пролив багато – „Церковний“ очистить гріхи на Велико-День. Каву – заварну.
– Йой, пане, нащо таке кажете у великий піст? – знітилася офіціантка.
– На війні нема посту, гріхів, грішників – всі без вини винуваті: не ти його пристрілиш – він тебе. Прийшов із цвинтаря – пращури благословили пом’янути. Візьміть, що бажаєте собі, аби не виглядало, що без жінки можна грішити: чого хоче жінка – того хоче Бог, і не буде гріха, правда?
– Я миттю! – Офіціантка подалась до бару. Притьма принесла замовлення – виклала на стіл.
– Присядьте, прошу. – Святослав згадав жіночу скромність.
– Директор забороняє.
– Поясните – Воїн просив!
– Воїн світла?
– Саме він!
– Собі взяла коньяку – менше запаху. За дванадцять годин набігаєшся, що інколи чарка не шкодить.
– За того, хто воскрес!
– За Ісуса нашого – гріх не випити.
– Маєте рацію, пані, – з присмаком посмішки промовив. Офіціантка спритно хильнула і фартушком обтерла пухнасті вуста. – Гріх через Хреста.
– Ви – благородний пан, але не святий.
– Авжеж.
– То прийдіть на закінчення роботи.
Кивнув головою – знак згоди: співчуває пані, що шукає на ніч чоловіка, можливо, теж без любові... Не може виїхати нелегально на роботу в Італію, Німеччину, Іспанію чи ще куди у Європу або Ізраїль. Там платять на місяць, що тут за рік. А може, зустріла б того, хто з нею за ліжко розрахується твердою, але не убогою гривнею, що стабільно вимітає з гаманця нестабільний долар нестабільних цін для мільйонів незалежних українців. Ціни не за курсом стабільно зростають днями... Одружилася б із тим, що ногою вже в гробі і не воскресне: багатому не потрапити в рай, як верблюдові не пролізти через вушко голки. Рай – тут. Не кради хлібину, бо гріх, а мільярди... Не вбий, бо гріх, а мільйони... Люби ворога, що прийшов забрати кожух, – віддай сорочку. Віра хворих душ і розуму!..
– Прийдете – повірю у рай... Маю дитину і не знаю раю, як депутат олігарх Мамона і його Фая... Бог хоче моїх мук,
а за що?
– Богові приємно бачити щасливих людей у раю тут – не мав би клопоту судити живих і мертвих, грішних і безгрішних.
– Чому не карає тих, що створили СССР? Голодомором знищили десять мільйонів українців – не карає їх, а нас! Чому мою родину вивезли в Сибір, а маєток забрав жид Мамона? Чому не лементували про голодомор, розстріли, репресії, як про свій голокост тепер? Багатії приватизували СССР – керують нашою незалежністю і кричать на кожному кроці про антисемітизм. Може, пане поясните мені, чому так є?
Іронічна посмішка Воїна: не вірить нісенітниці.
– Лякала бабуся пеклом, настрашена закляттям попа: „Будете в пеклі горіти за свою гординю і нелюбов до ворогів своїх! Зневажте себе!“ Я пройшов пекло на землі... Нагорода: самотність і нині пообіцяна любов одної ночі...
– Ой, вибачте, наговорила, вибачте. – Хутко, збентежена пішла.
Узяв газету, що потрапила під руку. „Сільські вісті“. Прочитав: 1941–1945: „Відгукнися, товаришу!“ Про тих, із війни, хто залишив життя у прізвищах, іменах, по батькові: роки народження і загибелі з окремого села, міста, району, області, країни... В 1943 році було їм 17–30 років – не стало майбутнього України! За сім років війни на Україні вбито десять – п’ятнадцять мільйонів українців!
Гинули і гинуть, а замовники війни отримали і отримують з переможців і переможених свою перемогу: багатства – собі, страх війни їх... Сімнадцяти-тридцятирічні могили розуму і сили українців стерто з країни майбутнього. Молодшими на тій війні були би діти голодомору 32–33 років – демони потішили свого бога десятьма мільйонами забитих замовленим голодом...
Святослав попросив ще вина. Клієнтів не було: піст. Спостерігала за дивним паном: культурний, ввічливий, а каже – з війни...
– Візьміть гроші, – мовив. З портмоне випали долари. – Вибачте, гривень не маю.
– У вас візьму валюту. Пан, видно, воювали за долари – повернулися з тугим гаманцем. – Взяла десятидоларову купюру.
– Вистачить?
– Так! – млосно забринів голос офіціантки.
– Дякую, нашими не платять там...
– Така незалежність! – іронічно мовила пані, поклавши гроші чи не за бюстгальтер і подалась до бару, боячись, що в неї заберуть стабільний курс валюти.
Воїн ковтнув вина, розгорнув газету „За вільну Україну +“. Прочитав заголовок „Жертва...“ А далі слово, рядок, абзац за абзацом – торнадо зривав споруду Зла... „голокост – дослівно жертвоприношення у вогні. (Побратими горять у танках, літаках, гелікоптерах – жертви... через вогонь! Якого, чийого бога?) Історія слова сягає стародавнього семітського божества Молоха... образ юдейського племінного бога Єгови, якому, до біблійні часи, приносили людські жертви...“
Блискавки читання: ...провідниками нацистського режиму в Німеччині були демони або особи, пов’язані з демонськими родинами: А. Гітлер, Р. Гес, Г. Геринг, Г. Штрассер, Й. Геббельс, А. Розенберг, Г. Франк, Г. Гімлер, фон Рібентроп, фон Кейтель... В ізраїльській газеті „Вєсті“ повідомлялося: у складі гітлерівської армії воювало не менше 150 тисяч демонських солдатів та офіцерів, 15 генералів і понад 20 полковників. Начальником київської поліції під час фашистської окупації був майор НКВС, етнічний демон Вадим Майковський – особисто розстрілював жертви у Бабиному Яру.
Скажена гадюка читання жалила серце Воїна, оздоровлюючи отрутою дух, волю, віру правди...
– Пане, можна до столу присісти? Бачу – самотні.
– Прошу. Самотність має перевагу в час великої брехні.
– Ви філософ.
– Ви інтелігент.
– Вчитель, з роду просвітян. Залишок, не добитий Колимою влади Люциперів.
– Чому так?
– Гроші – їм, СССР або незалежність – нам. Воріженьки не гинуть, як роса на сонці... Ми – роса, гинемо, а воріженьки раюють! Не почули ми Пророка: „І вражою злою кров’ю волю окропіте!“ – не окропили. Виконуємо рабське: забирають кожух, то зніми і віддай сорочку, гидота!
– Вже чув нині. Радикально. – Святослав впізнавав щось давнє у панові.
– Рожана – вихованка. Працював у школі. Тепер у газеті підробляю.
– Сорочку не зняли, кожуха не віддали?
– Скоротили... уроки української літератури, мови і мене, а вчителям, за назвою Тлумачного словника Даля... вєлікорускава нарєчія, доплачували п’ятнадцять процентів. Я запитав: чому? Директор, комуніст, пропагандист „могучім язиком“ звільнив за „антисовєтизм“. У час „перестройки“ повернувся до школи. А директор – уже демократ: на питання моє, „чому знущається з української мови вєлікарусскім нарєчієм, якщо не жид“, – звільнив з роботи за „антисемітизм“. Та сама ідеологія і політика нині. Ті самі у ВРУ, церкві, синагозі, костелі і нині. Якийсь час я працював у котельні... писав рядки... І маю ремесло в руках – різьблення. Підробляю нетрудовими доходами. Потім цех підсобного промислу в колгоспі, кооператив художньої різьби для оздоблення меблів. Заробляли, фінансували культурні потреби міста. І на толерантну оксамитову революцію нащадків... давали кошти. Мітингували, а вони зайняли банки, телеграф, залізницю, владу. Закромами родіни поділилися. Вай, вай! Рогаті і хвостаті, як Мамона, мають Кнесет Верховної Ради. Антисемітові – вердикт їхнього суду – не місце в школі. Владолюбці хрестяться і не знають звиродніння. Накрадене – священна власність, недоторканні вони. А вчитель?.. Вибачте, не національного духу!
– Вип’єте зі мною чарку вина чи коньяку: потрібна для бою сила?
– Дякую. А я вас почастую... „Євреї на Україні“ Шестипала і „Жиди“ Гладкого.
– Скільки коштують книги? – запитав Воїн і жестом запросив офіціантку. Вона взяла замовлення.
– Ви вже розрахувалися, світлий пане.
– Так не домовляюсь: чарку випив, закусив і... А книга вчить нас і нащадків.
– „Євреї на Україні“ – три гривні дев’яносто копійок, „Жиди“ – гривня!
Воїн поклав десять доларів перед учителем. Налив чарки, усміхнувся.
– Нарекли мене Стефаном, – мовив учитель, підніс чарку. – Будьмо!
– Святослав, – торкнувся чаркою чарки вчителя.
– Князь Святослав, будьмо!
– Прозваний Окаянним, чому?
– Розбив Хазарський каганат... Нащадки зобов’язані вивчати в школах історію. Наші предки не їхали панувати над чужими... А окупанти звинувачують мене в антирадянщині, націоналізмі, антисемітизмі... Судили і судять, як ворога... Хто вони: „Вай, вай – погром!“ Народи не вороги. А помста неминуча.
– Хай звершиться правда... – Слова вчителя впали у серце Воїна. Він був окупантом! – Стефане, ти писав у школі коломийки про школярок і вчителів?
– А ти той, кому Мамона підсунув книжку-приманку КГБ Лепкого?..
– Той!
– Впізнаємося... Потріпало нас добряче. Сивів, як голуб, що робив?
– Спецконтингенти й інше...
– Розумію.
– Дякую, Стефане, піду – невідкладна справа.
– Потелефонуй у редакцію і... приглянься до Рожани. Гарна, здається, ти їй сподобався. Бери ще за ті гроші „Велесову книгу“.
Потиснули руки. Взяв газети, книги і підійшов заплатити. Рожана намагалась зустрітись із його поглядом. Десятку поклав на прилавок, запитав, чи вистачить.
– Буде ще здача.
– Іншим разом.
– Зайдіть на кінець роботи, весняна ніч!..
– Можливо... – Промовистий погляд: „Прийди – самотня!“
Погладив її руку, бо чекала... жінкою жадання – стрепенулась, ловлячи його пальці. Тремтлива усмішка – надія. Подала номер мобільного телефону.
– Подзвоню.
Вийшов на тротуар. Смеркалось. Вулиця повнилася вечірнім гомоном. Міста юності не впізнавав, і місто його не впізнало.


Розділ 4.

Самотність Воїна блудила журбою: пливла, ширилася, поширювалася тишею... Тихо! Глибоко тихо... після людського пекла! Мертві не тривожать тишу.
Робі визначив собі місце біля каміна і звідси спостерігає терпіння Воїна. Йому теж не легко бути у „мирі“, залишаючись у горах, пісках, джунглях, градом куль, виттям ракет, стогоном і тишею мертвих, що різниться од домашньої тиші зі смутком господаря. Під ласкою руки Робі підняв голову і, якби сказав: довоювались, приятелю, довоювались і... окупант-чужинець лихий. Непотрібні ми тут, що робити?.. Вчитися. Кажеш, вчитель продає книги. Вчитель не може оплатити комунальні послуги, ліки, харчі, одяг... Допоможемо грошима – плата на війну... Вчитель – інтелігент, інтелект нації! А покруч, піраньї, гієни, хамелеони підмінили ІНТЕЛІГЕНТА собою, як „еліта“ „Віденського вальсу“ – хвости і копита у фраках. Золото-діаманти не сховають повадки, мови, жести, міміки потолочі – сморід чути... А сам купався? Понюхаю – в носі не крутить. Пахнеш по-чоловічому, по-людськи – елітний, расовий! Чим незадоволений? Он що! Ти інтелігент! А наші вчинки там?.. Ми вбивали, інтелігент цього не робить! Тебе зрозумів: треба – скупався... Що-що? І я не купався?.. Нюхати не будеш, як я зганьбився, не інтелігентно. Що іще?.. Годую печивом, печивом, а печиво не м’ясо, не риба, як галети на війні: скільки не їж, а м’ясом не стане! Згоден. Потрібні вітаміни. Ось – яблуко, не квасне – солодке. Кусай. Я – перший? Їстівне! Ти не вегетаріанець? Я теж. Але спочатку політінформація: „Диявол прибув у Росію у квітні 1917 року, проїхавши в запломбованому вагоні через територію Німеччини, привіз із собою своїх найближчих співпрацівників та ідею Нового Світового Порядку. Диявол, по батькові людський, а по матері – з диявольських вихрестів. Тридцять осіб у запломбованому вагоні, і майже 80% були емігранти дияволи-марксисти Зіновієв – Радомисльський, Радомисльська, Е. Кан, А. Константіновіч, Е. Мірінгоф, М. Мірінгоф, Сокольніков-Брілліант, Розенблюм, Доберман, Лінде, Айзенберг, Греберський, Равіч. Прізвища – язик зламаєш. Хочеться випити. Ти не будеш – тверезий спосіб життя... Що-що? Тверезим одурієш: чому дияволів пускають до влади?
Воїн вхлюпнув до фужера вина, а лапа Робі опинилася на руці: не інтелігентно! Маєш рацію. Який із мене інтелігент у порівнянні з предками. Будьмо! Робі лапою пригорнув руку до пащі – язик сягнув середини келиха... Читаємо далі: теоретик Мордохей Макс Леві найбільш відомий... Мудрість з розумом не сходяться: втовкмачували, що не „русская соціалістічєская рєвалюція“, а насправді диявольська, експортована у запломбованому вагоні, як ринковий товар у гарному упакуванні: справедливість, рівність, братерство, солідарність світового пролетаріату – гегемона побудови комунізму. Вибач, приятелю, але мені хочеться до туалету.
Повернувшись – побачив: Робі сидить над книжкою чи не з філософською задумою, поводячи головою та пильно водить очима в один і другий бік сторінок. Навіть хлюпіт вина не відвернув уваги. Присів біла Робі, побачив: зозулька читає рядки... І згадалось: весною вибіг у сад – на руку сіла комашка із зірочками. Показав мамі. „То Божа корівка, або Зозулька – не можна нищити. Вказує дорогу щастя, якщо її попросити!“ Повернувся у сад і просив, аби показала дорогу Лицаря, щоб захищати честь Батьківщини. І в шкільний сад Божі корівки прилітали і сідали на руки старшокласникам: „Зозулько золота, покажи ворота!..“ Гуртом визначали, де і чиї ворота любові. Потайки вірили – берегли сердечними таємницями, чарами першого почуття.
– Приятелю, просиш, аби підказала, де ворота любові, – дівчинки захотів? Ти її перелякав, бо таким бусурманам, як ти, не показує дороги... До тебе такі дамочки залицялися – не кожному принцу щастило. Вона покаже мені – не ображайся. – Святослав узяв з книжки корівку: „Ти, зозулько золота, покажи... Робі, не заважай – тобі не перешкоджав, коли ти їй молився. Вибач. Ти, зозулько молода, покажи... Полетіла через вікно. Ні, я вже не той, аби через вікна лазити... Причепуримо сад завтра: обріжемо сухе гілля, підметемо листя, побілимо, обкопаємо дерева – так робив тато. Зозулька показала: моє кохання у саду. Садок вишневий коло хати... небо, зорі, місяць, хрущі гудять, цвіркун співає... А тепер читаємо далі: початок і який кінець, історія і міфи, ідеологія і віра, мир і хто замовляє війни, правда і брехня, демократія і тероризм, інтернаціоналізм і глобалізм, комунізм і фашизм... Уважно вивчаючи схему організації влади Нового Світового Порядку Демократії (НСПД), ми побачимо, яким чином партійна маса, народ і вся країна тримались у покорі, цією зграєю природних паразитів, яким способом ці люди, залізши на вершини влади, намагаються брехнею і силою утримати від революційної дії трудові маси, які для цих інтернаціональних-глобальних дияволів є смертю, а для народів і країн – довгоочікуваним звільненням. Весь апарат терору, заливаючи країну кров’ю, в руках чекіста-диявола Гершеля Ягоди і його найближчого помічника і заступника, диявола Якова Аграновського-Сорензона. Всією організацією пошуку і провокацій завідує диявол Лев Біленький. Усі концентраційні табори із десятками мільйонів населення, вмираючого повільною смертю, керуються демоном Менделем Берманом та помічниками демонами Яковом Раппопортом, Лазарем Кагановичем і Семеном Фіріним. Усі тюрми заповнені під началом демона Хама Апетера. Спеціальне Політичне Управління в армії очолює демон Янкель Гамарник. Органи контролю над людьми в імперії НСПД, зосереджені в руках демона Мойсея Володимирського. Зовнішня торгівля – демон Арон Розенгольц. Внутрішня торгівля – демон І. Вейцер. Урядова кооперація – демон І. Зеленський. Державний банк – демон Лев Маріазін. Металопромисловість: за декоративною фігурою демоніста Орджонікідзе – демон Мойсей Каганович. Легка промисловість – демон І. Любімов. Заготовлення харчів країни – демон Мойсей Калмановіч. Комісаріат шляхів зв’язку покровительствує демон Лазар Каганович. Ось аж ніяк не вся верхівка влади першої в світі держави Новий Світовий Порядок Демократії, створеної чуйним керівництвом рідної диявольської партії інтернаціоналістів під гаслами: рівність, свобода, братство – світле майбутнє.
Замовлення: війни починати із Центру Європи! Двадцять перше сторіччя – голокост і права людини! Території: бази тероризму, якщо їх нема, але можуть бути! У матні Антихриста пошук зброї масового знищення, особливо тоді, коли її нема. Причини і наслідки виколупувати із Носа Демократа: „Мир – відчиняйте брами! Не хочете – вістрям ваакумної... Їмо їхню здобич“.
Отакі, друже Робі, демони винахідливі: використовують найпривабливіші гасла і вигадують найогидніші засоби для панування. Чорно-кривава історія Нового Світового Порядку Дияволів без армії, території, держави, але із законом і символом замовляти масштабні війни індоєвропейським етносам, а собі примножити прибутки і перемоги. Великий голокост, великий терор, великі біржі!.. Діодом (1 ст. до н. е.) „...не змішуються з іншими народами, а дивляться на них, як на ворогів“. Тацит: „Вони зневажають усе те, що нам святе, і роблять те, що викликає в нас нудоту“. Мартін Лютер: „Вони душать і знищують інші народи, і на цьому вважають себе богом обраним народом“. Марія Тереза: „Я не знаю гіршої чуми для держави, аніж...“ Вольтер: „...не приховують своєї непогамовної ненависті до інших народів. Представники завше жадібні до чужого добра, підступні при невдачах і наглі при вдачі“. Гете: „Вони мають віру, що благословляє на обкрадання чужинців“. Наполеон: „Це гусениці, це сарана, яка спустошує Францію“. Франц Ліст: „Питання про їх поголовне вигнання – питання життя або смерті, здоров’я або хронічної хвороби, мирного життя або вічної соціальної чуми“. Дюрінг: „...загрожують не одному чи іншому окремо, а всьому людству“. Лагард: „Це неприродне тіло викликає в живих інших націях хвороби, гниття і смерть. З трихінами і бацилами не ведуть переговорів і не перевиховують їх, а старанно знищують якнайшвидше“. Бісмарк: „Вони ніщо загальноєвропейське. Вони номади. Придушіть одного – зі всіх боків несеться крик“. Граф Окума: „Не мають своєї землі і всюди куди заблудять, стараються знищити любов до Батьківщини і здорові державні засади“. Джордж Вашингтон: „Надто скорботно, що ні одна держава, більш стара... не втихомирила, як чуму суспільства, найбільших ворогів його, присутністю яких ощасливлена Америка“. Гельмут фон Мольтке: „Розглядаючи злодійство, рідко коли не буває замішаний... або як спільник, або як приховувач краденого. Для накопичення багатств вони всі засоби використовують“. ТАКА ПРАВДА!..
Воїн підійшов до вікна: зорі, як людські душі, світяться і згасають, але дух залишається в нації, нащадкам... Сад марить людським теплом. Сад очищають од чуми...


Розділ 5.

Забули Сад. Костюмуються: проповідують не вбий – вбивають! не кради – крадуть! не бреши – брешуть! не жадай – здирають!.. Віра – біомасі, гроші – собі! Закон недоторканності „богообраним“: красти, отруювати, дурити, душити, дробити, тьмарити і сіяти, і сіяти великі жнива голоду злиднями, журбою, втомою, війнами... Провокувати країни-сусіди, колег праці, друзів, мови, родини, сім’ї ненавистю. Пропагувати права збочених, як любов меншин: ненависть – як успіх, добро – як війну, мир – як рабство, вкрадені мільйони – як бізнес, ліки – як здоров’я, генно модифіковані організми – як їжу, алкоголь – як свободу, розпусту – як мистецтво, національне – як вульгарність і пережиток минулого у Новому Світовому Порядку!.. Життя без любові, домашнього вогнища, саду, криниці, національності, рідної мови, історії, предків... Демони скористалися Людиною Любові – обмотали модою Пекла і ще подає християнин волохатій лапі руку і не тямить, що між ними різниця: жертва і кровопивця, розіп’ятий і палач!
...Забули десант на війні. Бомбили килимом. Спека! Пече уніформа. Пекельна амуніція. Техніка – вогонь. Серце – сонце зеніту. Води... води... води! Пісок повсюди – пісок вогненний! Каміння!.. Скелі! День – ніч! „Буря в пустелі!“ Повсюди привиди ідуть – спраглі душі! Життя – шмат іржавого брухту, покинутого замовниками, організаторами... Колись підберуть, як експонат, для музею. Глашатаї досліджують у ЗМІ діяння: розвінчують виконавців, але не замовників. Розповідають, пишуть, звинувачують, показують фільми, які самі створили про війни, зраду, наживу: наставники і християни інтернаціоналізму, соціалізму, комунізму планової економіки, ринкового капіталізму, демократії, прав людини – вони володарі Пекла, Раю на Землі.
Війна – учитель! Навчає повертати зброю проти замовників. „Тюльпани“ несли труни батькам. Йому повідомили про „вантаж“: раритети, золото, коштовне каміння, долари – розпорядження замполіта – статиста вбитих, чергових звань, нагород, посад, доносів на командира, командирів. Він приїхав на аеродром. Наказав відкрити адресовані труни. Замість полеглих – скарби мистецтва, культури, національні святині палаців, храмів, бібліотек, банків, що чомусь вибухали. Наказав помістити в контейнер із грифом „секретно“ і відправити на базу. Руки не подавав замполіту. Прибули з Москви перевірити полк: зловживання посадою, привласнення майна Воїном. Труни з адресами „убитих юристів“ зберегли Святославу честь. Зло люто посміхнулось: він – антисеміт...
Зло – причина, кара – наслідок: згоріла замполіта сім’я у котеджі в Севастополі; саркома мозку привела до наркотиків, алкоголізму – Помста Природи. Так було, є, буде!
Війна звільнила Воїна, але не забула – приходить у життя-буття: згадки, сни, роздуми – відновлює душу, дух, друзів-побратимів із руїн. Зобов’язує президента, уряд дати професійну роботу; дипломати і замполіти потирають долоні – вони при ділі в час незалежності фейлетонів: „Хочеш зарплату – підтримай президента!“, „Хочеш жити по-людськи – підтримай партію християн!“ „Хочеш у Європу – підтримай!..“ Фейлетоністи закликають зубожілі вулиці людських душ, спустошену мораль і скривджений дух сіл і міст – бути успішним, як Мамона. І жодного слова: Мамона на трупах і рабах має владу в Україні, Європі, США, РФ... Палючі міражі пустелі, колючі морози гір, жалючі потом джунглі, голодні пайки мільйонів – комунізм, капіталізм, НСПД. Смуток пожирає радість мільярдів людей. Страх мільйонера і жебрака – розплата. Алкоголь, наркотики, гроші, суїцид – втеча. Ринок – війна, війна – ринок... Прибуток двадцять першого сторіччя, першого кварталу: електронна і психотропна зброя; секретні дослідження засобів глобальної ліквідації людського брухту; створення роботів генно модифікованим харчуванням; вакуумна зброя – зберігання клімату зони життя замовників НСПД. Війни гарячі, холодні – мир хворому розуму замовників...
Воїн має рахунки своєї війни: убиті не воскреснуть, знищене не знайдеш, утрачене не повернеш. Воїн вкраденого життя, історії, мови; загублений у казармах, бункерах-шахтах ракет; літаках, вертольотах, танках, кораблях; курортах, ресторанах, борделях, обмежених контингентах, без ЛЮБОВІ! Земля здригається вибухами, чорніє повітря і гуляє торнадо, вода мертвіє, і чума шириться – хворіють, вмирають рослини, тварини, люди!.. Час зник із пам’яті – розповзається, розколюється, розтоплюється... Велико-День Мрії! Черга до Плащаниці – розіп’ятий Ісус. Його кров скапує з-під тернового вінка чолом, від цвяхів – руками, ступнями ніг. Перев’язано шматиною соромне. Очі порожні... Замовленим поцілунком Юда виконав волю свого бога, аби панував над рабами... Син божий у гроті – християни у черзі. Цілують, кладуть на себе знак і символ знаряддя тортур, муки і смерті... Красуня дивиться на сороміцьке місце, засовує гроші в скарбничку і думає, аби зачати нащадка через поцілунок. На Небесах Він має владу над своїми віруючими, а не її чоловік, імпотент Мамона на Землі... Ісусе, сотвори зачаття! Хреститься. Цілує – затремтіла. Ноги підкосились. Воїн підтримав лікоть.
– Вам допомогти? – запитав.
– З вашої ласки, пане, – сказала м’яко, тепло, млосно і додала, – якщо хочете...
„Хотів і хочу! – кортіло відповісти. – Я живий і не в гробі! Не голубий!“ Вийшли на подвір’я. Весняний вітерець цілував пані. Їй здалося, то він... Хтиво усміхнулася.
„Церковною“ вулицею вийшли на майдан „Ринок“. Від кіоску „Преса“ – провулком, побіля костелу, дійшли до вулиці „Народна“ із будинком „Просвіти“ і таблицею: „Тут був штаб Помаранчевої революції“ (і вивіски дрібної торгівлі). На куті вулиці кав’ярня „Віденська кава“. Центральною – „Незалежності“ та майданом із пам’ятником „Три сутності“, вулицею Адама Міцкевича дійшли до пам’ятника Степанові Бандері і повернули у провулочок. Тут пані сказала, вказавши на котедж. – Ось мій будинок. Дякую, що підтримали, провели додому.
– Не будинок – броньовик. Електронне спостереження, охоронець, вівчарки. Цитадель – не візьме терорист. – З посміхом і двозначно зауважив Воїн.
– Для тебе брами відчинено, – грайливо на „ти“ сказала. – Слово, Мир і ти...
– Візьму жінку, уб’ю чоловіка, їстиму здобич, – мовив по-читаному.
– Демократія – теж насильство. Більшість кориться обраній меншості: графіт не діамант. Більшість спалила Джордано Бруно, бо він один знав: Земля крутиться...
– Інквізиція не більшість, а диявольське плем’я.
– Хто ти? – запитала, вдивляючись прискіпливо в чорні очі Воїна, шрами обличчя.
– Для вас без значення?
– Я хочу зачати, хочу дитину!
– Навіщо багатій? Слуга подасть води, поховає. Дітей плекають родоводи...
– Чоловік безплідний. Подобаюсь – полюбимось, полюбимось – сподобаюсь.
– Візьміть дитину – безбатченків багато. І безробітний зробить... за гроші.
– Зайди – прошу.
– Запліднювати без любові – кара дитяті.
– Ощаслив мене...
– Я повернувся із війни. Ця робота не ощасливила людей. Війна не знає любові. Лють і насилля, насолода жінкою – оправдовує хіть. І перемога спотвореної душі, моралі, жінки із назвою Війна!
– Шрами від неї?
– Зовнішнє, а не тут... – Воїн вказав рукою на груди. – Не зарубцьовується – палає вдень і вночі. Ви цілували Його, а я прощався з побратимами, згорілими у вогні війни.
– Я цілувала Воскресіння! Прошу – зустріньмося! Обцілую тебе!
– Господар золотої клітки запідозрить і чарівну пташку викине на вулицю.
– Не вчинить: я престиж фуршетів, презентацій, номінацій – елітна.
– Так багато і ніщо: без кохання, без зачаття? А він поважає?
– Купує до вибору, до кольору, як Золотій Мінорі.
– Мені пора – Робі самотній.
– Потелефоную сама! – Код – і хвіртка відчинилася.
Журба котилася смутком, печальним спогадом, юнацьким усміхом... Згадав: у цьому скверику вперше цілувалися... Минуло – не повертається: сором’язне, таємне, перше почуття.
Сонце схилилось до Землі лагідною усмішкою – зазирнуло в очі Воїна, усміхнувся: ощасливити Паню?.. Воскреслий не зупиняє чи не повинен зупиняти воєн замовників – потрібні вояки! Кому, як не професіоналу: йому бути Йосифом, а їй Марією, щоб народився Святий Миру і не покинув Землі, Людей?.. Христос не знає сучасних воєн і змовників – море крові, гори трупів на Україні... Європі! Посвячують зброю і трони, заклинають мир і гріх, рай і комунізм, демократію і капіталізм – віру без Націй Європи! Стогону Смерті Тисячоліть не чують...


Розділ 6.

Робі лежав на килимі біля каміна. На привітання – печаль.
– Ти засмучений, – присів поруч, – не ходимо разом. А було – ні кроку один без одного. Вибач. Але там ти не мав апартаментів... Барон, розлігся біля каміна і дивиться у сад, у небо, на сонце, місяць, зорі, хмари, дощ, вітер – мене не бачить. Дзеркало – любується собою, педикюр нанести залишилося. Поглянь на себе: ображений – поганий! Не гарно. Ідемо до холодильника... Ти голодний, а кожного чоловіка шлях трафляє, якщо голодний. Яка демократія, любов, толерантність, консенсус і ще всяка мудація – шлунок бурчить. Вибач! – Воїн потиснув лапу, погладив по голові, але Робі був незворушним. – Розпалимо камін, ввімкнемо телевізор, поласуємо смачненьким. Штрикнемо п’ятий канал... Ідемо, хай балакають без нас. Гніваєшся, чому? Робі понюхав куртку Воїна – пчихнув. Жіночі духи!.. За спідницею волочуся, а тебе з хати не випускаю? На війні всюди разом, клялися... Не сердься, поясню. Нині, як у дитинстві, до Плащаниці пішов. Пані не голого і не живого цілувала – стало їй зле. Я підтримав слабку половину – лицарі ми!.. Не всю правду кажу? А та в кав’ярні дала телефон? Все знаєш мудрагелю? Тобі сорока принесла на хвості. Та, котра придурилася біля Плащаниці, расова, а чоловік – чмо: не може склепати дитину! Але вона Райська пташка – у великий Ти -ж-День хоче зачати!.. Не знаю, Робі, ти ж без гріху Природа, мене сповідаєш, як піп – тепер причасти: „Їжте тіло моє, пийте кров мою!“ Кажеш: ми не людоїди... Правильно, ми українці – Центр Європи: маємо сало, скумбрії, хліб, вино, печиво, тарілки, виделку, ніж, келих... Трапезуємо: тобі – скумбрія кошерна, мені сало полтавське. А сало і в Африці сало... Тоді відмовився, расовий, а галети не скумбрія, не смердить... Дні – спека, а Ночі – холодні і Сало, як живе... Аромат! Відтоді ти почав їсти Сало. Скажу: якби президенти Європи їли сало, а не кошерне, то не мали б алергії до антисемітизму... Дати сала? Ні! Сам їстиму, але не звинувачуй мене в антисемітизмі... Президентові України треба видати Указ: Сонце, Слово, Сало – Писати з Великої Букви – Символи і Знаки Управляють Світом! Чому? Бо нас охороняють од холоду, брехні, голоду. Вже не хочеш кошерного! А писати, кажеш, Символи і Знаки Великими Буквами?.. Понюхаю кошерне: не дуже смердить, а так сильно на тебе вплинуло – той знак якості! Викинемо в туалет, опа! Їсти сало, щоби наше не пропало! Вже віршуєш! Дам тобі вівсяники на сальці. Смакота! П’ємо винце... Дивимось телевізор: гладенькі, пухленькі депутати толерантно балакають на колінах. Повчають демократії, християнської моралі... Ідуть до церкви, як недавно до Кремля, ЦК, Об кому, Рай кому, Парт кому – звичка. Фракційний комуніст зізнається: хрестив, хоронив, молився таємно. З опозиціонерами демократично, як християнин, будує церкву в Бангладеш: Ісус – перший комуніст, інтернаціоналіст, глобальний, плановий, ринковий і ще ким буде? Ощасливив електорат: на церкву дає гроші. Чиї гроші? Он що! За перехід до фракції: п’ять–десять мільйонів зелених. Він ще й зелений, а не голубий! „За“ чи „Проти“ голос – теж мільйони євро радо йдуть – зелені в’януть, гниють... через війни. Китай заявляє про відмову торгувати зеленню, а Іран уже... виполов бур’ян зі свого поля... Підемо, Робі, не на війну, а депутатами стріляти... З імунітетом недоторканних – кілер кнопок без слідства і суду. Поглянь, піаніст-депутат бігає по ряду столів і кнопить за того парня – зелень падає до ніг, як листя восени. Нам тлумачить: залежить од того, хто замовник і який має рейтинг прихватити... Робі, не штовхай – розіллю вино. Сало і кагор?.. Ой, як смачно! Куди лапою горнеш фужер?.. Хлепчеш вина! Та на тобі – пий, але не сп’яній! Буятимеш – ночуєш у сінях. Ще хочеш? Не дивись осудливо. Не читаю по очах... Що-що: хочеш дівки?.. Собі знайшов, а про тебе не дбаю? То плітки... Чого гарчиш? Не любиш, коли викручуюсь, як з Ради курва, Плащаницю забув?.. А Рожана? Братику, то рейтинг, соцопитування... Де знайду тобі дівулю у глупу ніч. Собі можу – тобі не хочу... Молодець, нагадав – подзвоню Рожані! Послухай... Чекала... Сказала – прийде... Робі, пам’ятаєш свою чарівну афганку?.. Я лежав у шпиталі, а ти у любощах своє горе забував із тою... чия господиня мене колола, різала, зшивала! Було, друже Робі, було: гарна вона – дуже гарна – не ображався на тебе, як ти нині на мене.
„У-у-у-у-у!“
– Хвалько! Не покинула батьківщину, коли нас перевели в Югославію...
Воїн відчув чийсь погляд. Позирнув на балкон – нікого. У вікнах – теж. Дзеркало – відсвітлювалося полум’я. Посилювалася графіка – обличчя сонячного околу, довга звивиста зачіска, біла борода – контур Волхва: брови – півмісяць, очі – таємниці. Шрами – золоті.
– Доскіпуєшся правди? – почув голос Воїн.
– За Слов’ян Європи – українців Правду...
– Правда – булат розумних, брехня – перевернутий розум: скритність, хитрість, підступність, фарисейство, зрада... Нині підмінили брехню на політичні технології, вибори на шоу, любов на секс, президентів на блазнів, уряди на митників, що не розвиваються... Людина без Правди, як Дерево без Чорнозему не живуть... Правда – Істина Вічності Життя! Брехня – Смерть Землі... Правда – Суддя Усьому! Демони – Брехуни: розтлівають нації, царів, князів, королів, президентів, прем’єрів, генеральних секретарів, вождів; спалюють і забороняють книжки, ув’язнюють і розстрілюють національну еліту, інтелігенцію, підмінюють Мистецтво. Поет заповів: „І вражою, злою, кров’ю волю окропіте!“ Вража і зла кров бреше, тішиться війнами, революціями, вбивством дітей, ґвалтуванням жінок, суїцидом, пияцтвом, наркоманією – розкошує посмішкою Смерті.
Волхв усміхнувся Воїну золотим полум’ям: радість повернення додому і щем самотності. Сплав протилежностей, причин, наслідків – голосне мовчання тиші смутку – покора моменту повернення у Себе, у Час, в Україну!.. Вартість Життя і Мрії... Пролунав телефон. Робі підштовхував взяти слухавку.
– Ні, Робі... зведені Плащаницею – міф, вирок, смерть.
Святослав устромив у трофей-свічник з чорної латуні свічку з бджолиного воску – подарунок приятеля Романа – пасічника. Аромат злаків плив світлом у кімнаті – звільняв із війни мозок, душу, пам’ять, тіло.
Воїн розв’язав вишиту хустинку із попелом Пращурів – поклав перед свічником. Вогненна Плащаниця Роду Воїнів. Ширився дух Світла Предків. Робі, як центуріон Цезаря, сильний і впевнений, поважно звівся із ложа, став поруч побратима перед Предками Роду Воїнів Сонця...
Знову дзвонять. Робі позирнув на Святослава.
– То та, друже, райська пташка в золотій клітці – хоче нині зачати... Знаєш, кого просила?.. Знаєш? Ти часом не із Того Світу?.. А-а-а! Ти старий Вовк, як і Я, – знаємося на чоловічих і жіночих можливостях – в брехню не віримо. Маємо чим платити – буде секс і зачаття – заробили на війні гроші! Дітям потрібні батьки, а не підставки-імпотенти, голубі.
Робі звівся лапами на груди друга і неначе сказав: узяв би ти собі Рожаницю і не мучився!
– Пораднику мій, рятівнику од смерті, друже самотнього... Скоро північ: чи прийде Рожаниця?
– Гав!
– Спатимеш на другому поверсі, у дитячій кімнаті, а ми з... Рожаною тут.
– У-у-у-у!
– Ти чого? Я там спав і мені гарне снилося...
– У-у-у, але я не якийсь хлопчисько!
– Згадав свої походи воєнні... Прийде Рожана, то її запитаю, чи є для тебе дівка де на виданні?.. Не женися. Була у мене сім’я – нема. Звільнилися від не тата, чоловіка... Казали: воювати найлегша робота! Чуєш, Робі, відколи рани, смерть найлегші?.. Вип’ємо за нас! Можливо, життя, Україна, Європа, Земля не брухт! – Воїн пригубив келих. – Хочеш на брудершафт: лапа Робі лягла на зап’ястя. – Е, та ти припав до вина, як жид до нафти.
– У-у-у, антисеміт!
– Брешеш, який я антисеміт: що воно таке?.. Так Христос, антисеміт, бо сказав, що їх батько сатана, і ООН – бо прийняли резолюцію про ізраїльський расизм, і США мільярди доларів витрачають на війну із семітами, і палестинці самі собі антисеміти, і чи не весь арабський світ?.. Гей, приятелю, уже спиш при такій серйозній темі! Сон – реальність, як і прах Пращурів тут, на Велико-День!..
До каміна поклав полінце. Полум’я повело танок: чарівні лінії гарцювали, як жінка вітру... Постать із праху Предків. Поглядами стрілись, і Святослав сказав: у мені убили людину народи, бо я приніс в їх край смерть і знищення – нема у мене майбутнього.
– Караєшся наслідком, а причина?.. Замкнені Колом Сатани – збиті зі Спіралі Розвитку. Двадцять п’ять тисяч років тому Полин Зірка опромінила Землю, Води, Людей Звірів... Двадцяте сторіччя! Війни і Чорнобиль гримлять Набатом: пройдено три Центри – Риму, Москви, Вашингтону – імперії. Наступають: Пекін, Делі, Браззавіль. І Відтворення Спіралі: Київ, Берлін, Тегеран. ПРАВДА – СПІРАЛЬ – голокост Сатані.
– Діти Сатани – Демони підмінили Правду, як і свої прізвища?..
– Святослав Хоробрий знищив Хазарський каганат, а демони сховалися у Нетрях Мокви. Темними ночами вістям меча збагачувалися рабами і забирали скарби народів Київської Русі. Грозний вкрав історію і проголосив себе Царем Русі у Москві, яка не була РУССЮ!.. Демони крадуть прізвища у народів, щоб бути своїми серед чужих і замовляти голокост воєн язичникам, православним, християнам, комуністам, расистам, націоналістам, семітам. ПРАВДА Коло їхнього Пекла замкнула. Спіраль Сонця, Землі, Неба у РОЗВИТКУ! Сатана зі своїми синами демонами безсилі. В Імені – Вічність Природи Людини: Душа, Дух, Любов, Знання – Джерела Енергії Неба і Часу Землі, що Наповнюється Життям Вічності Людини. Така ПРАВДА!
Воїн чув СЛОВО ПРЕДКІВ... Смолистий, ароматний, розквітлий, молодий вітер, обвіював гаряче тіло і насичував РАдістю Бога у Велико-День!
– Дякую, Боже, ПРА-хові твого ПРА-роду! – Піднесено промовив Святослав. В каміні догорали дрова, у свічнику – свіча. Робі, мабуть, з надлишку випитого вина, дивився свої Афганські чи Югославські сни – центуріоном походів Цезаря! На мармуровій плиті каміна лежав іменний револьвер. Надто довго він воював і не закінчив страждання, самотності, пекельних снів, смертельних стогонів-криків побратимів, вибухів уповільненого життя... Час зупинити! Взяв револьвер – ствол зазирнув у очі... Місяць освітив сад: побілив стовбури, кущі, покопав землю... Великий День!.. Готувався до свята – набивав самопал порохом, сіркою і на подвір’ї церкви стріляв із хлопцями такими ж, як він... Палало вогнище, і несли Хоругви, Плащаницю, співали Воскрес!.. Господині знімають рушники із кошиків: писанки, баби, масло, ковбаси, шинка, хрін, сіль, настоянки – весь дар Землі, Сонця і Людини кроплять Святою Водою... А після Велико – Денного Сні – Данку молодь гаївок виводять, забавляються іграми, а в По – Неділок обливаються водою. Воїн усміхнувся. Подзвін каблучків Рожани наближався до саду, до будинку. Життя повертається жінкою. Револьвер поклав на камін.




Розділ 7.

Дзвони Голосять Велико-День!.. Воїну чуються вибухи, виття стрингерів, мінометів, рев танків... Тече Кривава Лета – Запах крові і лай гієн... Смак крові: любов і ненависть війни. Хто вбиває і кого вбивають?.. Інтернаціоналіст, миротворець, окупант – повстанця; терорист, снайпер – замовлених, а кат – непотрібних політикам... Міраж ковтка води із пекучої фляги – ознака життя!.. Святослав пробудився. Рожана не розбудила, пішла на роботу. Встав. Випив вина. Кохання Нічне, Ранкове повітря, Дзвони Служби Божої... Кладе поліна у камін, запарює каву, наливає у келих вина, зручно розташовується у фотелі... Чи сон, видіння, спогад, марення – горять держави, культури, цивілізації... Інквізитори спалювання міняють на отруту, нові інквізитори на діоксан – полоній, шоумени – культуру на хамство, любов – на секс, честь – на відсталість, сусіда – на ворога, мову – на язик.
Телефонують і порушили особисту Раду Воїна у Велико День: приятель – ворог? Любов – ненависть? Добро – зло? Правда – брехня? Ангел – диявол? Велике Коло Дня!
Прибіг із саду Робі – підштовхує взяти слухавку. А якщо блудять, подумалося Воїну, як він, після програної особистої війни: із поверненням до порожнього дому!.. Уніформа, пекуче повітря, гарячий автомат, піщини колючі... Гелікоптери, танки, літаки, система „Град“ – розвантажують свої утроби – горять міста, заводи, фабрики, шпиталі, університети, бібліотеки, архіви, музеї, школи, дитячі притулки; трупи повсюди, повсюди... Не бий своїх!.. Виконано замовлення! Ти і противник такого не замовляли? Тобі вже нікому наказувати, ні з ким розмовляти, живих очей не бачиш – мертві побратими і вороги помирилися – вуглини на землі, транспортерах, танках, вертольотах – один з одним ніщо! Раритети, золото, діаманти, платина, архіви, документи – на Аукціон! Взяв слухавку.
– Слухаю, – мовив спроквола.
– На ґанку паска! Візьми. – Поклали трубку. Подався до виходу. Робі прошмигнув першим – оцінив пакет, як на війні. Вибуху не буде! Перестрибнув через перелаз до саду.
Святослав узяв коробку із червоною стяжкою, прочитав: „З Воскресінням!“
– Христос Воскрес! Ви цей будинок купили?.. Ми теж купили. Гарне місце: центр міста і без шуму машин, людей. Ви один?.. Тут, – вказав пан на місце, за гаражем, – матиму сауну із басейном, оранжерею. Не знав, що і той будинок продавався, купив би: нерухомість – капітал, що росте, як гриби в Карпатах по дощі. Господарі повмирали, а син загинув в Афганістані. Невістка виїхала із дитиною, здається, до Німеччини, одружилася там з багатим. Кажуть, що гарна, знала німецьку, а таких беруть...
Очевидно, панові не потрібна була відповідь на привітання і питання. Говорить сам, аби інші мовчали.
– Крутого пса маєте. До церкви йдете? Ми вчора їздили до Гошева, чи ви були? Віро, та вже ходи, бо спізнимось до Плащаниці!
З будинку вийшла приємної зовнішності пані, одягнена круто.
– Христос воскрес! – привіталась та прискіпливо придивлялась, оцінювала Святослава: атлетичної статури, міцний, напевно здорового хлопця має...
– Воістину воскрес! – відповів.
– Я чула гарну музику із вашого дому, мені сподобалася, може б записала у вас... Йване, чому ще не вивів машину із гаражу?
– Думав, підемо пішки.
– Не для того купувала „Мерседес“, аби не їздити до церкви.
– Робі, зі мною! – наказав Воїн, щоб іти в будинок.
– Модний пес – подібний до господаря.
– Авжеж... Звірі стають людяними, а люди звіріють – закон мутації природи.
– Ви філософ, а ми бізнесмени... Кажуть, що цей будинок побудував якийсь учитель, чи інженер – часом, не з того роду?
– Часом!
З відчиненого гаража виїхав шестисотий „Мерседес“ з іменним номером „Віра“.
– Зайду в гості – музика сподобалася.
Воїн посміхнувся. Вірі відчинили дверцята.
– Зайдіть на посвячену паску, – сідаючи в авто, сказала Віра. Воїну хотілось запитати: яку паску, ким посвячену, якщо все створив і посвятив Творець.
Зайшов до світлиці. Робі позирнув на Воїна: відкривай, що доброго?
– Терор бажання зачати дитину, – мовив, розв’язуючи стрічку, – але ми нейтралізуємо цю бомбу.
„У-у-у-у-у!“ – проголосив Робі.
– Дивись!.. Чого тут тільки нема? І не сказати, і не порахувати. Почнемо з яєчка: батьки так чинили і так навчали. Прадавню традицію трипільців продовжимо. Настругаємо хрону, щіпку солі, ложку сиру, масло і окраєць баби. Беремо яєчка: оте – твоє, а оце – моє, вдаряємо і... Ти – слабак, твоє яєчко луснуло! Кажеш, по-цимбалах: аби багато – слина тече. На – їж. Е, є послання терористки! Нас знають зі школи. Я закінчував школу, а терористка – сьомий клас. Її батько – професор університету фізики-математики, а мій – начальник конструкторського бюро „Електрона“. Впроваджували винаходи... Мами – вчительки шкіл: її – математик, моя – української мови-літератури. Нас знають більше, аніж ми знаємо себе. Просять дзвонити, не беремо слухавку. Прагнуть дитину зачати... Робі, чого тішишся? Ти до чого тут? Шукай дівку, бо жирієш... Беремо ковбасу і шинку та нарізаємо. Опа-на! Пляшка! Не наша. Але горілка – зрозуміло і в Африці. Коше...рна! Знай, що таке кошерна. Може, і зачаття кошерне?.. Ти горілки не п’єш. До речі, ти вчора напився – спати не давав, п’янюга. Сни злі тебе мучили, гарчав, вовтузився, гарчав. Трапезуймо: паска – мати називала „баба“: хліб ламається – гріх різати. По шматку. Оближешся, якщо та, яку мати пекла... Ого, не посмакував – дрібки вилизав. Смачна! Ковбаска, а ти вже язик висолопив: не дивись прискіпливо, чи по-братськи, чи порівну ділю? Тебе не обманював? Кажеш: було. Не пам’ятаю. То було інше, секрет. Ти теж... Всю ніч тебе шукав, а ти із тою афганкою розважався, і не вибачився перед мною. Ще ображався, бо забирав насильно. А було йти в гори Кандагару на операцію: ти ледве ноги переставляв, волоцюга. Вона кошерна?.. Чого підсовуєшся, то горілка – пече, як грань. Хочеш попробувати? Мені не шкода, але зіп’єшся. Не станеться. Гаразд, не раз ризикували життям там, а тут?.. Тільки на язик. Будьмо! Чому скрився? Горілка як горілка – не „Холодний Яр“. Не хочеш – справа панська. Що ще є у пакеті? Ма – ца! Що воно? Не діоксин? Маца – єврейська пасха? Ой, колєдзю, зроблять нам обрізання! Не смійся: „Горе тим, хто сміється! ...плач і скрегіт зубовний“. Тобі обрізання не зроблять, бо ти не пив кошерного, мацою не закушував? Тішишся! Щирий українець скаржиться, а ти лаха з нього дереш... Не дам Сала! Та ти шинку поцупив за дебатами. Хитрий, як замполіт мого полку... З ким мене порівняв, образа, вибачайся! Перепрошую... Зварю каші і салом заправлю. Ще чарку перехилю, а ти закусиш, домовились? Будьмо!.. Було б сумно і важко без тебе, тихий друже. Порадь мені: оте кошерне пані сексу вартує? Хоче зачати гріхом солодким чи гріхом гірким, не знаю. Чому ти? Із школи закохана – боржник! А борг не повертає злодій – ми не злодії, а воїни. Маємо бойові нагороди за мужність і відвагу! Дякую за пораду, випиймо за шкільну любов – молодим не відступати. Як сказати: може – масонка, маланка, кавалерствуюча дама масона?.. А я той грішник, що природу любить, а не ґвалтує і не сповідається. Чому не ходив до сповіді?.. Чому, чому, чому?.. То вже антисемітизм! За таке з роботи виганяють. Не маю гріхів, не маю, бо я промисел Божий! Всі гріхи на війнах вбиті. „У нас нема зерна неправди за собою!“ – так сказав Пророк Тарас, наш Сповідник! І вже перед тобою висповідався: причастимося „Холодним Яром“.
М-м-да! Наша горілка найліпша. Дякую за сповідь Робі. Що, що? Ти умиваєш руки, себто, лапи: не радив, не береш гріх на душу! Злякався – очі витріщив. Скажи: ти мені друг? Не хочеш втратити мене. Не хвилюйся, ми друзі до могили! А там – не захочеш знати, і не треба... Застерігаєш: латентні замовлять!.. Будь спокійний – погань знищу Іменним.
Задзвонив телефон. Чуєш, подзвін по воскреслому! Послухаємо Слово. Чув, що каже депутат Мамона: „Не їх фракція посилали солдатів в Ірак і не винні...“ То ти і я винні, друже, бо ми інші, не їхньої крові, віри... Винахідливі демони демократії. Вирубаємо телевізор – маестро музику!.. Ми скажемо своє Слово Слов’ян за Європу! Забарилися вони на війнах – пора повернутися – бути вдома! Нащо мучу душу?.. Радиш не втікати од життя – воно і так самотнє, собаче... Подзвін! Що сказати?.. Подякувати за крашанки, за мацу. Маєш рацію: ми цивілізовані! Пояснити: секс – дрібниця і вартує кілька доларів... Радий допомогти зачати... Робі, ти не бачив цитаделі: ходить з розчепіреними пальцями мішкувате чмо – Іменному робота... Ні, Велико-День – краса весняної радості людей – усміхаймося, друже! Частуймося! Ще по яєчку: одне до одного, але моє знов не луснуло. Не журися – ти слабший. Вчися у жінок: свою слабість вони перетворюють на владу над чоловіками. На – жуй і смакуй. „Холодний Яр“!.. Своє і в Африці краще, будьмо! Не дивись на мене так, неначе твою жінку спокусив... В Україні є дві горілки: Добра і Дуже Добра... Не ластися – не дам. Я їстиму сало із мацою... Робі, стаєш підозрілий: ти чиє коріння, що сало ігноруєш, а кошерне наминаєш? Хочеш сиру? Поласуй. Торт, шоколад із тостом за зачаття! Гей, приятелю, в задушевних бесідах ти завів мене до зачаття?.. О, знов телефонують: слухаю! Що сталося і куди воскрес? На небо!.. А тут чому не залишився, як інші? Йому призначено, як сину... Він один? І я теж один син для мами і хочу воскреснути аби не жити у війнах. То віра жидівська, а наша християнська?.. Комунізм, фашизм – то все диявольське. Їм Ісус сказав: ваш батько Сатана! І я так думаю: дві тисячі років найжорстокіших війн і голодомори на Україні – дияволів замовлення. Ядерне бомбардування Хіросіми, Нагасакі і Чорнобиль... Кажете, то кара божа за гріхи, і нам треба на колінах просити прощення. А чому той бог немилосердний: карає простолюд, дітей, старих, а замовників воєн, голодомору, голокосту милує?.. Чому не сотворив дива і вимираючу з голоду Україну вином і рибою не нагодував, як жидівський народ? Чому письменні Юда і учні, Ісус, учитель, не письменний?.. Чому багатий Юда за тридцять срібняків затаврувався прокляттям зради поцілунком на прохання вчителя, пояснивши Юді: так нашому богові потрібно? Чий бог, що через поцілунок вимагає зрадити учителя?.. То гріх так думати або вас юдить Сатана.
– Пані, я повернувся із Пекла, і Сатана мені не вчитель.
– Страшно чути!
– Книга голосить: „А так оглядаємось назад і говоримо, що соромимося Праву і Яву знати й оба поли тирпа відати і думати. Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє. Греки напали на русів, чинячи злеє в ім’я богів“. Розумієте?
– То що за Біблія?
– Наша, Велесова книга. Розум і Око Неба.
– Взяв подарунок?
– Дякую. Інакше довелося б іти в маркет.
– Магазини зачинені.
– Нас двоє повернулось з війни... Два приятелі. Вам сподобається.
– Я ж не та, аби будь із ким... – Святослав розсміявся. – З кого смієшся?
– Не пам’ятаю, коли сміявся... Розсмішили. Друже, Робі, подякуй!
„Гав, гав, гав!“
– Раденький побалакати з чарівною дамою. – Пані розсміялась. – Почув ваш сміх.
– Ще б пак! Пошити в дурненьку нікому не вдавалося. – Воїн приклав слухавку до вуха Робі, а його знамените, протяжне
„У-у-у-у-у!“ повеселило пані.
– Так нас багато, приходьте – буде більше.
– Збираємося в гості. Хіба вночі.
– Робі, подякуй пані за Дажбоже яйце і попрощайся.
– Гав! Гав! Гав! Ви сподобались йому.
– А вам я?
– Без любові нема людини, без кохання нема чоловіка.
– Вам би в депутати – політикою зайнятися: стільки бруду один на одного виливають – жодного інтелектуала, інтелігентного обличчя.
– З чистої душі – чистим поливають: хто що має, те і ллє: брудний – брудом, брехун – брехнею, кривавий – крівцею, демократ – обіцянками.
– Коштують мільйон-два доларів, залежно від місця в списку. Згодні – вирішимо!
– Білого вовка зграя не приймає: самотній – небезпечний. Неписаний закон.
– Ти Воїн, а не вовк.
– Брехати не вмію: по-вовчому вию... Природно!
– Воїн – кілер, вовк – кілер. Робота однакова.
– Не однаково, а хто замовник?
– До побачення!
– Робі, ти чув, – обняв друга. – Отакі жінки... Нас кидають і нас домагаються! І хваляться: чоловік без жінки, як риба без води.... Заклали ми за комір водички, розслабилися... Прощайте почуття, розум, кохання – давай секс! Ми там ховали ненависть, страх, втрати, втому у горілці до... драми, трагедії, життя і смерті... Мовчиш. Ліпше не напиватися?.. Маєш рацію, але буває – не поясниш. Нині напала депресія, самотність – хоч стріляйся... Писав Пророк Шевченко: Вип’єш перву – стрепенешся, вип’єш другу – схаменешся, вип’єш третю – душа сяє, думка думку поганяє... Ми учні кепські. Пам’ятаєш рішення про розлучення – врятувала чарка. Гарчиш?.. Звичайно, ти був поруч і всяко розраджував: навіть повів туди, де собі дівку знайшов – господиня Слов’янка прийняла... Кажуть: від смерті чоловіка через жінку рятує жінка. Так було! Рану залікувала, але шрами і почуття залишились. І знову ти і жінка рятуєте, аби я надміром чарки не...
Роброй звівся на рамена друга, а Святослав не втримався і звалився на килим. Гордо, переможно став Робі на груди друга.
– Торжествуєш, але тверезого не переможеш....


Розділ 8.

Сонце схилилося на окіл землі. Золотаве проміння золотило сад: цвіт абрикос, персиків, японської вишні. Бджоли і біло-рожеві квіти цілуються – чарівне життя. Проліски, троянди, малина, і в небі біла стріла літака, і біла дорога України. Свої меди, Воїне, зібрав і збереш із Цвіту Дерева Життя тої, яка першою пішла із Твого Дому у Велико-День, і увійде... Випадок змінює людину: лишиться, як в небі слід стріли літака. Лінія краси і лінія полум’я тіла жінки із запахом диму берези, палаючого каміна... Вітерець роздмухує поли білого халату – студить гаряче тіло, обласкане, обціловане Рожаною.
– Сусіде! – голос Віри линув з подвір’я сусіднього, за садом. – Кличу вас, але ви не чуєте. Несу вам свячене. Ваш пес не вкусить?
– Після купання зачинив на другому поверху.
– Чоловік поїхав з дітьми до батьків святкувати, а я одна. – За пеньюаром вгадувалось міцне тіло – у такому одязі в гості не ходять.
– Вам самому сумно, то розраджу, посвяткуємо...
– Дякую, – дещо знітився Святослав. Зайшли у світлицю. Ввімкнув музику. Віра поклала на столик Великодній кошичок.
– Нині в церкві казали, що ви були на цвинтарі біля склепу батьків і...
– Спалив труни розбиті вандалами.
– Розумію, вам важко... Принесла медовуху – зніме біль.
Святослав подав чарки. – Прошу, пані Віро, – наповніть чарки цим трунком.
Золотиста, густа рідина заповнила келихи. – Побачила вас і зрозуміла самотність сильного чоловіка у День Воскресіння: аби у вас самотності не було..., – пані Віра перехилила чарку. Випив Святослав. М’який, тягучий аромат солодкого нектару, мов світло сили огорнуло його тіло. А Віра почистила крашанку, розрізала навпіл та наповнила чарки і сказала:
– Традиція: перш ніж спожити свячене яєчко – цілуються. Третій тост кажуть чоловіки. Другий тост: аби чоловік знав добро жінки, цінив її любов і кохав. Поцілуймося! – Віра пристрасно устами припала до уст Святослава. Третій тост – Святослав знав, що буде далі. І сказав. – Гарну і сміливу сусідку не можна не покохати, бо то великий гріх! – Відчув Віри руку під халатом – бавилася прутнем. Розвела пеньюар.
– Я хочу тебе від моменту, коли побачила...
Станіслав теж хотів, а медовуха зняла заборони і чесноти біля каміна і на лижнику: обоє сягали святого дару природи – насолоди тілом і радістю стогону, і найвищого злету крику втіхи... І все було, і все стихло. Віра поцілувала, сказала:
– Буду заходити в гості. – Одягла пеньюар і подалася додому. Що відбулося, подумав Святослав. Тіло радіє...
Озвався Робі. Відчинив двері. Він стрімголов подався вниз: обнишпорив світлицю, сад. Похнюпився.
– Чого? –мовив Воїн.
„Чого, чого!!! Робі сердиться. До тебе приходять, і маєш те, що здоровому чоловікові природно треба, а я?.. Тобі не друг, скнаро! Вихований свободою – не змінююся од несвободи. Отака віра і її вартість!..
– Віра спокусила, як вовчиця...
– А Рожана? Люди не звірі.
– Люди-люди! Звірі не озброюються, не знищують Землю; скоро не за нафту воюватимуть, а за ковток живої води, клапоть чорнозему... Двадцять п’ять тисяч років тому все вигинуло в ядерному пеклі! Люди – питання ООН, Робі, а не моє.
– Кожна Людина відповідальна за смерть Природи перед Законом Космічного Розуму. Смерть Землі – суїцид духу і розуму людини, котра стала на ядерні граблі.
– Скажи Європі: вихрести-демони присмоктались до країн демократій, диктатур, монархій; формують ідеології комуністичні, расистські, терористичні, екстремістські, сепаратистські, щоб поховати Україну, а з нею і Європу у Кам’яній Могилі України... Робі, чого вчепився? Нема у сусідки сучки, нема, щоб тебе познайомив... Телефонують! Кажу тобі: я не Секретар ООН. – Святослав узяв слухавку. – Алло!
– Я біля будинку і прошу відчинити хвіртку.
– М-мда! – зненацька вирвалось од несподіванки.
– Не задоволені?
– Не одягнений... Хвилину! – Згорнув лижник – поклав біля вазона китайської троянди. Вийшов до брами і відімкнув хвіртку.
– Добрий вечір!
– Вже добрий! – Пропустив пані попереду. Подала важенький пакет. Повагом ішла до будинку – ніби не вперше. Робі полестився.
– Ви його зачарували: мирний котик, а не Розбійник.
Порівняння з котом зачепило за живе Робі, але добре, що хоч не принизив до кицьки – порода не для війни. Зітхнув: людям хочеться завжди когось з кимсь порівняти, принизити: судді комусь, а не собі.
– Ми знайомі з Робі, – повідомила пані.
– І гостинці отримував: Робі, не соромно?
– Не оцінюєш, Воїне, друга: старався для тебе, а ти при дамі ганьбиш мене. Будь добрий, скажи чиї гостинці ти поїдав, які так запросто брав із журнального столика. А те, що пані притарабанила – кому завдячиш?.. Мені! Тобі не соромно, кавалере? І ще: ти побачив її біля Плащаниці, так? Мовчиш. А я першого квітня – не для сміху!.. В сміху правда. Чуєш, що каже пані, уважно слухай, жартівнику!
– Знайомство, дружба із смачненьким, правда, Робі?
„У-у-у-у!“
Пані погладила по голові Робі, що сприйняв із задоволенням принца.
– Прошу розташовуватись там, де буде зручно, – мовив Святослав. Зачинив двері балкону, засвітив підсвічник.
– Ближче каміна. І якщо можна – скину курточку.
– Допоможу.
– Дякую. Принесла дещо із домашнього – тобі не до куховарства. – На столі, у порцелянах голубці, грибна підливка, гриби мариновані, салати, смажене курча, червона ікра, „Наполеон“ і грузинське вино.
– Французи кажуть: любов чоловіка до жінки приходить через ситий шлунок.
– Голодний чоловік гірший від собаки, – пожартував Святослав.
„У-у-у-у-у!“ – заявив Робі.
– Приятелю, тебе не стосується. У нас демократія: кожний гавкає що хоче, як може.
„У-у-у, гав!“
– Робі, то дискусійне гавкання – перелив чарку. Ти вже із пані?.. Як депутат Верховної Ради перейшов із фракції у фракцію: підгавкує і гавкає – стає мільйонером. Має владу – має гроші, а електорат – демократію! Піп Яков по „Свободі“ сказав: благородність – патологія. Друже, збагнув? Я – ні. Пані, твій тост! – Їі погляд млосний, іронічний.
– Робі, не заважай, бо ти не Іцик.
– Він для тебе, як жид: усіх нещасть причина.
– Демократ сучасної брехні... Коньяк як коньяк, а медовухи попробуєш?
Налив золотавого нектару. Понюхала. Лукава усмішка заграла на вустах, сказала. – За Тайну-Таємну Вечерю із тою, що не питаєш імені.
– Великого Дня Нічна Пані – Таке Імення її.
– Чи бути такій? – зітхнула.
– Чому сумнів?
– Розмова довга. Хочу випити того, що ти наливав... Добре бути п’яною свободою. – Взяла чарку. Зіркими очима злилася з поглядом Воїна. Випила, помовчала, сказала. – Перед тобою оздоблена золотом, діамантами, платиною, доларами жебрачка – всім, чого не мають красуні, моделі, співачки, вчительки, заробітчанки нашої незалежності... Кожна мене судить... Хай у нас буде, як коханий чоловік і кохана жінка: Святослав і Соломея!
– З уст жінки не чув свого імені давно, Соломеє, вибач, що не питав твого.
Робі спостерігав. У-у-у-у! Нарешті дивляться одне на одного. Ну ж бо, сміливіше, не тратьте моменту. Курча кошерне!.. Чому індиком надмився. А вона? Пава у перлах, розпушилася. Ото цнота! Віддаю тобі цноту і хочу зачати без гріха... Чого комизишся, з ким торгуєшся?.. Довоювався! Не вміє жінку завести до ліжка, що робити? Чуєш, одоробло, сам кажеш: тато брав... А вона прагне бути мамою – коханкою ні. Нарешті, після чарки, герой, каже: ми дорослі, а ти знаєш що хочеш... Природа створила нас для продовження роду людського і поніс до спальні. А друга Робі залишили із курчам. Звичайно, люди мають особисті причини для вільного кохання, і він, Робі, теж знайде сучку, як тут – смачне курча!
Соломея пригорнулась до сильних грудей Воїна. – Мій, – мовила гаряче. Пестила, цілувала міцне тіло.
– Хочу, прагну,.... хочу! – Цілувала, пестила, звивалась і цілувала гаряче, наче пила кров Воїна.
... Лежали побік: не відчув пристрасті кохання; замовлене зачаття здійснилося, як Плащаниця... Він подумав: воскрес після Рожани, Віри, Соломеї – прийняв цілунки, звеличився!..
– Ти не знав давно жінки, – сказала, коли встромив їй вістря.
– Війна – жінка – хоче чоловіків і любить насильство. – Він встромив вістря сексу.
Соломея відчула гаряче вістря: збуджувалася, вигиналась, стогнала, шаленіла хижо і шепотіла: такий запліднить!.. Такий запліднить!.. Такий запліднить... Чула дно і напір – пекучий і солодкий крик підняв її і кинув у море непогамовного бажання... Вище і вище хвилі, які тільки могла підіймати пристрасть, аби здійснилося жіноче призначення: народити, бути мамою, а не яловою коровою у золотій клітці... Стискала і пестила золотом рук, оковувала ногами, рвалася навстріч незгасній волі, щоб вторгався глибоко у простір матриці зачаття, аби все сталось тут і вже... Дзвонив домашній телефон Воїна.
– Не переривай, не йди. О! найвища насолода! – І стихла, як холодне море. Проголосила: „Шампанського!..“
– Буде! –Накинув халат, вийшов. Небавом повернувся із пляшкою, двома фужерами, шоколадом. – Робі загнівався – не позирнув у мій бік. Чому, сказати?
– Ти йому друг, кажи.
– Через твого „жида“ – на столі не стало кугочки!
– Не біда – принесу.
Задзвонив мобільний Соломеї.
– Не відповідатиму – пиймо шампанське!
Пробка вилетіла – виплеснулося вино на її груди. Робі зупинився на порозі насторожено, мовляв: хто стріляє?.. Ясно! Люди… Свято зачаття без гріха Природи. Якби не я – не гралися б: примушував брати телефон, підштовхнув до ліжка – тяжкий мій гріх за кошерні кісточки?.. А Рожана, а Віра?.. Наказуєш мовчати, батяре! Собаче життя!.. А ще жидом назвали. Не оцінюєте мого внеску у ваш секс. А я – ще зняв трубку телефону і сказав тому телепню: у-у-у-у і хамло послало мене на три букви! Після півночі дзвонять і посилають порядних псів. Вибачаєшся, Воїне. Гаразд, для друга на все готовий. Соломеє, перебазуйся до краю ліжка, вже задовольнилася, отак, – покладу свої кісточки біля вас. Випиймо за дружбу! Кажете – спритний, прилаштувався. Жиди так чинять. Від Великого Дня, ми – сім’я: Робі, Святослав, Соломея і... Не лякайся друже, ні про Рожану, ані сусідку не гавкну. Легкий подзвін келихів прикрасив нічну тишу. Робі не сподобалося, і він почвалав до покою догризати кошерну курочку. Соломея, після випитого шампанського сказала: Ти чудовий – ще хочу! – і цілувала його...
Дзвонив мобільний: мелодія „Сім сорок“. Робі приніс торбинку Соломеї. Позирнула на дисплей. – Слухаю!.. У подруги на забаві. Коли буду? Може, заночую... Ні, не потрібно авто. Викличу таксі. Чому не питаю, звідки дзвониш?.. Може, з Тель-Авіва, з Одеси, Швейцарії, Брюсселя? Для тебе немає значення, як звикло, як завше... Хочеш зустріти?.. Ти вдома – поїздка зірвалась через ізраїльське громадянство – дипломатична неузгодженість. Рагулі шкодять за антисемітизм. Ти, чистокровка – антисемітка? Дійсно винні рагулі. Вирішив відпочити з дружиною... До нинішнього вечора не хотілося. Чому не в колі співучих трусиків?.. Чоловікам нашої віри дозволяється, але не жінці. Місцеві мріють про рай на небі, а я маю на землі... Кожна пташка в золотій клітці хоче полетіти... Ти правий – підстрелять. Переживаєш за мене? Якщо так, то я замовляю таксі і приїду. Вимкнула телефон. Через кілька хвилин пролунав домашній телефон Воїна.
– Ти не сказала правду.
– А ти б хотів чути?
– Не суб’єкт кохання, а об’єкт... проекту.
– Займався сексом, бо я хотіла? – Соломея схилилась над Святославом.
– Не тому.
– Що ще?
– Ти красива величним жаданням – гріх відмовитися.
– Хочеш аби я пішла?
– Тебе проведу.
– Хочеш аби прийшла?
– Звичайно.
– Мені не хочеться розставатись з тобою.
– Воїн війни – не романтик жінці – забирала його смерть.
...Вийшли у весняний світанок роси і солов’їв. Станіслав помітив: у кінці вулиці двоє подались за живопліт. Іменний із ним.
– Взяти під руку? – запитала Соломея, зазирнувши в очі.
– Ні.
– До серця не допускаєш?
– Перевага Іменного – вірний слуга.
– Я лялька у грі?
Перейшли на другий бік вулиці. Сквериком – до котеджу Соломеї. Світять ліхтарі.
– Далі піду сама, подзвоню.
Святослав почекав, зайшла на подвір’я. Із-за живоплоту вийшов один: розмахував ножем. Воїн спостерігав. Одоробло наблизилось – ухилившись од ножа, ударив у підборіддя. Нападник завалився на тротуар. Вигулькнув чолов’яга із битою. Станіслав направив револьвер. – На тротуар – стрілятиму на враження!
– Такіє іграшки – відел в маркете.
Клацнув запобіжник. – Іграшка очистить світ од покидька.
– Понял, нє надо!
– Хто послав?
– По телефону наказали: не чіпати тебе, поки вона не зайде у дім.
– Биту хто дав?
– Лягавий... Можна іти? – Святослав вказав пальцем, щоб забрав напарника.
Воїн підняв биту і повернувся додому. Робі визирав з вікна. Побачив Святослава – заскавчав. У сінях звівся на груди, лизнув.
– Друже, зброя робить багатими, беззбройних – слугами і рабами, хамелеонами і терористами – аксіома бандитів світу. І ми заробили війною сотню тисяч... на смерті ворога і своїх. А вони не вороги – ми вороги у їхній країні. Вони мають право на тероризм, екстремізм Бен Ладена, Аль Каїду не тільки в Афганістані, Іраку, Ізраїлі, США, Палестині... Що скажеш? Між вами, звірами, так не буває, як між людьми: брешуть і сміються за долар. Люди стали лабораторією дияволів, закляттям. Пригнічення, звиродніння, заздрість, агресивність... Зло – діяння слабких, бездарних, збочених і вимога сильним і талановитим бути толерантними, консенсусними, цивілізованими, гуманними, демократичними... Політики і попи повчають і наставляють людей терпіти зло, як своє спасіння... Від чого, кого: демонів, дияволів?.. Робі, не готуюся у депутати, після цієї ночі сексу, не доскіпуйся – будь толерантний. Ввімкнемо телевізор – послухаємо депутатів про толерантність і цивілізованість. Чому Саломея не дзвонить?.. А ти хвилюєшся? Я спокійний. Ну ж бо – бери вівсяника. Святослав всунув у розчепірену пащу печиво. Робі викинув на підлогу – подався до недогризеного кошерного курчати. Мудрагель, не проти випити?.. Що-що: ти їй сподобався першим? Ходила сюди, а ти через живопліт вів з нею шури-мури?.. Не сперечаймося: випиймо – помирімось! Будьмо! Тобі не дав?.. Язик, як лопата, – до краплини згорнув. Дати закусити? Пане, хто кому зобов’язаний служити: ти мені чи?.. Я – тобі за те, що... не розповів Соломеї про Рожану, Віру! Шантажисте, ось – шинка. Чого скривився?.. Із часником. Будеш здоровий! „Ла нотте! Ла нотте! Ла нотте“, – співає Емма Чаплін – голос посланий Велико – Днем Рожани, Віри, Саломеї...



Розділ 9.

Святослав зайшов до кав’ярні: суперечки, сміх, музика, танці. Сів до столу. Підійшла Рожана: запитала, чому не в настрою?
– Попрошу „Холодного яру“ грамів сто, фруктовий сік. Весела компанійка.
– День народження. Я – миттю. – Повернулась. Воїн підніс келих. – Ти гарна!
– Дякую за приємне слово. Ти прекрасний і після нашої ночі: можу народити тобі подібного... Прийду до тебе після роботи. – Пішла. Подумав: хто збагне жінку?..
Забава розганяла оберти. Люди світились хмелем і сміхом. Нема проблем, нема і не буде. Легко жити: балачки, музика, танці – знаки і символи добра і зла людей і масок.
– Чому сам? – підсадився до столу, несимпатичний чолов’яга.
– Не зобов’язаний відповідати – так народжений. Ти не запитав, чи можна присісти?
– Ти нам потрібний.
– А мені навпаки...
– Знаємо хто ти: є робота.... замочити.
– Ти – роботодавець?
– Вони! – пошепки вказав пальцем вгору.
– Володарі пекла і раю?
– Що хочеш пити?.. Яку дівку – оплатимо.
– Звідки досьє?
– Компетентних органів.
– Моя робота – війна. Замовник має прізвище, національність?
– Кришує... мандат недоторканності – обраний! Зв’язки: право на безправ’я. Але я тобі такого не говорив, пойняв. Я пішак в тій грі і не більше. Не хочу жити на смітнику, в тюрмі гнити, а – мати до хліба і дітей нагодувати та вивчити. Роблю, що скажуть.
– Авжеж – не війна.
– Кого із артисток замовляєш?
– Емму Чаплін.
– Нема проблем – покажи пальцем.
– Бармен знає.
– Тут є номер для вибраних – туди Емочку приведуть! Замовляй, що хочеш. Я передам угору, що ти згідний.
– І скажи: солдат війни не промахнеться. – Дух Воїна реготав од розмаху пана: Емму Чаплін приведуть у номер!..
– Скільки візьмеш за роботу?
– Гривнями?
– Зеленими.
– Ставка не війни.
– Війна по перерозподілу закромов Родіни.
– Хто той... і скільки платять на демократичному ринку?
– П’ятдесят штук, плюс проценти. Він – суддя.
– Професіонал не любитель. І суддя...
– Ще двадцятка.
– Життя коштує менше автомобіля олігарха, яхти, приватного літака, вілли?
– Твою згоду і суму вже записано на мобільному.
– А той, хто замовив, якої нації, віри?
– З ним до церкви не ходив, але він виділяє гроші на церкву і похорони.
– І замовляє вбивства.... Ти християнин?
– Хрестили. Сповідався на паску.
– І заповіді виконуєш: не вбий, не кради, люби ближнього, як самого себе.
– Висповідаєшся – і ти без гріха!
– Прихилися ближче, – стиха мовив Воїн. – Відчув психотропний ствол! – Умреш од інфаркту. Завтра зариють у землю, як здохлу гієну, чуму! Я буду в Іраку, Афганістані, Ірані, де замовлять... терориста Бен Ладена, зрозумів?
– Як на сповіді! – Чолов’яга побілів, спітнів, захрип.
– Передай босові, хай домовиться зі мною сам. Мобільний – на стіл! – Святослав телефон поклав у кишеню куртки.
– Шеф, ми знайшли Елочку – чекає у номері: запевнила, що все буде, як із Клінтоном в оральному кабінеті.
– Хай чекає!
– Можна йти?
– Іди, сука! Почекай: скажи подати пляшку „Генессі“ і екзотику. Бігом!
– Єсть!
– Вип’ємо за знайомство, – пролепетав чолов’яга. По жирному обличчі краплі поту стікали на підборіддя, шию. Сорочка змокріла.
– Хто ти?
– Начальник охоронної структури. Курирую його особливі питання з особистою відповідальністю. Не розпоряджаюсь собою.
Подали замовлення. Тремтячою рукою чолов’яга наповнив келихи.
– Мої документи хто читав?
– Є список офіцерів в СБУ, секретні. Хто дав ваші – не знаю. – Штрикнув тремтливим пальцем вгору. – Він має нафтові свердловини і тіньові поставки сировини НПЗ, золотий рудник у Карпатах і фабрика очищення та плавки золота в злитки... – Куратор спрагло випив келих коньяку. – Наговорив – замочать в сартіре.... Йому мало і мало: курорти, санаторії, мінеральні води. Йому служить піп – закликає християн до терпіння і щоб любили Мамону, і шанували, як самих себе... Нерухомість приватизував і суддів теж. А чому суддя?.. Виніс не на... його користь рішення. Не п’єте з таким, як я, правильно!.. Залетів на хабарі – підставили. Тепер – слуга не закону, не права, не держави, а богообраному... Не сідати в тюрму: дітей треба годувати, вчити в університеті, щоб не були ізгоями, програма злодія Мамони.
– Начальство знає?
– Аякже. Данину здаю до цента... У місті стільки дорогих іномарок, що нема у деяких багатих державах Європи. А кого садять?.. Бідоту. Тюрми – бідним, замки – багатим! Безробітні чекають повернення в тюрму: є де спати, дадуть їсти, помитися, одягнуть. А хто критикує владу – оформляють міжнаціональну ворожнечу, антисемітизм, як учитель Стефан, – таких адвокат не береться захищати, щоб не скасували ліцензії.
– Мамони закон – його гроші, його влада – гроші...
– На коли замовили суддю?
– У мобільному вкажуть час.
– Професіонально. Забавляйся, я піду.
– Благаю – телефон?
– Боса номер?
– Зв’язується сам або дзвонять довірені. Напевно, сам – собі не вірить.
– З якої рації мені вірити тобі?
– Секретне, таємне виклав – інформація просочиться – я розбазарив.
– Професійно мислиш. Де зараз Мамона?
– На урочистостях з нагоди його нагородження орденом якогось святого.
Станіслав зліквідував записану розмову із ним, поклав мобільний на стіл.
– Ти добрий, – промовив уже п’яний чолов’яга.
Святослав підійшов розрахуватись. Рожана взяла гривні і відрахувала здачу. – Чекай мене, – промовила. Погладив їй руку. Вийшов на вулицю. Ніч тиха, зоряна... Згадалась пророча мудрість князя Мономаха: „Не майте зла у серці і в душі своїй, і не лютуйте словом...“ Зброя добра – сила мудрих: ніч буде днем, день – ніччю... Вулиця чужих знаків і символів: марширує колона з шестикутною зіркою Давида і Мінорою під барабанний бій. Ідуть кришнаїти: вітер повстає довгі гриви, сарі, шаровари під звуки тулумбасів. І ще, і ще, і ще ідуть хоругви, знамена, образи, форми, кольори під оркестри і співи. Рідна – чужа країна! Волає демонізм голокосту твого, Воїне, Слов’ян Європи!
... Робі лизав руку, неначе обмивав од крові Воїна. Пригорнув друга. Еnya* „Тhe Вest“ – мелодія гасила розпечену душу Раю і Пекла – Бога і Сатани. Дорога Воїна – Діяння Добра: дияволи користуються недосконалістю, жадобою, заздрістю – спокушають владою, успіхом, славою, щоб знищити дух і душу, розум і життя, заклясти війнами народи і країни – локальними, територіальними, холодними і гарячими, ядерним і вакуумним терором погроз знищити... Людина програє дияволу – не Богу! Страх – не наука Бога: раб, електорат, потолоч, бидло, маса – ін’єкція демонів, аби збити Людину з дороги Природи!
...В обіймах Рожани світанок обвіював фіміамом Воїна. Роса саду перлами обсипала ложе. Робі сторожив красу Природи.

Розділ 10.

Світанок мандрував батьківським Садом. Соловейко переспівом вибирав найдосконаліші потаємні мелодії. Сонце материнською долонею гладило чоло Воїна. Так бувало в дитинстві, коли не міг пробудитись. Рука матері – загадка енергії – сон відводила. Ароматне, тепле, пінисте молоко і житній хліб, спечений на капустяному листку, підносили до неба... Тепер, загубленому на чужих війнах, страшно жити.
„Сад застерігає: замовлене вбивство – не честь Воїна. – Зустрів тебе по-батьківськи і виведу із Воїна Ночі Воїном Дня“.
Подарунок міністра – „Ролекс“ – показував п’ятнадцять хвилин на сьому. Взяв слухавку.
– Де пропадаєш, видзвонюю?..
– Це помилка.
– Якщо й так, то твоя.
– Звичайно.
– Народжений буде...
– Без матері.
– Лицарю, зараз епоха тотального дефіциту моралі, девальвація...
– Ганді, Пальме, Кеннеді убивають. Герострати, олігархи, бандити стають успішними, авторитетними... Але страх за вкрадений мільярд, за вбитого, за буханець хліба однаковий. Страх замовляє Великі Злочини, за які не судять, але Страх – Дамоклів меч – Вічний Суддя.
– Ти моя честь, приходи: воно поїхало у Брюссель.
– Воно? За Талмудом чи Торою, сказав рабе Шаєвич по „Свободі“, жид має дві душі: одна – для бога, а друга – для тих, серед кого живе?
– Багато думаєш, враже мій: зачатій дитині дам те, чого ти зі своїм лицарством ніколи не зможеш мати.
– Живу одною душею: не краду, не використовую, не брешу, не боюся, не вірю ворогам і не прошу.
– Прийди.
– Просиш мого болю, навіщо?
– Відчути у собі жінку, яка насолоджується чоловіком.
– І... кривавим солдатом, і тим..., хто вогневі віддав пращурів?
– Такого хочу.
– Бачив і маю... багато болю інших...
– Прийди – замовляю – хочу!
– Не чекай мрію, що не літає і не світить у небі.
– Чекаю, солдате! – Довгі гудки телефону – волання. Розмова дещо розвіяла роздуми і завела насвистування забутої мелодії. Робі відзначив зміну настрою друга. Стрілись поглядами: життя – любов...
– Поснідаємо? – Робі облизався: не проти, з задоволенням – таке життя холостяків. Зрештою, Воїне, війна і жінка замовляють чоловіка?..
– Хто знає, Христос?.. Не був на війні, не мав жінки – з рабинами і учнями мав справи. Але без жінки?..  Ленін мав соратницю, Соломон – наложниць-рабинь, Гітлер – секретарку, міністр НКВС СССР Єнох Ієгуда штучним фалосом насилував арештовані дружини чи дочки, чергового ворога народу і... навіть свого партійця, сіоністського шпигуна, агента західних розвідок, і отримував оргазм. А хто писав рапорти в Москву на нас як агентів Бен Ладена, прислужника Талібану – начальник штабу Шамон Оргазм.
– Мстивий. Не міг змиритись, що ти розкрив у трунах „Чорних Тюльпанів“ реліквії, золото, долари під маркою загиблих.
– Твоя заслуга, Робі – гострим нюхом знайшов... Отримав нагороду за Доблесну Службу і з радості пішов у самоволку... Ледве ноги притягнув від коханки: знайома лікарка зашила твої ковбойські рани, а я доглядав, як за малою дитиною, кавалере.
– Мене лікувала, а ти плів байки їй: вам з любов’ю не розминутись.
– Тобі так треба мене вкусити?
– Не ображайся, ти ж не тільки Воїн-Волхв, але й чоловік. Людське, як Ісусові, тобі не чуже.
– Ми квити?
– Авжеж. Так би лагодили політики Землі – не стало б воєн.
– Культура, освіта, а не заздрість і жадоба творять людину Людиною!
– Я не зіпсутий релігіями, ідеологіями: моя віра – Природа, твоя – мудрість і інтуїція. Соломея – розум у твоїй долі, хтива – Віра, а Природна – Рожана, Знакова.
– Все бачиш, знаєш, розумієш... Соковита і жадібна сексу сусідка сорокою прилетить – вкраде блискуче і прудко до свого гнізда.
– Візьми собі дружиною, а мені господинею Рожану!
– Я не дійшов до Знаку, щоби поставить крапку по минулому.
– Ти ні те, ні се – весь у роздумах та сумнівах. Нам самотньо по війні.
– Не скаржуся.
Воїн взяв із холодильника каструлю з кашею. На сковороді розігрів. Поділив на дві порції. Робі додав вивар із м“ясом. Собі – ложку масла, склянку йогурту.
– Робі, смачного!
Їли – вилизали тарілки. Ще б марципанів. Кава і чарка коньяку – Воїну, шмат сиру – Робі.
– Ти не можеш забути воєн?
– Через вчинки: не здобули миру – поранили майбутнє; нуртує і отруює пам’ять, посилює ненависть, формує терор.
– Війна із „Віссю зла“?..
– Не тямимо обману, а це самознищення.
– Хворий розум – винаходить Зло Катастроф Європи, Світу...Землі!
– Мирна війна... З ким воюємо? Міраж тероризму ядерного миру одних і не ядерний інших. Мудрий Робі, насправді людина собою не розпоряджається: і не президенти з ядерними ракетами, і не латентні голови Міжнародного Валютного Банку, Торгового Центру, хто замовляє і організовує Мир і Війну, Володарем Нас є Космічний Розум! Випиймо за мир і упокій... Залишилось вино Кров Дракона: себе п’яного можу терпіти, але Двох, ні. Проте ти і я, я і ти – одне ціле. До тарілки наллю вина тобі, а собі – коньяку. Чому? У чарку твій язик не влізе... Кажеш, без образи язика. Та я не про мову. Тепер – ясно! Будьмо! Хто такий Будьмо, бо ти уже через нього п’яний? Але, щоб завше був із нами і рятував життя, якщо першим не вистрілити: ти мене врятував од кулі моджахеда, Будьмо! Ото ти – це Будьмо – за тебе випиймо!
– Чому моджахеда відпустив?
– Хлопчисько воно, не в бою зустрілись... Я прийшов на їхню землю без запрошення, хоч із миротворчою місією. А якби він прийшов на мою – я би повстав, чинив зненацька. Казали предки: в чужий монастир із своїм статутом не іди – ворогом будеш.
– Чим закусити?
– Візьми ковбаси – тобі не нянька, не служанка, не господиня.
– Через тебе напиваюсь, а ти... нянька, служанка, господиня!
– Ти Робі, як жид: дайте напитися, бо я голодний. І дружбою торгує, аби долар чи євро здерти. – Святослав обняв Робі за голову, поцілував носа, як Віра: побачила сплячого в Саду – прийшла покохалась...
– Ідемо до світлиці і послухаємо музику, запалимо камін.
Ввімкнув Enya. Робі приліг біля ніг Воїна.
– Принцеса пісні – гарно співає, – мовив Станіслав. Зітхання Робі – певна згода. Та враз загарчав і стрілою до коридору. Голоси із подвір’я:
– Дзвінок не працює. – Грюкнули в двері.
– Казали нема.
– Що робити?
– То, чого прийшли.
– Вирізати замок і поставити новий.
– Хтось є за дверми.
– Гримни.
Удар. Робі загарчав.
– Там псяра, що робити?
– Ну і що – ломом по голові і замовкне.
Воїн відчинив двері.
– Обленерго, – відповів один із трьох. – Наказали обрізати.
– Обріжте тому, кого обрізають.
– Дроти, – хихикнув той, хто тримав пилу, – і, щоб замінити замок: будинок уже проданий... Господарі повмирали, а син десь пропав у Югославії чи Іраку, а жінка виїхала у Німеччину. Наше діло маленьке.
– Передайте тому, хто вас сюди прислав, що на Велико-День... син-чоловік воскрес із мертвих. А хто хоче купити будинок, хай прийде і розповість історію моєї сім’ї, і моєї смерті. Поторгуємось.
– Я інспектор – моє посвідчення. Обріжемо світло на стовпі.
– Не раджу.
– Звідки знати, хто ти, як потрапив сюди: грабіжник, рекетир?
– Хто я?.. Ось документ.
– Полковник полку особливого призначення. А Мамона казав... Ідемо, – мовив робітникам начальник. Святослав підхопив друга під лопатки і закрутився під музику. Вони сміялися.
– Не гоже танцювати самим чоловікам. Ліпше вхлюпни мені вина, собі – коньяку і будьмо пильними! Замислили зло. Тут твої нічні виходи, як було на війні за язиком, не безпечні. Там – професіонали. А тут демократія?.. Ми не професійні бандити. Телефонні дзвінки і погрози, замовлення – план знищення! Соломея?.. Фарисейка цілувала тебе і Його у Плащаниці, як Юда. Жадібна чоловічого прутня, втіхи, насолоди і зради. Долари і золото для неї, що дурман для наркомана чи алкоголь для пияка. Чоловік, якщо не зупинить жінку на відстані, то не збагне, коли ослабне – не впізнає гадюку.
– Не всі такі.
– І вбивають немовлят?
– Хвора Природа: гомосексуалізм, лесбіянство – брак. Природа дала радість життя і благословення смерті для народження Майбутнього. А демони намагаються замінити код Природи Людини: товстуни змагаються, танці із зірками, бойовики серіали, футбол... Насильство, вбивства, збоченість тиражуються. Одяг безнаціонального обличчя Європи. Ліки – чіпи програмування біомаси. Винахідливі, підступні демони підмінили свої прізвища до тих народів, серед яких живуть: Правду, Харчування, Звичаї, Традиції, Лікування на ерзац розпаду – ЛАТЕНТНИЙ ПЛАН САТАНИ.
Воїн чув голос інстинкту Робі, як істину повідомлення Людині Планети! Природа інстинктів, рефлексів застерігає від СУЇЦИДУ ЗЕМНУ ЦИВІЛІЗАЦІЮ ЛЮДИНИ, ТВАРИНИ, РОСЛИНИ – ЖИТТЯ ПЛАНЕТИ! Президент за план „Storms in Afrika II“.
Телефонний дзвінок. Святослав взяв слухавку.
– Перепроваджую тебе на Острів Миру і Любові, – сказала Соломея.
– Мир є Любов! Світ – Бог! Острів?.. Чому впевнена, що мені потрібен Острів, а не Війна? Хочеш показати свого бога?
– Свою війну із моїм богом не виграєш.
– У чужій переможу?
– Воїну потрібний союзник і план.
– І замовлення, щоб стати покійником?
– Таємне – не мертве, крадене – не бідне, чесне – не багате, зрада – війна.
– Ідеологія чия?
– Того, хто має рай тут і вже.
– Або страх рай втратити.
– То Період між більшим у порівнянні з меншим у минулому.
– Цілунок Юди?..
– Насолода життям.
– Ваша віра. А честь?
– У Верховній Раді і Європарламенті не чути, щоб стрілялися.
– Натомість відстрілюють не подібних собі.
– Замовляють білі манжети.
– Криваві вони.
– Платять за мандат мільйони... мільярди доларів. Се ля ві!
– То не життя.
– Як на війні.
– На війні вояки вороги. А тут: парламентарі – вороги і вороги – парламентарі?
– Багатий наживає багато ворогів. Користь безмежна і досконала.
– Досконалі від голови до неба таланти – їм правити Європою, Світом, а не з перевернутим розумом.
– Якась нова раса чи класова ідеологія?
– Природи Закон.
– Ідеалізм та й годі!
– Як Плащаницю цілувати.
– Так зустріла тебе і сподіваюсь...
– Для цієї потреби ліпше залучити законного чоловіка, або того, кому байдуже, кого народять, власне, ким виховають.
– А тобі як?
– Дитині необхідні батьки – батькам дитина!
– Але не бідні... Потрібно зустрітись: у тебе або в мене?
– У „Віденській кав’ярні“.
– Хочеться мати секс із тобою, а каву пити можна вдома.
– Мені не хочеться.
– Чому? Ти був задоволений моїм сексом... по-всякому.
– Маю справу.
– Рятувати китайців?..
– Численним китайцям загрожує знищення, як сотні кіммерійців.
– План чи фантазії такого собі Воїна Світла?
– Цинізм, іронія покривало розбещених – безсилих перед Правдою.
– Намагаюсь тебе уберегти від небезпеки.
– Якщо знаємо, де Зло, то Правда його переможе.
– Тому прошу зустрітись.
– Подумаю. Час судитиме, хто і що заробив у реальному Пеклі чи Раю: пекло – віра християн, рай – містика демонів. До побачення. – Поклав слухавку.
– Що думаєш, – Воїн присів перед Робі, – чи правду сказав?
– Ми приїхали у відпустку, і ти застав іншого з дружиною – одразу повернулись на війну. Але війни і життя починаються, і вмирають. Тепер, коли ми на панахиді по війні – не застали її і твоєї доньки вдома. Все починається з того, чим закінчується: мовчиш і розмовляєш із собою, мною; біля вогню каміна випиваєш чарку за друзів; ідеш з дому, як було там... Повертаєшся, падаєш на ліжко мертвим: щось бормочеш, вигукуєш, кричиш, стогнеш, схлипуєш, кличеш прізвища, імена... побратимів, які були такими ж самотніми, як ти, – куплені і продані замовником... Справно виконували військовий обов’язок за гроші. Так не повинно бути, якщо ти захищаєш Вітцівщину. Так повинно бути, якщо тобі платять за війну. Ти вбивця, злочинець, бандит – тому поза законом Природи. Тому нема прощення Майбутнім. Так підмінюють Долю і Правду!
– Чи є вороття до СЕБЕ, ПРИРОДИ?
– Є! Той, хто пройшов Пеклом до Раю із Славою Меча Духу... Робота Леонардо да Вінчі „Таємна вечеря“, замовлена кардиналом для Собору, є історією праобразу Ісуса. Художник шукав натурника з хлопчиків церковного хору – знайшов ідеального. Але не було ідеального Юди. Час минав – кардинал вимагав картину. Після трирічного пошуку Леонардо наштовхнувся на бездомного, передчасно вмираючого через наркотичну і алкогольну залежність чоловіка. Наказав привести його до Собору, де стояла напоготові картина – не було часу на ескізи. Бідолаху нагодували, напоїли, одягли. Жебрак отямився – збагнув реальність, вигукнув: „Я бачив цю картину!“
„Брехня! – обурився Леонардо. – Де бачив?“
„Кілька літ тому я співав у хорі – моє життя було мрією. Якийсь художник обрав мене за натурщика до образу Ісуса“.
Суть Добра і Зла – одне обличчя. Відмінність обирає Людина Інстинктом Любові і Знанням ненавидіти Зло рабства, феодалізму, капіталізму, комунізму, демократизму, повстань, революцій, терору. Свобода Зла – війна і злидні націям. Якою дорогою іти Людству – Вибирати Людині Правду!
– Ти лякаєш собаче життя.
– Я сторож і друг Людини – така любов природи. Для мене ти Лицар війни.
– Тут не відчуваюся таким... Тут гірше, друже. Хапати і жувати не наша професія. Іти в депутати – брехати, лестити – зрадити Воїну. А без війни – професійний інвалід.
Станіслав поставив пісню Enya „Pax Deorum“*. Мелодія стривожила, сколихнула напружене плесо душі солдата – сіяла роздуми. Промовив до Робі: безмовність – втрати дороги, друже, яка визначена минулим, предками – нащадкам. А нащадок збився з дороги звабами: дияволи затуманили матеріалізмом, павутиною демократії. Промисел господній відступив од призначення Волхва, Воїна... Хлопчиком-юнаком читав, мріяв, малював, писав щоденники – дорогою ішов... Військове училище: дисципліна, навчання, завдання, виконання, екзамени. Відмінник. Діюча армія: командир від взводу до командира полку в гарячих і холодних війнах обмеженого контингенту... Планують демони вночі – брешуть удень. Замовили суддю. – Святослав насипав каші з м’ясом – військову порцію Робі. Собі відкрив банку тріски. Виклав на тарілку. Почистив цибулину, порізав і вимішав. Відрізав житнього хліба. Їли мовчки. Запарив каву, налив чарку. Повернулися до світлиці, до пісні, до музики. Сів у фотель. Так відпочивав батько, а мати виводила мелодії на своєму старому піаніно.
Розділ 11.

Напливав вечір... Станіслав і Робі повернулися з Карпат. Було, розпалили на полонині Ватру, розстелили вишивану хустинку побіля вогню. Такою стала пращурам пам’ять. З Говерли вітер розсіяв прах. Пушка у хустинці – із ними дорогами життя...
– Не тривожся, промовив, – погладжуючи рукою Робі. – У нас ще стільки всього попереду, але я повинен іти. Пригорнув Робі. Але друг не заспокоївся – очі світилися смутком.
– Ходили не раз по „язик“ – чому тепер ні?
– Робі, не війна.
– Сам казав, що там все зрозуміло: ти – ворог йому, він – тобі. А тут?.. Хто кого замовляє! Падло сховалося за мури фортечні з електронною і собачою охороною. Ставить краплену карту на життя конкурента, партнера і навіть свого, щоб позбутися страху: п’яний жорстокістю, секретами, мільйонами, мільярдами батька Сатани.
– Робі, нас ще тут нема. Дороги комусь не перейшли і друзів-ворогів не маємо, не конкуренти у бізнесі: заводи, фабрики, землю не експропріюємо – Слово Слов’янина булатне! – Засудять за вбивство і не доведеш.
– Правда і Природа – закон один.
– Замовник – закон.
– А судді?..
– Колишні-нинішні – діти комунізму-капіталізму.
Озвався телефон. Воїн взяв слухавку. Якісь секунди – мовчання.
– Ти вважаєш себе королем?
– Радше людиною.
– Що це таке і яка ціна?
– Ви про себе?
– Конче потрібно зустрітись.
– Виходжу з дому.
– Це потрібно тобі.
– Скільки часу, аби дійти до пам’ятника на Майдані?
– Хвилин тридцять.
– Приходь...
Робі у тривозі: друга заманює винахідливий Мамона: шерше ля фам – шукай жінку! Райська пташка із золотої клітки – курва: спробувала сильного самця і тепер сама... Безплідна, як і Мамона. Рожана за гроші народить нащадка для них...
Воїн одягнувся у джинси і чорну футболку. Легкі туфлі. Під пахву заклав кобуру з револьвером, а поверху шкірянку. Позирнув у дзеркало. У сорок і п’ять років сивий. Одеколоном „Месопотамія“ освіжився.
– Пильнуй, – присів біля Робі, погладив по голові, – вояко мого полку, – пишаюсь твоєю мудрістю і відвагою!
– Сам будь пильним!
– Застереження приймаю.
– Плащаниця і Соломея – не пізнання, не почуття, а смерть і секс. Манить і притуплює інстинкт, дезінформує розум, дезавуює ситуацію. Оціни того, хто нав’язався тобі. Пам’ятай: звірі і стихія стільки лиха не зробили собі і Землі, як люди! Твій сімейний досвід – красномовне свідчення людських вад і спокус.
– Не покинули – війна забрала мене від них.
– Війна бере жертви через втрату самозбереження для важливих вчинків.
– І страх паралізує.
– Страх – природна сила кари, а боягузтво – служба дияволу.
– Чого чекати дружині, коли війна покликала чоловіка?.. Похоронки, каліки – жінці потрібний чоловік удома, повсякчас, а не там – звідки більшість не повертається. Робі, не ятри душу спогадами – доля розпорядилась по-своєму. Іду – незабаром повернусь.
...Шукай-шукай майбутнє, лети-лети за мрією, світлого голосу – не дозволь демонам зводити нації з дороги Природи: релігіями, ідеологіями, експериментами управління, генно модифікованими продуктами і ліками, шоу і модою, що знищує Правду, Природу, Людину! Навіювання йшло з погляду Робі, як Правда Минулого і Майбутнього.
Небо хмарилося. Місто чорніло. Де-не-де засвічувалися вікна, вітрини крамниць, кав’ярень. На освітленні вулиць влада економить: тепер є власник комуністичного обл. енерго – народний депутат Мамона. Продає електроенергію за кордон за ринковими цінами: бізнесмен і законник країни у пітьмі корупції, замовник органів держави. Проїхав Мерседес-600 – вікна затемнені, номерний знак: МАМОНА – ВР!
Майдан „Ринок“. Пам’ятник солдату. Соломея. Краплі дощу. Парасоля.
– Добрий вечір, – привітався Святослав.
– Добрий! – Озирнулась. – Подумала: не прийдеш.
– Чому?
– Ставай під парасолю, шкода, не приїхала автомобілем.
– Ми для погоди, а не вона для нас. Куди зайдемо?..
– У „Віденську“. – Рушили йти. – Думала, що захопилася, а я закохалась.
– Піп відпустив гріховне падіння за гроші.
– То не жарт.
Воїн відчинив двері і пропустив Соломею вперед. Присіли за вільний столик. Підійшла Рожана. Замовляла Соломея. Погляд Рожани – в очах смуток.
– Що скажеш? – запитала, коли Рожана відійшла.
– Так буває не з кожним.
– Але любов не для мене.
– І не для мене. Любов приходить і відходить, як усяка погода.
Рожана принесла замовлення.
– Може, хочеш повечеряти? – чи не навмисно голосно мовила Соломея.
– Ні.
– Рожано, іди. Я почула розмову, але спершу випиймо, аби розслабитися.
– Скажи тост, – запропонував.
– Тост?.. За любов, якщо є! – Випила. По хвилі мовила. – Кожний твій крок фіксують...
– Тим, хто замовив обрізати електропроводи і поміняти замок... А водоканал заявить про заборгованість, міліція про не прописку Робі?..
– І прокуратура, і суди, і виконавці, і бомжі, і... – ствердила Соломея.
– Законність, честь тут і не ночує.
– Знають про Рожану...
– Ревнуєш?
– Як тобі сказати... Шкода, нема тут тобі місця. Хіба на війні або у в’язниці. І ще... є місце депутата, міністра, в адміністрації, департаменті. Ти був би неперевершений... І рахунок в банку з шестизначною цифрою теж...
– Пропозиція їхня чи твоя?
– Налий мартіні.
– Покличу офіціантку.
– Хочу аби ти налив.
– Скажуть: споює чужу жінку.
– Не лукав.
– З лукавими – лукавити?.. Я не боюся, не вірю ворогові, не прошу.
– Я тобі не ворог.
– Знаєш хто?.. Брехня і фальш сіє смерть.
– Але ти вбивав і за це брав гроші. – Соломея піднесла келих.
– І буду робити, але знищуючи демонів.
– Суддя ти?
– Природа і Майбутнє – вердикт Землі тих, хто народжує не через рахунок у банку чи спадок майна, а з Любові!
– Тебе не замовляла. Плащаниця – випадковість. Піп повідомив йому, що я цілувала сороміцьке. І ти мене проводив, вони стежать і доповідають.
– І про нинішню зустріч будуть у курсі?
– Будь обережний.
– Жінка і Війна – жіночий рід – народжують і вбивають.
– Виживають сильні і винахідливі, жорстокі і хитрі.
– А Природа, Культура, Талант, Інтелігент?
– П’ю за ніч із тобою, – усміхнулася Соломея.
– Без сексу.
– Не подумала, що можеш жорстоко і беззастережно глузувати. Але це тебе не захищає від самого себе: ти світишся тим, який є... Не хочеш кохатись зі мною, бо не віриш, що хочу мати дитину твого генетичного коду. Сперму взяли у пробірку, і я зможу завагітніти хоч десяток раз – стільки ж народжувати дітей твого гену. Запевнили – здоровий, переважаючий інтелект, воїн. Такі необхідні нашому майбутньому.
– Кому нашому: масонам, комуністам, неоінквізиторам, сіоністам?
– Чим не достойні?
– На дворі двадцять перше століття, а не середньовіччя.
– Тоді і тепер сильні цього світу жадають містики, див, абсурду і сексу.
– Олігархи, клани платять виродкам – собі подібним, аби домогтися переваги над Землею, Природою, Людством, Любов’ю?
– А такі, як ти генно модифікуються поетами війни і смерті.
– Сатана завоює Світ?
– Якщо так хоче Бог?
– Воїнів Світила модифікувати у Воїнів Пітьми, бо хоче Мамона, а далі?
– Дисципліна і порядок на Землі.
– Без воєн, революцій, тероризму?
– Так.
– Абсолютна влада звироднілих і розпад націй, культур, еліти, мистецтва, традицій, звичаїв – людських чеснот: правди, любові, дружби, співчуття, щедрості, вдячності?
– Так.
– Мій друг Робі – лицар й інтелектуал – відмовиться од такого не псячого устрою – стане терористом, революціонером, екстремістом. А демократія?
– Демократія, права людини – марення плебсу. Ідея оволодіває, а історія стверджує: маса така, яке її наповнення. Маса залежна Наркотиком рабства, християнства, комунізмом, демократією, що синтезується споконвічним правилом: розділяй, розподіляй і володарюй. Я тебе попередила. Мені пора іти – ідеш?
– Ні.
– Поклич, хай розрахує.
– Іди. Я заплачу.
– Ось! – Поклала на стіл п’ятдесятидоларову банкноту. Усміхнувшись, сказала: – Захочеш – подзвониш. А із цією, – кивнула у бік Рожани, – зав’яжи.
Через відчинені двері Соломеєю – влетів свіжий вітер: обвіяв Воїна очищенням, здавалося, скупаного у бруді. Замовив сто грамів горілки „Холодний Яр“. Випив. Було так, немов змія вкусила у пустелі: напухало, пекло, сліпило марево, заступало скелями прохолодну річку... Зі спраглих, потрісканих вуст сочилася кров і багряніли джерело, потік, ріка, море, скелі, пустеля – повсюди ллється людська кров. Куди відступати? В’єтнам, Чехословаччина, Афганістан, Югославія, Ліван, Ірак... Сиплеться град – килимове бомбардування!.. „Наші – наших“ – розвідка помилилась. У них нема бронемашин, гелікоптерів, танків, ракет, а тільки – автомат і Батьківщина, Помста окупанту Зла! Власникові пояса шахіда нічого втрачати, крім життя і свободи, на відміну од окупанта. Воїну зійшло Небесне світло: він виконує плани Сатани! А дерево, заховало його в серцевину і подарувало йому майбутнє, як мати немовляті життя зі свого лона: заступило од куль, осколків, напалму – рятувало ворога... Ні стогону, ні слова – смерть всього і всім – Воїн Був у Пеклі.
– Ви засумували, бо вона покинула? – Рожана присіла на місце Соломеї.
– Сумую?.. – Дивився в очі Рожані. – Потрібний на ніч.
– Що таке кажете, яка ніч – на все життя!
– Вона знає про нас?
– Всім відає.
– Чорт не втямить: дружина олігарха у золотій віллі, в діамантах, в молочних ваннах, а нещаслива – не має дитини.
– Закінчую роботу і підемо до вас.
– Візьми гроші. – Втиснув у долоню Рожани купюру.
– Надто багато.
– Чайові.
– Візьму щось для нас.
Повернулась елегантно причепуреною. Йому здалося – стежать... До Плащаниці ще довго іти – не один ворог сконає дорогою.


Розділ 12.

...Догоряла свіча. Жеврів камін. Спокушений жіночим теплом, ласкавими словами, сімейними планами Рожаниці, Святослав снив сном майбутнього щастя. А інтриги демонів, завести в засідку жертву – не його мир, не його любов – помислів не має. Природа, буйно красива в просторі бажань, дарує щастя чоловіку. Є вона, сприймаюча чоловічу пристрасть смиренну, але не вбиту війною. Є сила знаку любові миру: „Мир твоєму Дому!“
Воїн не візьме зброї, не сяде в розпечений танк, бронемашину, гелікоптер – нічна жінка розманіжила Дарунком богині, і він служить їй – розіп’ятий її тілом, ніжністю п’янкої весни, маною марева оголеної Рожаниці...
Замовлена, збита з дороги, тихцем вийшла із дому. Все зробила так, щоб мати роботу в барі, і Воїн залишиться тут, і теж матиме роботу, і на війну не поїде: Святослав буде з нею, вона – з ним. Вона, як Леля, міцно кохатиме. Йому хотітиметься цього, і він забуде війну...
Святослав пробудився, коли Рожана пішла. Потягнувшись із приємністю в ліжку, щасливий, встав і одразу подався на другий поверх будинку аби звільнити Робі із дитячої – привітатись і вибачитись за ув’язнення.
– Привіт, Робі! – обличчя Воїна світилось радістю. – Як тобі спалось у мансарді?.. Тут стільки було мрій, читаних–перечитаних книжок, написаних – недописаних щоденників, почуттів, пам’ятних снів... Ідемо снідати, потім заглянемо у минуле ЩОСЬ, таємне, – поспілкуємось із юнаком, який мріяв бути Воїном. Ідемо!
Збігли східцями до світлиці. Святослав почав готувати сніданок. Завершив – покликав Робі, подумавши, що він у саду. Але Робі сидів напроти каміна і вперто дивився на мармурову плиту, де був свічник, лежав револьвер.
– Винний, не залишатиму при відчинених дверях. Сніданок подано, сер!
– Жінка навіяла безпечність, неуважність, оп’яніння миром.
– Приймається: до саду всякі охочі залізти. Йдемо!
– Воїн не бачить, не відчуває – ніч очі заступила, жінка увагу забрала, голодним залишила. Робі знає по собі. Хоч згадати афганку – тоді вовка, коня б з’їв! Стане ситим – узріє: в Іменному немає обойми з набоями. Зараз не псуватиме апетит. Проблеми людей одному не вирішити. Дорогу вічного сходження Людини від Землі до Неба демони брехнею отруюють.
По сніданні Воїн взяв філіжанку із кавою, перейшов до вітальні. Розташувався у фотелі: на журнальному столику лежали свіжі газети. Однак увімкнув телевізор послухати новини. Заява Буша щодо закону про розвідку: якщо не сподобається керівникові відомства, то він не підпише закон. У США є вороги, і латентні структури потрібно посилювати – не обмежувати у діях та фінансуванні! І навчання військові ШОС, і нова система „Тріумф“ – абсолютно мирна акція проти Тероризму Бен Ладена. І надсекретна, і наймасовішого знищення зброя – теж мирні і націлені тільки на ВОРОГІВ, які без такої зброї.
Подумалось Воїну: де вороги, які народи, країни? Про Терориста № 1 – байка політологів і технологів жахів: усім світом ловлять, мільярди виділяють, винагороди за живого чи мертвого зростають, а Терорист № 1 живий, як вітер у полі, – не впіймати. Страшно і грішно християнам, як мосьці перед слоном. Терорист № 1 у сімнадцятім році двадцятого сторіччя, виконуючи замовлену дияволами Світову Соціалістичну Революцію, словечком експропріація – отримав банки, телеграф, залізницю, землю; війни гарячі і холодні із десятками мільйонів вбитих; виконали план жертвоприношення десяти мільйонів українців; судом трійок – розстріли еліти і переселення у концтабори ворогів дияволів. Демократизацією і словечком „прихватизація“ – стали олігархами і власниками окремих країн Європи під захистом Ядерної Дубини Демократа.
Одна Країна містична, міфічна – не має ворогів: віддала „воріженькам“ ядерну зброю і не озброюється; сповідує християнську віру: вдарили в праву скроню – підставили ліву – впало десять, двадцять, тридцять мільйонів – жертви богу за гріхи! Чийому богу, які гріхи? Жоден народ не завойовували, краї не грабували, рабів не купували, а було і є навпаки! Чия влада у цій чорноземній країні? Президенти відхрещуються від ворогів. А вороги почувалися і почуваються не у своїй країні ліпше, ніж у своїй, та шельмують націю і Президента. Приходили і приходять „воріженьки“ і не гинуть, як „роса на сонці“. Натомість слухають воріженьків – християнські заповіді виконують і зникають на своїй землі, бо розп’ятий заслужить рай на небі... А демони потирають волосаті долоні: замовлене пекло українцям на рідній землі діє!
...Містичне сяйво у дзеркалі – метафори Арії, Волхвів, Князів: Перетворилися на рабів чужих наук, вір, політики. Розвіялися по країнах і творите їх: між народами собі чужі, вороги Матері Вогню. Ваш розум закляли вірою не противитися злу, а зло плодиться у вашому краю. А ти Воїн Світла, а не Пітьми! Воїн обирає дорогу.
– Світла?..
– Афганістан, Ліберія, Югославія, Ірак – руїни і смерть – твоя робота!
– Я Воїн – не Волхв, не Політик!
– Нервуєш – не маєш рації. Тебе використали, як Христа, на вигоду Сатані.
– Як змінити?
– Покинь чужу віру, науку.
– То моя Історія.
– Ні, то історія брехні, що війнами живиться!
Осяяння дзеркала зникло. Робі, ошелешений розмовою Воїна із Світлом, щось бурчав. Мудрому досить себе, але друг неуважний. Не бачить: Іменний без обойми з набоями. Війну не закінчено.
– Ти чим незадоволений? – мовив Воїн, дивлячись в очі Робі. – Завтра, на світанку, – крос на річку, розпочнемо сезон купання. Бувало у квітні починав...
– Не подобаються оці юнацькі викрутаси-витівки: людина має більше відчувати добро і зло – не гинути марно, страждати, хворіти, вмирати через ліки, нарікати і втрачати гармонію життя у Природі, Радості, Любові.
– Ти схвильований через револьвер. Що з ним? Підійшов до каміна, взяв Іменний: знітився, як могла випасти обойма? У кишені?.. Виклав ключі, портмоне, ножик. Оглянув підлогу, килим. Не міг загубити?.. Соломея, Рожана, навіщо?..
Мир – наївність людей і небезпека війни. Взяв телефон дзвонити... А сенс: взяла „язика“ – беруть на війні, аби добитись перемоги. Соломея – своєї, а Рожана?.. Не телефонна розмова!
Одягнув світло-зеленого кольору штани, сорочку чорну, взув штиблети. Освіжив обличчя одеколоном „Месопотамія“. Револьвер і портмоне поклав у барсетку. Взяв ключі.
– Будь обережний, – присів біля Робі, погладив. – Помилка – бути безпечним у мирі!
Сонячно. Відвідувачів у кав’ярні один чи два. Рожана поралась біля вітрини. Присів у кутку – спиною до бар-стійки. Револьвера поклав перед собою. Через хвилину, другу підійшла Рожана.
– Ти! – здивовано мовила. Уздрівши револьвер – розхвилювалася.
– Присядь і розповідай.
– Що-о-о?
– Знаєш.
– Я не винувата.
– У чому?
– Не знаю.
– Рожана, поважай ім’я своє.
Присіла. Оперлася ліктями на стіл, на долоні схилила голову. Зітхнула.
– Вибач, я – паскуда! Плата за добро... Вибач. Що подати?
– Не потрібно. Скажи все.
– Я не хотіла, але примусили. Мені потрібна робота, гроші на життя – вони все мають, все їхнє! Мати хвора і треба ліків, їжі, догляду. Я не можу її покинути і виїхати в Польщу, Німеччину, Італію, Ізраїль, як інші, на роботу. Обіцяли добре платити.
– Скільки?
– Двадцять тисяч доларів.
– Чомусь багато. Чим важливі набої?
– Не знаю – не за набої гроші.
– А за що?
– Виношуватиму їм дитину.
– Модно. Хто примусив?..
– Вона хоче дитину од... Ще тоді, увечері, коли ви тут розмовляли із тим бандитом, який служить депутатові Мамоні, мене налякали: дитина залишиться сиротою.
– Поверни обойму – поговорю з нею.
– Не маю.
– А де?
– Коли прийшла на роботу – забрали.
Воїн вирвав із блокнота листок і поклав з ручкою на стіл. – Пиши хто примусив забрати обойму з набоями і кому віддала.
Рожана зблідла – страхом дивилась на ствол револьвера. Тремтливою рукою написала. Зауважив, аби поставила дату і підпис.
– Мені кінець! – схлипнула.
– Заспокойся. Мовчатимеш – не знатимуть. – Поклав записку до кишені.
– А хто той, від кого ти вагітна? – поцікавився.
Рожана не відповіла.
– Соломеї чоловік?
– Ні!
– Твоя справа, – встав з-за столу.
– І... твоя, бо це ти!
– Я-а-а-а?! – Очі Святослава поповзли під чоло.
– Ви мені з першого погляду сподобались, а я самотня... Чесно хотіла бути з вами... Про вагітність і гадки не мала – одну дитину важко утримувати. Цього року їй до школи іти.
– І я повинен вірити після того, що вчинила?
– Можете переконатися, коли підемо в поліклініку. А хочете – не визнайте, не цікавтесь. – Схлипнула, витерла сльози.
– Ото діла господні! – Провів лівою долонею по обличчі, ніби переконувався, чи не сон це. – Гаразд, не можу не вірити: мені близькою стала, в коханні гарна. Якщо так – дитини не залишу. Принеси доброго вина: зачаття відзначимо. – Сховав Іменний.
Рожана прудко повернулася: червоне вино в бокалі і морозиво. Чи боязливо, чи сором’язно присіла. Зупинився погляд на її очах: там був сум і принижений світ дівчини-жінки-матері.
– Не переживай, – вийняв з кишені записку, порвав, осушив келих вина, запитав. – Хто забрав обойму?
– Той, з ким ви ввечері розмовляли.
– Адрес знаєш?.. Прізвище?
– Вулиця Степана Бандери, номера не знаю. Пишеться Вакс.
– Поласуй морозивом, – турботливо промовив Воїн. – Вагітність, дитина, батько – все замовили закляті.
– Соломея сказала: буду мешкати на їхній дачі доки не народжу дитини.
– Своїм що поясниш?
– Виїду за кордон: потреба фірми. За ними доглядатиме робітниця.
– А потім?
– Вони виїдуть звідси.
– Де мешкаєш?
– В мікрорайоні Хрущова, двокімнатна квартира.
– Уявити не важко... Принеси ще вина і щось собі! – Рожана чемно виконала побажання. – За... нашу дитину: ми батьки і ними будемо!
Рожана кивнула головою, але вина не пила.
– Чому я – не інший, не сам Мамона?..
– Люди кажуть, що обоє безплідні. І до того – у нього потяг до чоловіків, а не жінок... Інколи, коли сюди заїжджає... на горі окрема зала – чоловіки там забавляються. Якось, одного хлопчика зґвалтував... мама в суд подавала – справу закрили гроші. А нащадка хочуть мати – вмирати в притулку страшно.
– І багатство чужому не віддати... Обрізання зроблять – буде їхній.
– Христос казав, що їх батько Сатана.
– У таке конче вірити?
– Вірити не вірити, але чи справжній християнин за десять років став мільйонером, мільярдер? Назвіть мені? Вони ненавидять українців та й усю Європу у вогні тримають.
– То навіщо продаватися, чому вірять рабським заповідям?
– Я не продалася – виживаю не у їхній країні – у своїй шукаю шмат хліба, бо керують вони, а не наш президент. – Воїн побачив тепер дивовижну красу Рожани: очі великі з блискучим чорним відсвітом, світлого місяця обличчя, пухнасті вуста, смолиста коса, висока шия і білі тонкі руки – швидше для музики, а не до бару. Груди поривчасто підносились і спадали, як розбурхане море. – І що мені робити? Я самотня, грошей нема.
– Жодного протесту – довірся мені, якщо така доля. – Воїн поклав її руку на свою долоню і стиснув: кохання з Рожаною здалось тепер сном із кольорів гарячих і холодних – загадкових, які житимуть відтепер і у його майбутньому. – Зв’язок з тобою підтримуватиму.
– Я не боюся.
– І не треба. Поводься незалежно, достойно, не загострюй ситуацію – хай сподіваються на твою віру, але прадавньої честь Рожаниці бережи: не бійся, не вір ворогові, не проси.
– Дякую, чекатиму вас.
– Тебе.
– Тебе! – В очах жінки зник смуток самотності.
Небо збиралося на хмарну погоду. Вітер погожий погладжував дерева. Клопіт плентався містом. Воїн ішов і споглядав за пішоходами, вітринами крамниць: кожному своє, кожному за діяння і кожний відповідає за майбутнє.
– Святославе? – перепинив з минулого голос. Підвів погляд на того, хто був перед ним: статний, бородатий, акуратно костюмований, при краватці.
Усміхнулися. Потиснули руки. Прихилившись, поплескали один одного по раменах.
– Зайдемо на каву, пригадуєш кафе на Привокзальній, тепер називається „У Стаха“, – запропонував Роман.
– І скриню грайову за п’ять копійок пам’ятаю – слухали модерну музику і пісні Слов’ян Європи, попиваючи молочний коктейль, – додав Святослав.
– Ти зайшов до магазину – не мав часу поспілкуватися.
– Бізнес є бізнес: і без гавані спокою, а зустріч із тою, із косою...
– Маєш на увазі Юлію? – Розсміялися.
– Президентові потрібний косар бандитів-олігархів, а ти професіонал, – Роман вказав на двері „У Стаха“. – Присядь, я замовлю щось випити.
– Разом легше батька бити.
– Ти гість. Стільки років минуло...
– Десятків два. Відтак – почергово виставляємо.
Роман підійшов до бару: видно тут він свій. Перекидаються словами із пані барменом, усміхаються.
– Давно тут? – сідаючи, запитав Роман. – Відслужив уже?
– Чи не два місяці. А відслужу, коли війна не покличе.
– Хтось казав, що дружина виїхала в Німеччину.
– З Афганістану почалося – там застряг...
Пані принесла замовлення.
– Адріана – наша колежанка, – відрекомендував Роман. – А Святослав – шкільний приятель. Хто він тепер – сам не знаю: які державні-військові посади обіймав і обіймає, які має нагороди.
– Чому всі бармени красиві? – враз чи серйозно, чи жартома запитав Святослав.
– Ми додаток до реклами, етикеток напоїв і таке інше. Щось буде потрібно, покличте, – відповіла Адріана і пішла.
– За зустріч! – підніс келих Роман.
– За зустріч! – повторив Святослав.
До зали зайшов стрижений наголо чи то лисий пан і спрямувався до столу, привітався потиском рук. – У мене до електрички півгодини, – сказав.
– Знайомся – Святослав Воїн.
– Просто Гарик – перспективний письменник і програміст „Мадонни з автоматом“, – представився, як здалося Воїну, жартом Гарик.
– Моя черга замовити чарку, – встав з-за столу Святослав.
Роман покликав Адріану. Хутко підійшла.
– Замовляйте? – Її голос сама ласка.
– Повторіть, – сказав Святослав, – а пану Гарику – подвійно, поки поїзд не пішов. – Канапки з ікрою, що ще?.. Яблучний сік кожному.
На стіл, перед Воїном, Гарик поклав книжку „Мадонна з автоматом“. Автограф – „Воїну Світла і Духу, що тіло рве до бою!“
– Дякую, – сказав Святослав.
– То не Лепкого „Батурин“, що продав тобі Мамона у школі, пам’ятаєш, – запитав Роман, – і доніс, бо заборонена була, у КГБ. А ця книжка ще гірше... Тепер Мамона – менша більшість кнесету ВРУ. Присудить, як Гарику, звання антисеміта.
– Його тато був директором базару, а потім і він, – сказав Гарик.
– І тепер базар по всій Україні – шалені багатства прихватили за десяток років Незалежності, – констатував Роман.
– За Європу без жидів! – підняв келих автор „Мадонни з автоматом“.
– За Європу без воєн, – додав Святослав. – Політики Європи зведені до слугування замовникам воєн, кривавих революцій, геноциду українців – слов’ян двадцятого сторіччя! Тепер протиставляють Європу мусульманському, ісламському світу... А далі – Китаю, Південній Америці.
– Новий світовий порядок – ненависницька, расистська політика жидів, – беручи канапку, мовив Гарик. – Формат єгипетського гетто в Європі, Світі – бути серед усіх народом із своїм Талмудом, Торою – синдром гоїв.
– Новий Світовий Порядок Леніна-Бланка, Гітлера – мешіґених кров’ю і духом, і нові інквізитори США–Ізраїль – стовп Нового Світового Порядку, що малюють ворогів, аби безпечно почуватися в мирі пекла терору над іншими країнами, системами, релігіями-вірами.
– Війна тебе навчила? – запитав Роман.
– Вороги вчать, – зауважив Гарик.
– Тільки дурний політик або зрадник Європи того не хоче визнати, – мовив Воїн.
– Жиди є одним із багатьох семітських народів – інших не визнають, а тільки себе. І ні вай-вай про свій сіонізм-расизм до тих же палестинців, ліванців, сирійців, єгиптян, іранців, іракців, слов’ян та й усієї Європи – всіх хто говорить про їх ЗЛО чини! – Гарик, позирнув на годинник. – Мені до поїзду.
– І я піду, – сказав Роман. – Медом торгувати – бджілкою працювати, не ґешефт з горілки. Зустрінемось тут, у неділю, о першій годині.
Воїну нікуди спішити: попросив Адріану подати чарку коньяку і порахувати замовлене. Але в доларах – не мав гривень.
– Будете у неділю, – сказала Адріана, – і тоді...
– Не люблю боргів – візьміть долари. – В очах жінки інтерес.
– Воля ваша, але...
– Прошу, – поклав п’ятдесятидоларову купюру. Пішла у закапелок. Повернула різницю гривнями. – Гарну музику поставити?
– Не знаю моди.
– Не підслуховувала, але зрозуміла, що ви військовий, а значить – серйозний... Зайшли із вченим біологічних наук, а ми, в наших теревенях жіночих, називаємо його вчителем строгих правил. А Гарик – вічний письменник-початківець. Але „Мадонна з автоматом“ – святій матері не пасує носити автомат замість Ісусика.
– А якби вашого сина розіп’яли за правду, як дияволи голодомором українців, то ви б не взяли зброї?
– Українки були в УПА і Червоній Армії, в Освенцимі, Бухенвальді, Треблінку; шахтах Сибіру, Сандормоху, Бабиному Яру розстріляні...
– Обкладинка – дійсність.
– Пани кажуть, аби їм ставила диск „Рамштайн“* – вам теж сподобається.
– Вдячний, можливо.
– З вами ходить задума, а музика допомагає важливе в житті вияснити.
...Мелодії гітариста, стилізація класики, одлуння звуків, голосів сивої давнини вливались у цей небезпечний світ життя, говорячи про тимчасовість і вічність, любов і зраду, честь і мудрість, красу і потворність, дурість і збиття зі своєї прадавньої, правіків вірної дороги... Нез’ясована небезпека причаїлась у глибині – усунула інстинкт, рефлекс, ошляхетнені лицарством непоборного духу Пісні і Мелодії „Ramstein“ und… Herz! Ram stein… Ram stein!.. Du hast mich! Freien ales… Du hast… Nein!.. Nein!… Libe!… Ram stein! Ram stein!… Majnen gut!.. Meinen gut!.. Ja!.. Sie wolen!.. Spring.. Fojer! Fojer!.. Ein kleiner Mensch! Ein kleiner Herz! Achtung!.. Achtung ales Herz!…
Воїн відчув, що давним-давно шкільне знання німецької мови, лише струмок, зв’язка, що веде і повертає йому Сиву Давнину Честі німецького Лицаря! Те, що зараз з ним діяла музика і пісня – містичний твір життя століть родоводу, кодований Мудрістю Природи, що є Богом у Людині і Нації. Гучне „Mozart!“ – Клич Хору століть, тисячоліть – не зникає в Природі Землі і Людини... „Ich wil!“ – Я вільний!.. Ми вільні... „Los!“ – Доля! „Моя доля!“ – Підійшов до Адріани.
– Куплю диск.
– Вам подарую, син записав, навряд, чи є у продажу. Німці – антисеміти.
– Чому розповсюджуєте?
– Українці теж такі, і їм треба чути щось вартісне, а не отой нав’язливий жидівський бандитський кримінальний духовний канібалізм – засмітили все...
– Ви християнка?
– Так.
– А як співвідноситься сказане із богообраним жидівським народом?
– Хто тут, то жиди, а колишні, від Ісуса, – ізраїльтяни, живуть в Ізраїлі. – Адріана подала диск.
– Зрозуміло. Вистачить? – поклав на прилавок двадцять п’ять гривень.
– Досить. Син хоче бути програмістом, вчиться.
– Правильно, – мовив Воїн. – До побачення!
– Заходьте.
– Зайду.
Схилялось на полудень. Пора Робі обідати. Образиться. Незачинена хвіртка – хтось заходив. На дверях папір: повістка в суд за несплату комунальних послуг.
На вчора суд – нині повідомлення? Підступно і хитро! Папір кинув на столик у сінях. Робі підійшов: потрібно вийти – природна потреба. Святослав відчинив двері на балкон.
У кухні приготував обід для двох. Але їсти не хотілось. Обід поклав у холодильник. Налив склянку йогурту. Повернувся Робі. Раз-вдруге позирнув у бік Воїна.
– Завтра зранку біжимо крос, – сказав Святослав.
– Вкотре кажеш і не виконуєш?
– Розумієш, я ще не адаптувався.
– Жінки тебе пантеличать, а не адаптація.
– Щось мушу вигадувати, аби перед тобою виправдатися.
– Ліпше поміркуй: чому тебе втягують у їхні плани? Той папірець – хамська тактика і стратегія демонів.
– Приберуть, коли буду не потрібний?
– Комусь уже не потрібний.
– Кому?
– Очевидне – неймовірне: Соломея чи не перша?
Задзвонив телефон. Воїн узяв слухавку. Її голос був холодний і пекучий, скрадливий і пестливий.
– Від самого ранку дзвоню – подарую тобі мобільний чи купиш собі?
– Не розумію натяків.
– Ти антисеміт?
– Хто такий: слов’янин, європеєць – корінь один?
– Яка різниця?
– Семітських народів багато, як і слов’янських. А мною маніпулює, оббріхує, обкрадає демонське плем’я – кажу так, як писали українські і не тільки наші класики.
– Фашизму?
– І комунізму!
– Маєш на увазі себе?
– Жертви, які були загнані в гетто Бухенвальда, Освенцима, Треблінки, Сибіру, Магадана, Соловків, Сандормох – звинувачувані в антирадянщині, фашизмі, націоналізму – тепер у антисемітизмі – співзвучно, правда?
– Але були і поліцаї.
– І були чекісти Ягоди і промисловці, банкіри Фроми, які вивішували прапори із свастиками на заводах, фабриках, банках, коли захоплювали країни демони Леніни-Бланки, Гітлери... Хто їх фінансував і фінансує, яке плем’я?..
– Фром – світовий письменник, лауреат Нобелівської премії...
– І Мойсей, і Маркс – письменники і проповідники Світових Революцій, Нового Світового Порядку – поцікавтесь національністю! Хто захоплює банки і творить дефолти – прочитайте глибоко сховані справжні прізвища. Хто з ідеологів Расизму купив Фрома фабрику презервативів, аби солдати Вермахту не заражалися, ґвалтуючи українок – слов’янок, бо чоловіків, братів, синів ленінські одноплемінники винищили голодоморами, загнали на золоті копальні і вугільні шахти, лісосплави, концтабори, як ворогів... Чийого народу? Сибір і Крайню Північ, багатомільйонну красну армію – гарматне м’ясо! Одноплемінники політбюро і вермахту творили Новий Світовий Порядок таємними договорами Молотова – Рібентропа. А розум – еліту Європи ці копитники і хвостаті розстрілювали залюбки... Так, я такий антисеміт Плану Сатани!
– Це махровий антисемітизм.
– І радіо „Голос Росії“ антисемітське, де працює в поті чола багато одноплемінників Леніна і Гітлера. Іранці, палестинці, єгиптяни, кувейтці, саудівці, французи, німці, іспанці, литовці, естонці, латвійці, поляки, білоруси – вся Європа антисеміт! Тому дияволи замовляють, демони організовують війни європейцям, мусульманам, африканцям, арабам...
– Ти нестерпний, – помінявся голос Соломеї.
– Завела, а тепер – нестерпний.
– Пропоную мир.
–Щоб обеззброїти і перетворити на жертву? Ліпше бути терористом.
– Від вояки годі іншого чекати. Але я жінка, а з жінками не воюють.
– Це теж вид зброї... Там, де силою, розумом не вдається перемогти, заволодіти, зламати – посилають жінку.
– Що маєш на увазі? – знервувалася Соломея.
– Набої в обоймі.
– До чого жінка і набої?
– І придурюються, і приховують правду. А інші – вороги народу Бен Ладена.
– Дістав ти мене – говори ясно.
– Навіщо набої вам мого Іменного?
– Які набої? З глузду з’їхав! Напевно, напився і загубив.
– Ваша хитрість – звинувачувати всіх, а себе боготворити. Для чого вам набої? На війні набоїв не гублять: кожний – твоє життя або смерть ворога. Ви можете не зізнаватися собі, але не мені, пані.
– Поговоримо, але не по телефону. Прийти чи ти прийдеш?
– На чий суд?
– Не розумію. Ти не Ісус.
– Ісус був серед своїх рабинів, а я серед чужих... християн.
– Всуціль нісенітниці.
– Згоден, пані: мене не було – не було заборгованості, а появився – одразу праведний суд. До вас іти – теж винен!
– Не йде Магомет до Гори, то Гора йде до Магомета.
– Ви не мусульманка.
– Вирішиш – подзвониш.
– Подзвоню навіть із того світу! Обов’язковим... судом!
Соломея поклала слухавку. Він усміхнувся: переконаний – пані хоче сексу, а олігарх – знищити батька. Рожані... теж смерть!


Розділ 13.

Не журись, Робі, бойовий побратиме! Святослав огорнув друга рукою за шию: Рожана, дитина, набої?.. Дітей виховують Богами Природи, Дня, Ночі, Миру, Війни, Любові, Ненависті Націй і Нації... Діти чисті, святі – травинка, деревце, струмок, пташина, звірина Землі, Води, Повітря, Сонця – благородні, багаті, родючі...
А демони хитрі, закляті – вигадують релігії, ідеології, системи, аби одурманити, засліпити Людину і цілком заволодіти нею – зневірити її у Божественному Природному Призначенні. Хіба не смішно тобі не із байки, а глупої нісенітниці, як бог творив людину: слиною розмішав порох, дихнув на болото і вийшов чоловік. А згодом уздрів, що чоловікові сумно – із його ребра створив жінку. Справжній Бог – Футуролог: знає, що чоловікові сумно без жінки і без неї не продовжиться рід людський. А той, видно, був голубим, якщо Жінку Чоловікові одразу не Створив – не наш він. Тому нам сумно без жінок. Правда, я собі раду даю, а ти скоро імпотентом станеш... Чому люди вірять тому, кого не бачать, не чують, а накиненим фарисеями, комуністами, демократами?.. Завоювати маси, казав той, що на Красній Площі лежить і не воскресає, як його учитель. Все лукавство, витівки дияволів більших і менших. Вони не працюють на землі, не виготовляють машин, не безсмертні, як Природа? Співають: „Ми нє сєєм, ми нє пашем, ми гардімся строєм нашим“ – зло хоче безсмертя. В лабораторіях експериментують, шукають, аби бути вічними. Але вони не Природа... Твоя Природа не затьмарила Тебе, як затьмарює розум, дух, душу всяка віра у ідеологію, політику, владу, що не є з ЕВОЛЮЦІЇ ПРИРОДИ! Але, друже, ти із мене твориш Волхва, а не Воїна?.. Святослав слухав ТОГО, ХТО ПОСИЛАВ ЗБРОЮ, – ДУХ ВОЇНА.
– Підеш, Робі, зі мною?
– Я твій Чур, поклич!
– По руках!
– По лапах!
– Клич Природи – виганяти демонів, що збили з Дороги Слов’ян.
– Ти – зі мною!
– Зі мною – ти!
– Чур!
– Слухаю, Воїне!
В дзеркалі усміхнувся Світлий образ.
– Чур, – повторив Святослав. Світлий усміхнувся. – Робі, нас чекає робота Дня! Подивись, Сонце у нашому будинку – ціле небо!.. Скупаємося. Хутко у ванну: ти перший. А я поголюся... Що-що кажеш? Хай росте борода: мудрість, благородство... Так було в нашій ері. Не нашої – мода пархатих, коротко стрижених, пейсів, облізлих, голених, бандитів зі смородом дезодорантів. Кажеш: борода личила б, послухати? Хай! Образ і маска Дня і Ночі: День дивиться далеко, Ніч мислить глибоко. Гайда купатись! Робі весело помахав обрубком хвоста – світлим поглядом позирнув на Воїна, подався до ванної.
– Душ не хочеш, а... ванну! Потрібний масаж. А де тобі знайду масажиста?.. Друг краще впорається. Отак! Не підлещуйся, бо я розсерджуся. Залазь у ванну. Води досить – не ремствуй! І не пирскай, як мала дитина. Шампунь не хочеш? Понюхай – пахне приємно. З Мармурового моря, дефіцит. Щоб собі ту хімію з дурною рекламою залишив, а тебе помив простим, природним дитячим милом?.. Дитинієш, Робі, дитинієш. Я потрібний тобі, а не ти мені?.. Справедливо, маєш рацію: хто я без тебе тут?.. А там!.. Правильно. Феном посушися, манікюр, педикюр зроби, очі – губи підмалюй і на танці... Кажеш, щоб лаха із тебе не дер, бо образишся? Вибач, не буду. Вилазь на килимок – рушник накину на тебе, йди сушися. Я хутко помиюся, і будемо щось їсти.
– Таким тобі подобаюсь? – Робі подав лапу Воїну.
– Красень, – потиснув лапу Святослав.
– Без отих пієтетів, як тутешній поет із сімома вірами: залежно, яка влада на дворі?
– Не заперечую. А чого ти цікавий знати, котра жінка ліпша в ліжку: Соломея чи Віра? Котра? – Робі зацікавлено втупив погляд на Воїна. – Не знаю: задоволення є задоволенням, аби пані була.
– Хочеш – скажу?
– Ясновидцю, кажи.
– Рожана.
– Звідки знаєш?
– Природна, не змодельована, не формат сексу.
– Ото дослідник жінок. Йди вже звідси. – Робі поплентався із рушником на спині, залишаючи сліди на паркеті.
Вода жінкою ластила тіло Воїна. Омивала, розслаблювала, вливала свіжість і живила диводійною енергією. Звільняла від Марени, що не покидала снами війни. Вода освячувала і несла День... Таки Воїн Природи – таки Воїн Миру – такі Сущі Земля, Сонце, Повітря, Вода і Суще Людство!
Святослав витерся рушником, одягнув халат. Світлицю залило осяянням сонце. Робі лежав на балконі, на рушнику. Повернув владикою голову, оцінив Воїна.
– Безпечний ти чоловік.
– Від кого ховатися, що скривати?
– Забув про тих, хто у страху за своє багатство. Вони відають: ти знаєш – багатства із праці нема, не буде – СТРАХ КАРИ Дурманить чинити Інше Зло!
– Ізраїль своїх не видає?
– СТРАХ – вогонь Пекла тут і вже: перевернутий мозок замовляє війни, терористів, антисемітів, аби позбутися СТРАХУ. ПРИРОДНА КАРА – не тільки людський суд. Підсудні СТРАХУ спалюють КНИЖКИ, вбивають ВЧИТЕЛІВ, розстрілюючи МИТЦІВ Темницями.
Святослав поставив диск Адріани. Лагідна музика потекла струмком, що озвучувався коштовними голосами камінчиків, травинок – дзвінкими хвилями; крапельки бджілок у золотавому фартушку; стрекотіння бабки у прозорому пеньюарі; джмеля-саксофоніста у фраку, переливом-щебетом пташини у вишиванці – милувалися у дзеркалі води.
– Божественне Діяння, – визнав Робі.
– Все суще ПРИРОДА, не вбий! – почув Святослав.
– Захисти од зла, аби не зникли у безвісті.
– Безвість!.. Цивілізація ВІЧНОСТІ Неба!
Святослав здригнувся: образи Предків крокували з вогню. Безвість вісткою іде Правдою Первозданної Природи, а в ядерному, хімічному, психотропному заклятті Сатани ПЕКЛА ВМИРАЄ...
– Земля – Воїн Вічності!
– Знищить знаряддя ринку і прибутків демонів – лицедії в обладунках партій обеззброюють Природу?
– І Хіросіма, і Нагасакі, і Чорнобиль – уроки!
– А Суд Страху? Демони не здобудуть собі вічності.
– Гени – код Природи.
– А Потоп?
– Вбивці Природи не відають Правди.
– Хто ти?
– Хто – Я? Я – Ти і розмовляємо, як на війні: Творець і Захисник!
– Відколи?
– Чотирнадцять тисяч років.
– Ким був я у минулому?
– Не просив, не вірив ворогові, не просив, що було кара демонам.
– І вони створили ядерне знищення Землі?
– Так!
– Чи є вихід?
– Босоніж до Храму Природи – Віри Предків!
– Або Драма Повстання Землі?..
Святослав одвернувся од вогню: гул тисячоліть – у тілі Воїна жива Кам’яна Могила України. Удари Пам’яті Трипілля, Скіфії, Київської Русі, Месопотамії, Єгипту, Риму, Середньовіччя – Голгофи Ватикану...
Дух нуртував – рвався до бою. Думки вибухали: обман дияволів – зрада віри Слов’ян Європи! Україна без бога Ра!.. Пекло – душі. Голова Святослава відхилилася навзнак. Поглянув у сад – повінь літа. Благодать... Сад – чистилище духу, любові, краси. Суще у Саду – Віче! Воїн повернувся Природою – Сутність Людини Минулого і Майбутнього.
А війни?.. Пийте кров мою, їжте тіло моє – Закляття!.. Ти не у пеклі кровопивць, канібалів, дияволів – звільнився Воїном у Драмі, збитих з Дороги Націй Європи... Іди і переможеш Латентну Пітьму Сатани Лицарем Світла Предків і Нащадків! Тобі належить розрубати Закляття Європи! Твори своє Призначення – Володаря Свободи! Нації Європи – заручники Нового Світового Порядку: ядерної демократії, танкового ринку – План окупації тринадцятиступеневої піраміди Всевидного Ока Сатани: розгром Культур і Традицій Націй без національності у Паспорті – народження і виховування модної біомаси... Пустунчик генно модифікований смокчи щоденно і щоночі у Новому Світовому Порядку: хочеш їсти – ринок праці власника; експропріація більшовиків-демонів – прихватизація демократів-демонів. Права людини – еміграція добровільного зречення землі, батьківщини, мови, традицій, звичаїв, що нації Європи творили тисячоліттями. Закляті війнами – озброюються... Війна за Полюси – Вісь Земну – Центри Недоторканності. ЗЕМЛЯ! Дорога Землі – демони Голокосту НСПД збивають з ДОРОГИ. Земля – посилає Символи і Знаки: землетруси, смерчі, цунамі...
Що робити?
Не йти на змову з дияволами – їх смерть сьоме коліно. І наступить Мир Творіння Націй Землі.
...Сад наливається плодами, збагачується співом птахів, утверджується гармонією минулого і майбутнього буття.


Розділ 14.

Дзвонив телефон. Святослав відклав фотографії: весілля батьків, з’яви на світ Божий сина – зростання, перший клас – закінчення школи; навчання у Львівському Вищому Політичному училищі, одруження. Кілька фотографій офіцера із дружиною, дитиною...
– Слухаю! – Голос надтріснутий, сухий, гугнявить, прицмокує.
– Повегнувся?
– Не радий?
– Пачему?
– Засмутив?
– Поп казав: маєш по лікті гуки в крові – горіти будеш у пеклі.
– Часто сповідаєшся – безгрішний?
– Газговог не пга мене: на войнах не біл, не вбівав і годітелей не зжігал.
– Казання попа?
– Ми стгоїм незалєжность.
– Покоління расистів – судді трійками?
– Наші пацани пгавду казали, ти ідіот.
– Зустрінемось – поговоримо, хто є хто? Кагебе тобі платив за провокацію – підсування заборонених книжок, а ти і їх обдурював, продавав. Служив юдою аби вступити на юридичний. У перестройку – збирав данину на базарі, купив місце у Верховній Раді, тепер береш данину мільйонами?
– Узнав мене. Твої були антисовєтчики.
– А нині антисеміти?
– Ти не ісправім.
– Не моя професія виправлятися прізвищами інших націй – ремесло жидівське.
– Обгажаєш?
– Комуніста чи демократа?
– Да, бля, язик імеєш гостгий! Мої хлопці вже з тобою общались і, згозуміли – не дугень, однако у тебе вибогу нема.
– У тебе теж.
– Кгутий? Спиш із моїми наложницями.
– Чомусь не помітив на них печатки депутата недоторканності, як на обл. енерго, нафтових свердловинах, відборі – крадіжки нафти і газу та продаж за кордон, звинувачуючи державу, а значить і мене, у крадіжці газу, яку, кажеш, будуєш. Сподобався мій будинок, земля, персиковий сад. Не будували, не вирощували твої предки, а експропріювали у сімнадцятому, ти прихватизував у дев’яностих – якимось планом ГОЕРЛО.
– Пгощаю. А што такое гоерло?
– Глобальне обкрадання етносів рейдерами латентних організацій.
– Всі гіхи взяв на себе наш Ісус.
– Десять мільйонів штучним голодом убитих українців, десятки тисяч розстрілом умів, мільйонів у тюрмах, концтаборах, переселених, загиблих на війнах і нині, вимираючих у НСПД. Іудеї за голокост Європу поставили на коліна – контрибуцію сплачує. Десятки мільярдів провінція США виділяє на ядерну потугу Ізраїлю, бо тільки так може бути безпечний Ізраїль, а Україну ти роззброїв: навіщо українцям безпека, якщо мають зникнути з землі-хлібниці Європи. Завезуть рабів – практика Системи більшовиків Бланка – ленінців: Донбас, Луганськ, Харків, Крим – московської п’ятої колони. Ще хотіли південь України взяти для держави одної нацменшини, а нацменшина США наперед долар виділила, але Джугашвілі – Сталін, син жида, визначив Біробіджан – Сибір не сподобався, не Україна... Депутате Мамона, будуєте Україну як демократ Євросоюзу, а ваш предок будував СССР як комуніст для себе – без націй і традицій, культури народів.
– Ти найнебезпечніший із тих, кого я зустгічав, власне, хочу попгавитися, найгозумніший, освічений, озбгоєний антисеміт, нацист, фашист.
– Цікаво?.. Я не депутат Кнесету, не депутат Верховної Ради України, не Парламентарій ОБСЄ, як ти, який замовив вбивство не мовою нації – така твоя повага до того, на чиїй землі народився, живеш: обзиваєш, шантажуєш, провокуєш, брешеш на мене... Якби я або інші українці були такими, як ти, то ти, твої предки і нащадки, як Президент сусідньої держави каже, давно були б замочені в сортирі... А так – створив Кнесет Верховної Ради. Скільки українців, слов’ян та й інших європейців у Кнесеті Ізраїлю, щоб вони створили там якусь європейську комісію з питання, хто замовник воєн, голодоморів, голокостів, терористів, расистів, антисемітів і, що є ще у плані ГОЕРЛО?
– А ти шутнік! Хорошій наследнік...
– Звичайно, жартівник, бо нема в Кнесеті українця чи поляка, литовця, німця, білоруса чи серба, росіянина чи хоч одного із понад мільярда китайця, винахідливого японця, теплих італійця, іспанця, фамільярного француза, не кажу про аристократа англійця.
– Єсть дисидент.
– Як експонат – приклад вашого комунізму і демократії!
– Возможно... Тепег серйозно – заказалі габотьонку. Кагда?
– Я буду, як жид, якого тато навчав: хоч би жид був із неба – йому вірити не треба. І ще одесит казав: деньгі утром, стулья...
– ...Ввечегі! Получіш.
– Мочиш свого – піп мені гріхи відпустить для раю тут і вже, але де моя гарантія?
– Буде! Пгиємно поговогілі, як було... після школи.
– Не востаннє – дорога зведе.
– Виконаєш – того не загобив і не загобиш в агмії.
Воїн поклав слухавку. Потелефонував він, подумалось – подзвонить Соломея. Робі застережливо позирнув на Воїна: втягуєшся у вир?
– Повинен. Хто розкаже про Мамону?.. Подзвонити Стефану Садовому! У старому телефонному довіднику знайшов прізвище.
– Слухаю, – відповів жіночий голос, приємний.
– Добрий день! Будьте добрі, Садового покличте.
– Котрого? Якщо мого чоловіка, то він на чехах працює. Якщо Садову, то слухаю.
– Та я...
– Хочете карбюратор почистити, то приходьте, бо курвий син тепер євросоюзянці чистить карбюратор: мені шле євро, щоб майстра собі найняла.
– Степана попрошу.
– Журналіста? Мого брата. Дзвоніть на такий номер. – Назвала телефон. – Маєте пане приємний голос, подзвоніть якщо захочете.
– Дякую, але я не слюсар від карбюраторів.
– Вмієте жартувати.
– Ви теж...
Натиснув на важіль. Набрав номер телефону.
– Гальо! – почув у відповідь.
– Попрошу Степана до телефону.
– Почекайте.
– Слухаю, – одразу озвався Садовий, немов чекав дзвінка.
– Пригадуєш Святослава?
– Воїна із раті Князя Хороброго не забувають.
– Окаянні попи – Окаянним обізвали.
– То слуги одної нацменшини... Та чого толерую? Слуги жидів.
– Гострословиш, поете.
– Гастрит маю: шлях їх трафляє, коли щось напишу, і, щоб надрукувати, – бігаю із протягнутою рукою до Мамони. В редакцію подали статтю про боржників – очам не повірив, коли побачив твоє Прізвище – світ перевернувся. Вояка на фронті, а його судять за... несплату комунальних послуг, борги!
– Напиши, що я, як син божий, воскрес із війни, бо співав твою коломийку: душа моя, собака, лає – їсть сало те, яке не має!
– Ну, це... шмаркате ще.
– А тепер?
– Я на них гавкаю демократично, а вони демократично реагують – сракою.
– Зустріньмось, побалакаємо, кажи де?
– Едельвейс, пам’ятаєш: нам вдавалося там дещо експропріювати, а Мамона пожирав, ховаючи гроші. Ми вчинком пишались, мов п’ятірки отримали з виховання. Виходимо?
– Гайда! – Поклав слухавку. – Робі, іду за язиком – справа невідкладна. Погуляй у саду.
Замкнув будинок, зачинив хвіртку на гачок. Проводжав Робі і ніби сказав: стережися! Вийшов на вулицю Тараса Шевченка.
...Ще із порога побачив Степана. Ступив навстріч.
– Здоров!
– Здоров!
По-чоловічому поплескали один одного по раменах.
– Присідай, – мовив Степан, – а я піду і замовлю.
– Ти присідай. Запросив я. До речі, телефонував на старий номер...
– Сімейний сюжет – сам знаєш. Здивувався, коли принесли в редакцію статтю і прізвище Воїн – подумав: твоя повернулась.
– Чому не я?
– Інформували – загинув. А тоді... не поговорили.
Святослав подався до бару. Замовив пляшку коньяку, канапки, цитрину, фруктовий сік і каву. Розрахувався – сів до столу.
– Тебе наші пам’ятають, як Лицаря полку Святослава Хороброго.
– Давненько діялося в краю. Власне – заслуга батьків – такими виховали. Нині один із велетів будівництва незалежності повідомив, що в церкві виголосив піп: у мене по лікті руки в крові.
– Богохульствує святий отець, брате, богохульствує зараза. Заробітчанин у фарисеїв, – мовив дещо іронічно Степан. – Нема на них Хреста, аби таких повикидав із Церкви! Шкода, що гріхи їхні прощаємо. А чого хотіти – не язичники, а християни. Ось – моя книжечка „Куфайка“ – прочитаєш на моїй могилі.
– Так не домовляємося... Спочатку Шевченківську чи Нобеля премію отримай і втікай з цього світу, і в раю гонорар пропивай, і присилай живущим: скиньтеся бідному генію на росу... О, принесли наше – такого попадя не подасть: трунок Небес від богині кав’ярні!
– Прямо отак, як отець духовний, кажете, – зауважила офіціантка.
– До сповіді чи після?.. – Біснуваті вогники спалахнули у втомлених очах Степана.
– Маєте на увазі, коли гроші бере чи за коліно тримається?
– О, Любонько, та ти без гріха!
– Усі ми грішні, Степане! Усі!
– Та ні, той пан – мій приятель, без гріха: війна всіх виправдовує Законом Зброї, Життям і Смертю!
– Щось таке кажеш на поважного чоловіка.
– Сонечко, він не тільки поважний, але й багатий – збагнула: не я геній, а він пляшку коньяку і заморські фрукти замовив. У тебе не тільки око зірке, але й тіло спокушає гарних панів.
– Степане, мені соромно через тебе.
– То добре – соромом заслужиш рай на тому світі. А я, твій друг, буду тобі ноги мити, ворогам котли зі смолою кип’ятити, – втішався діалогом Степан. Станіслав залюбки слухав невгамовного небораку. Пані офіціантка пішла. – А щодо премії було: мою „Куфайку“ висунули на премію Богдана Лепкого, але, ведений радянський лауреат, депутат ВРУ демократичним, кількаразовим голосуванням для здобуття більшості домігся премії собі, бо аргументовано пояснив голосуючим: такої ще немає.
– Куфайки не носив і не знає, чим пахне?
– Не носив ні в гетто, ні в колгоспі, ні на заводі, ні в шахті, ні на лісосплаві, ні в армії, ні в штрафному батальйоні, бо оспівував успіхи „ума, честі і совісті епохи“, а нині перший в церкві на сповіді, в університеті, у пільгах – вчить майбутнє покоління, як легко і чесно жити при капіталізмі, незалежності депутатом, доктором, професором.
– Друже Степане, радість нашої зустрічі – щастя, ми його варті, будьмо!
– Будьмо! Вітальний залп – ще не феєрверк. – Одразу відреагував Степан. – Між першою і другою не повинна куля пролетіти.
– Вмикаємо щільність черги, – усміхнувся Святослав і наповнив чарки.
– Черговий раз програли свою війну із ворогом, але їх крівця утопить їх, будьмо! – очі Степана сипали іскри кривди і горя. – Третю не будемо пити за любов, як належить, а за те, щоб ворогів нашої культури, моралі, традицій на нашій землі топили у їхній крові – тоді Європа буде Європою, а не убогою рабою на колінах зі здоровим тілом, але лякливим смородом антисемітизму.
– Ти християнин: люби своїх ворогів, як самого себе.
– Я їх і люблю так, як вони мене... Косили нас мільйонами, а моя любов взаємна – косити любовно їх до гробу Господнього!
– Без закуски – сили не буде – кошерне споживай.
– Не тому дзвонив, щоб жидівським частувати? – запитав Степан. – Тоді тебе не впізнав – маю проблему із здоров’ям, то мій час – золоті хвилини...
– Радісно зустрітись із шкільним хуліганом, але до тебе прохання – потрібна інформація щодо Мамони.
– Най...народного?
– Не зрозумів.
– Той, що все народне загрібає під себе.
– Хай народ не вибирає злодія.
– За писками-списками.... Лідер, як образ у церкві, святий: у фаті, вишиванці шлюбує – веде своїх у партійному чи блоковому мішку жирних пейсатих, вусатих котів... Що хочеш знати? Як курортні ділянки у бабусь за безцінь скуповує і облоги паїв колгоспників; приватизує мінеральні води і палаци у Моршині, Трускавці; нафтові свердловини Прикарпаття і Карпат. Що ще?
– Як у тебе зі здоров’ям?
– Як? – болісно перепитав. – Умираю!
– Дурниці!
– Тепер зброю замовляють і виробляють в лабораторіях, продають в аптеках, підсипають у кав’ярнях – не кулею вбивають... Нинішній Президент приклад – отримав дозу: кому повинен служити! Демократія більшості, яка не є розумнішою од таланту, – такий гонорар, так оцінили „Куфайку“. – Степан налив чарки. – Добре, що ти, Воїне, не продався... Президент не карає ворогів, а, як істинний християнин, любить їх – байдуже, якщо народ страждає, вимирає, убожіє, гине література, культура... Правда, вишиванку одягає на Сорочинський ярмарок. Добре, що ти не продався...
– Мені замовили замочити...
– Суддю?
– Знаєш?
– Йому будинок спалили, сина відрахували з університету.
– Навіщо мочити?
– Багато знає.
– Чи знаєш когось із правоохоронних?
– Подумаю – скажу. Чи не оптом скуплені...
– А політичні партії?
– Пташенята в гніздечках із розкритими дзьобиками – чекають, що якась матка вкине їм черв’ячка, заморочену мушку – радість мають... Хвалять на мітингах, як мудрих, патріотичних захисників демократії! Марево, як у Маланки земля, як свобода Чіпки...
– Лікуєшся, чим допомогти?
– Ти допоміг. – Степан усміхнувся.
– Я серйозно.
– Теж серйозно.
– Безнадійно?
– Бог дав життя і забере тоді, коли йому буде потрібне. Сам знаєш, як на війні: без Бога ні до порога.
– Береженого Бог береже – мене так навчали.
– Тут дурні кулі і шрапнелі не літають... Наливай, ще живемо.
– Страшно вмирати?
– Питаєш мене? – здивувався Степан. – Питає той, хто щомиті танцював, сперечався із тою, що у білій косі із косою. Гарна!.. Бачив її?
– Бачив, коли помирали побратими.
– Вибач, я мав на увазі ту, котра зараз в опозиції...
– До кого?.. Смерть завше в опозиції до життя – така її суть, функція.
– Що ти сказав?
– Смерть – дівка Сатани.
– На зло їй, Воїне, випиймо і не вмремо!
– Бачу того, хай та дівка з ним танцює!
– Голими руками не візьме, а в лікарню не піду, будьмо! О, полегшало!
– Чи є той, хто б документами ствердив те, що ти оповів про Мамону?
– Дещо маю... Цього досить, аби він сів за ґрати, але хто його садитиме? Феміда підтирає йому сраку.
– Степане, на таких є зброя Бога.
– П’яний – болить усе!
– Голод – біль – знаю по собі.
– Звичайно. Рай – плід хворого, а живого – яблуко святе. У своїй країні не потрібний, а було, хоч КГБ цікавилось.
– Нині ширше: ФСБ, ЦРУ, МОСАД і я.
– Маєш рацію.
– А ти – кулемет? – Розсміялись. Підійшов пан.
– Шеф хвилюється за матеріал з мітингу депутата, – сказав.
– Присідай. Знайомся – шкільний друг Святослав – повернувся з Іраку – цілий, на відміну од нас... А це Фелікс – класний фотограф і заробітчанин.
– О, якраз до дня Незалежності інтерв’ю – зроби Степане, а я – фото.
– Це зайве, – сказав розгублено Святослав, – не моя професія світитися.
– Вам, напевно, не можна... Але нащадки без історії – сліпі кошенята. – Степан сказав офіціантці, аби принесла чарку і каву. Святослав наповнив і сказав тост:
– За журналістів!
– І... знайомство, – доповнив Фелікс. – Знаєте, – закушуючи канапкою, – прочитав у „Голосі України“ інтерв’ю Наталії Филипчук з угорським професором Анталом Йожею про те, як згоріла третина національного архіву в 1956 році, коли було придушено повстання... Йдеться про танкову бригаду із УССР, з Проскурова, якій було наказано взяти архів, що зберігався у фортеці. Командував українець, історик за освітою, який знав безцінну вартість архіву. Він домовився із захисниками фортеці, де зберігався архів, щоб розібрали барикади – допомагали українські солдати, такі ж молоді хлопці, як і угорські студенти... Але прийшов один, ніби націоналіст, із кількома подібними, і закидали гранатами добровольців та солдатів, – загинуло 92. А ще більше залишились каліками... Облили бензином – згоріла третина архіву. А в Іраку є щось подібне?
– Розграбована країна – безцінні вартості... Розбомблені книгозбірні, музеї, школи, храми, театри, міста – руїна Давньої Культури. Помпея!
– Розіп’яли Ісуса, то чому не розпинати інші народи, якщо вони не покірні до пропонованого миру? – сказав Степан. – З ядерною зброєю легше, аніж вістрям меча, пропонувати мир: слухай, будь чемним, демократичним, християнином – заслужиш мир.
– Ядерна бомба – переконливий аргумент для тих, хто її не має... Історія оправдовує сильних – сильні диктують, і їх поважають через страх... Боягузливий – слабенький, невіглас – дурненький і з Перемогою не ночує. Переконаний, – мовив Станіслав. – Але на цю тему дискутувати – різати жили. Я піду, бо маю ще справи.
– Феліксе, нащо ятриш рани Воїна? – розсердився Степан.
– Коли зробимо фото? – запитав Фелікс.
– Зателефоную Степану – сфотографуємося. – Святослав підійшов до бару заплатити.
– Знов зі своїми жидами носиться Фелікс, – мовила буфетниця, подаючи здачу.
– Чайові ваші, – усміхнувся Воїн. – До побачення!
День був сумний, і хмарилося на дощ. У кіоску Станіслав узяв газети. Продавець поцікавилася, чи пишуть правду. Він усміхнувся і пішов своєю дорогою...


Розділ 15.

...Соломея чекала біля будинку.
– Овва! Кого бачу, хто прийшов? – іронічно або й цинічно вдавав Святослав.
– Ти п’яний, – дещо зверхньо сказала вона.
– Але комплектно не п’яний, – відповів, як мати казала. Комплектно п’яний розуміла тільки по-своєму, коли тато з нагоди якоїсь оказії у приятеля професора затримувався, а пані професорова дзвонила мамі: „Пані професорова, заберіть свого пана професора, бо він уже п’яний – так виговорює, що страшно чути!“ Мати привозила тата додому – обов’язково дзвонила професоровій і повідомляла, що пан професор не комплектно п’яний. І жоден професор чи професорова не могли довести чи розгадати, що означає комплектно п’яний для мами... – Кохання захотіли?.. Зійшли з олімпу до солдафона? Де ваш джип?.. Охорона, де ви? Пси, вилазьте із лайна! Вам наказує полковник спецназу! Нема! Гальоооо! Заробітчани, ваша честь – долар!
– Не будь циніком, я тебе люблю! – не байдуже мовила Соломея. І таємниче: роль не роль, гра не гра, а здоровий прутень їй подобається тринадцяти ступеневий із оком долара. – Ось мобільний – наговорив моєму: тепер не можу дзвонити домашнім, прослуховує.
– Прямий зв’язок із замовником сексу – гарна штука – вирахують перебування об’єкта. – Воїн повернувся обличчям до Неба. – Боже! Нема мені місця в моїй країні, в Будинку Слов’ян Європи, щоб я мав право на себе, на свою самотність! Космічний, наказуй почати Священну Війну Воїну!
– Ти п’янствуєш, а я тебе розшукую пів дня.
– Нізамі каже: тільки п’яний Чоло...Вік. Про надлюдину Конфуцій – не точно...
– Ніцше.
– Я – Ніцше... Ніч... ще попереду. Ідемо – трахнемось: побудемо суперменами.
– Вульгарність – честі не додає.
– Вибач, зажурився од лестощів і підозріння.
– Хочеш стати мільйонером?
– Орендарем шахти Засядька з рабами, щоб сотнями шість раз приносити їх в жертву Молоху?
– Тобі зі звірами та християнами спілкуватися.
– Мірою пізнання демонів і їхньої жертви – Слов’ян Європи.
– Ти нестерпний.
– Що пропонуєте, пані?
– Ідемо до мене – воно поїхало делегацією на засідання сесії ПАРЄ.
– У палаці електронні очі – бачать і фіксують... Будеш актрисою сексу порнографічного фільму, а я... жертвою.
– Хай – у тебе!.. Оціни мою відданість: нагода побачити рідкісні раритети, шедеври.
– Нагода – не причина потішитися багатством смертних... Ось ключі – запаси бункера Воїна закінчилися. Піду в магазин, щоб поповнити.
– На очах переростаєш у фашиста, нациста, антисеміта.
– Фашин – німецьке, здається, карнавал, в’язка, жменя. Але я не в уніформі SS, НКВД-КГБ, ФСБ, МОСАД, ЦРУ, МІ-5... А може, я сукупний, генно модифікований організм латентних лабораторій, структур – замовлений демократами-олігархами, демонами – їм потрібні неонацизм, антисемітизм: імпорт – експорт фашизму, тероризму, сепаратизму, екстремізму на Слов’ян Європи... Іди до хати – потім побесідуємо душа в душу: Робі тебе знає і любить...
Святослав взяв коньяк „Арарат“, цукерки „Золотий горішок“, апельсини, кокос і каву „Якобс“ – повертався додому. Входячи на подвір’я – зупинився: не стрічає Робі?
– Він не живий, – сказала Соломея.
– Хто?!
– В крові.
– Хто-о-о-о! – крик Воїна полинув у небо. – Припав на коліна біля друга. Руки підклав під груди. Тепла кров пекла.
– Пекло!.. Пекла тому! – гриміло серце Воїна. – Тепер, Боже, мої руки по лікті в крові! – Вирвав з гарячої рани кулю – розкрив долоню: скапували чорні зорі із рук подзвоном Іменного. Грімке зітханням вирвалось із грудей. – Око за око – віра і плата замовнику!
Святослав зайшов до спальні. Взяв із скрині обрус, розстелив: поклав Робі. Лелійно загорнув, як на війні друга. В саду, біля калини, поховав. Троянду червону поклав на свіжу могилу. Засвітив свічку, аби горіла до Сходу Сонця.
– Ти не пішла? – запалив дрова в каміні.
– Страждаєш, як за другом... людиною.
– Так є! – Вперто дивився в загострену кулю: здалося – летить у його серце.
– Ти іди. – Поклав біля вогню кулю.
– Хочу побути з тобою.
Він налив у келихи коньяку, почистив апельсин, відкрив коробку цукерок.
– Не печалься, – сказала, – подарую такого ж...
– Такого вже нема, не буде. Природа не повторюється. За друга Робі, чуєш, Робі, за тебе!
– Навіть не торкнувся мого келиха.
– На поминках мовчки. Звичай такий, віра язичника.
Соломея рвійно вихилила чарку.
– Ти іди, – сказав, – якщо розумієш людську втрату.
– Добре, я піду, але ще подзвоню... Надумаєш прийти – приходь.
Провів до вулиці. Повернувся у сумну світлицю, сумуючи за другом. Вогонь у каміні – душу підносив до неба. Воскова свічка Романа – фіміам життя. Тиха тиша схлипувала, страждала. Воїн висушив кулаком сльозу – Подзвін Відлуння Волав Помсти!
Поставив диск „Ramstein“. Іменний – на газету „За вільну Україну плюс“. Налив коньяку, взяв кулю... Тепло і холод, клич і помста, любов і ненависть, розум і божевілля... За друга! Опустив кулю в коньяк: вирок – замовнику! Feur!.. Feur…! Feur!… Freund… Herz… Achtung! Achtung…Випитий напій ствердив ВИРОК!..
Телефонують. Подзвін?.. Воїн на війні. Закривавлений рубіновий кольор кулі – рубіновий келих... Не мобільний дзвонить – іншим потрібний. Узяв слухавку.
– Коли виконаєш роботу?
– Відверто не боїтеся?
– Усе прихоплено нашими.
– Наші!.. Навіщо вбили друга?
– Котрого? Не в курсі.
– Мого друга Робі?
– А-а-а-а, он які в тебе друзі. То навіть не квіточка, а подарунок аби знав, з ким маєш справу, – не жартуємо. Затягуєш час: змиється, у нього кілька паспортів – не знайде Інтерпол.
– Чим суддя не догодив?
– Дрібниця, але нашим не потрібен прецедент – побіжить електорат в суди шукати правду. І наука – суддям. Умови прийняв?
– Гроші і прізвище замовника?
– Десять тисяч баксів. А прізвище скажу будь-яке і...
– Маєш рацію: справжнє – у сьомому поколінні. Замовник за паспортом буде Шевченко.
– Або Воїн, як Милошевич...
– Суддю і мене не оцінили як професіоналів – продешевили.
– Скільки?
– У п’ять разів більше.
– Хай, але мої дивіденди ти зменшив.
– На скільки?
– Ти сам сказав. Умова така: половину отримаєш до, решту – після. Коли зробиш?
– Гроші – час.
– Завтра отримаєш пакет.
Воїн поклав слухавку. Посилив звук динаміків. В світлиці: Feur! Feur! Feur!… Achtung! Achtung!… Herz! Freund!… Сам заговорив німецькою – немов рідна – часу Лицарів! Часу... Вогню і Часу Уваги... Серце Друга. У серці – пожежа, в думках – смерч помсти... Іменним вицілився у дзеркало.
– Feur in Herz!
– Зупинися! – У дзеркалі Робі усміхнувся. – Твій постріл має влучити, а тому ти повинен мати чіткий план, ясний розум, тверде переконання – так перемагають.
– Чому застерігаєш?
– Своя мудрість і порада друга – зброя, яку не застосує ворог і не уникне ВОГНЮ!
– Вогню Друга!
– Правда: Я – з тобою! Ти і я – ПРИРОДА!
Робі світився вітанням, а навкіл – золоте сяйво.
– То тебе не вбили?
– Друзі вічні, як і вороги.
– Ти Робі такий!
– Так – такий, бо я не з демонів... Не твори собі ворогів і друзів – вони самі себе тобі створять. Не сприяй ворогам бути тобі ворогом, ворогу – другом і другу – ворогом.
– Тобі не ворог, я за другом сумую, за друга помщусь!.. Ти навчив мене любити Природу і пожертвував собою, аби я був людиною.
– Хто чує Природу, той Над Людина.
Образ навіював Світло, Мудрість, Спокій, Радість... Зв’язок перервав телефонний дзвінок мобільного.
– Як ти?
– Розмовляю із другом.
– Ти поїхав... І що він каже?
– Що ти Ілюзія.... Робі – антисіоніст – убили – помщусь: око за око, життя за життя!
– Це язичництво!
– Константа цивілізації: знищити диявола, аби тебе не відправив у голокост своєму...
– Ти божевільний!
– Од твого бога я справді вільний, це правда!
– Я вбогим подаю милостиню, а ти?..
– Вбогі – твої раби.
– Натомість – я твоя! Чого ще прагнеш?
– Повернення на війну.
– Що-о-о-о! Навіщо?
– Я ще не воював за Європу Слов’ян...
– За кого твої руки в крові?
– За страх тих, хто долар штампує... Їх страх – долар, бо завтра Китай чи Іран скупить їх оптом. Тому замовляли і замовлятимуть війни Європі... Повернувся з війни гарячої у війну холодну демонів – окупантів Європи! Їхні піддані – президенти, прем’єри, союзи, латентні, масонські структури, ложі...
– Ти, як Ісус, прагнеш розп’яття!
– Соломеє, я не мертва мазня і не проповідник неіснуючих, тих, що в Плащаниці чи Мавзолеї живий від усіх живих, як пуделів Президента США чи Франції. Не знайшли в матні Хусейна зброї масового знищення, а ЦРУ відзвітувало, що Іран не спрямований на виробництво ядерної зброї, але у демонізму нема честі, щоб застрелитися через свою брехню – замовляють війни проти тих, хто без ядерної зброї... Зрештою, хто поклоняються Ісусу, Бланку-Леніну, Гітлеру ближчі до їхньої віри, ідей, диявольської роботи... Вони разом – продовження раю собі, а пекло гоям – рабам божим, щоб принижувалися, самих себе лякалися, дурили, існували без любові до себе, як Природи, а любили тих, хто навіть зневаги не вартує. Боялися Науки, Правди, Сонця, Землі, Повітря, Води, Рослин, Тварин – Безміру і Вічності Систем Світу і Світів!
– Ти не віруючий...
– Знову звинувачення, правда, не в антисемітизмі, а у сіонізмі? Я вірю в те, що бачу, чую, відчуваю, торкаюся... Вірую в те, що я потрібний тут і вже для свого народу, країни, Європи, Світу – Життя Землі: добрим і вільним вільних племен, народів, націй без демонів і дияволів, перевагою добра над злом, життя над смертю, честі над фарисейством, любові над ненавистю – Людини Краси Землі.
– Чистої води агностицизм, а це шлях до фашизму, націоналізму, ксенофобії, антисемітизму.
– Ти знаєш історію вигнання юдеїв із Єгипту, Хазарії, Європи, чому?
– Заглиблюєшся в історію, а це шкодить... Не хочеш прийти, то я прийду.
– Я у траурі.
– То вже діагноз. Рожана не прийде. А тобі потрібна жінка, хоч би для сексу, аби розслабився і не думав.
– Ти так вважаєш?
– Так хоче Бог.
– Потелефонуєш Мамоні в ПАРЄ – матимеш секс.
– Йому кохання не притаманне.
– А дитина?
– Хоче. Комусь потрібно продовжувати справу.
– Електронний робот ще не досконалий для вашої справи?
– Клон потенційно не жадібний, на відміну од людини, вихованої у нашому середовищі... Спокушуючи немовля яскравими забавками, іграми, навчаючи дитину жадоби, а підлітка – хитрості, практичності здобуття капіталу – будеш упевнений, що до сьомого покоління рід збагачуватиметься. І свіжа кров потрібна: ми переконуємось, що змішування крові батька – доньки, сина – матері, сестри – брата, брата – сестри провадить до зникнення роду і втрати капіталів, а потенціал накопичення, перетворення у прогрес – стає сліпим кутом. Ми навчені на історії рабства, феодалізму, кріпосництва, інквізиції, комунізму, фашизму, демократії – накопичувати нашу вічність, вприскуючи свіжу кров чужинців.
– І розіп’ятий служить вам – психічна зброя віри гоїв раю там і терпіти пекло тут?
– Всякий Капітал має походження від мертвих.
– Створений живими.
– Які планово мертві: одні через війни, інші через борги, хвороби, наркотики, алкоголь, казино, гральні автомати, суїцид, суди...
– Голодомор, революції, репресії, розстріли, експропріацію, прихватизацію, банкрутство, мочення...
– Вибач, телефонують по екстреному. Приходь або я прийду. Ти мені потрібний.
– Подумаю – подзвоню.
...Через вхід із балкону ввійшла Віра.
– Побачила: у саду свіжий насип землі, свічка, чому? Ти як із хреста знятий!
– Присядь, Віро – наллю коньяку, випиймо за друзів. – Пеньюар, графікою вогню каміна, висвітлював звабливе тіло Віри. – Убили Робі – біля калини могила.
– Бандити! – стиха промовила. – Щоб кару пекла отримали: такий мудрий, гарний, ввічливий. – Міцно обняла, цілувала-лікувала втрату друга.
... Коли виходила з саду – гілку калини за звичаєм посадила на могилі Робі.


Розділ 16.

Посол США в Україні сказав: „Мені подобається тут народ – він душевний...“
Воїн розібрав Іменний. Кожну деталь ретельно вичистив фланеллю і змастив. Куля, вийнята із грудей Робі – крапля крові... „Нагороджується Іменним... № 004 полковник Воїн Святослав за допомогу Республіці Афганістан. Президент – Амін“.
Виконав завдання?
Братська допомога обмеженим контингентом ЗС СССР через загрозу світового імперіалізму південним кордонам СССР. Договір? Клятва Солдата – роботяги війни – машини, а не політика. Мир і любов на війні вмирають у серці. Душа і дух – вічність у миті мовлення Природи. Убили Друга – нема множення. Час ненависті кулі і смерті долара, любові і зла, професії і кілера, демократії і диктатури меншини! Вічність миті: закривавленою кулею позначив набої обойми – заклав у руків’я Іменного. Пошле Кров Помсти Демонам – Знакову пам’ять свого призначення на Землі – бути вічним у Миті Минулого і Майбутнього.
...Сльоза скотилась вогненно і розпалила Світанок людини, людства, народів, націй – Творців Цивілізації і Цивілізацій – вихованців нащадків Добра і Зла. Чого більше – ТЕ переможе! Житиме чи Умре Цивілізація і Цивілізації Людства?..
Воїн у саду яблук, вишень, персиків, груш, винограду, квітів – краси, добра, миру, любові, безпеки, плоду, свободи гармонії. Цивілізації Саду замість Міражу цивілізації Пустелі. Сонце святить Добро на Землі. Добро входить у душу: Прадуб – першодерево життя, Вирій – Плодоносне безсмертя, Сокіл у верхів’ї Крони – Рід! Ти Промінь Сонця, і Сонце Твоє Життя – Досконалість Зерна! Цивілізація – Досконалість Твоя у царстві Сонця Безсмертя Природи. Рішення Твоє, Воїне, Людино!
Станіслав підійшов до Могили Робі. Засвітив нову свічку.
– Сумуєш?
– Навчаюсь і вдосконалююсь Природою.
– Мудрість і Смерть, Краса і Вічність – Майбутнє і Скарб тут і вже.
– Історія Людини – Сходження до Сонця.
– Воїна слава!
– Дорога Людини...
– Шлях влади королів, царів, президентів, прем’єрів.
– Наймити!
– Сходить Сонце – Віра! Отак, Робі, у пітьмі Сонця нема... Безмовність, Порожнеча.
– Тебе звинувачують: руки по лікті в крові, спалив прах пращурів. Вони за гроші...
– Ти, Робі, уже там, у Безмовності: скажи, чий бог, якщо його боятися?.. Чому не любить батьком свою дитину, а лякає промисел?..
– Не твій він!
– Не мій! Мій не допустив би, щоб мої руки були в крові не за Європу. Я служив богові, який прагне мати рабів, а не вільних синів і доньок – він установив своє панування комунізмом Леніна, націонал-соціалізмом Гітлера; Японію – ядерним ударом; В’єтнам, Афганістан, Ірак – обмеженими силами; Кавказ, Прибалтику, Україну, Білорусь, Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Балкани – братською допомогою – народи збиті з Дороги Віри До Неба – ішли до Пекла!.. Загуби! Загуби свій Дух – продай Душу – тобі буде добре! Шепоче і цілує, і наказує бути богобоязливим грішником. Хто він?.. Він не бог! Пращури цураються, нащадки проклянуть тих, хто за срібняки продає Віру – заклявся чужим пекельним божеством – обдурився на віки. Та розриваються смертельні проповіді, і слуги прозрівають од рабства віри у Пекло – уярмлення закінчилося! Його Закон хворий!.. Бур’ян Європи. Він навіть Робі вбив – Природу Любові і Віри!
„Збагнув мою силу?“
– Руками християн вбиваєш. Замовив суддю – хочеш мою душу купити?
„Вартість яка?“
– Без ціни.
„Все має ціну“.
– Мавзолей: війни, революції, диктатури, терор, екстремізм, сепаратизм, демократії – Природа оголила меч Страху! Така суть! Я бачив жінку, що цілувала мертвого, вивчав вічно живого над усіма живими, воював за ідеї, слухав пророків вчення рабства і бачу володарів Страху. Страх не має Майбутнього. Вбити Замовника! Нащадок гордитиметься Прародом!
На долоні Воїна ясніла куля, як схід Сонця над околом Землі: Знак і Символ – Клич Помсти!


Розділ 17.

Святослав одягнув костюм кавового відтінку – дарунок хорватки – Знак прощання. Причепив метелик вишневого кольору на чорну сорочку. Взув коричневі туфлі. Іменний – у кобуру. Закривавлену кулю – в кишеню сорочки, коло серця. Позирнув у дзеркало: новий українець старої Європи! Волхв схвалив убрання усмішкою: авторитет у суді! Вийшов з будинку. Замкнув двері. Зачинив хвіртку. Неподалік авто – рушило за ним. Порівнялись. З вікна висунулася рука із пакетом: „Бос сказав передати!“ Взяв. Не міна. Супроводили...
Ввійшов у занедбане приміщення суду. Приймальня. Звернули увагу: такі заходять без стуку.
– Ви до голови, – не питала – стверджувала. – Голова жартують: не стріляти, то заходьте.
Усміхнувся пані. Подякував. Зайшов.
– Добрий день! – привітався до судді.
– Добрий – присідайте чи... одразу вб’єте?..
– Навіщо?
– Була б людина. А за що?.. демократія, долари, прихватизація.
– Я не вбивця. Чому знаєте, що я повинен?..
– Рішення продажу вашого будинку за борги?.. Нема власника.
– То кому виклик прислали після суду.
– Поштою не розпоряджаюся.
– Чому вас замовили?
– Того не знаю.
– Але поінформовані, хто я?
– Ваша імпозантність.
– Не аргумент.
– Мені повідомили.
– Судове рішення на чию користь?
– Оскаржте – буде скасоване, бо незаконне.
– Ось пакет вартості смерті, який мені передали. Що ви маєте зробити у такому разі: зафіксувати із понятими, долучити електронний запис, який зараз фіксує мою присутність...
– Такого нема.
– А це що? – Воїн взяв мобільний із відеокамерою, що виглядав із канцелярського набору. – Цифрова іграшка. Я, мій голос – передаю вам пакет замість пострілу. Я не злочинець, як того хоче страх замовника. Відео продовжується... фіксуємо вміст пакету. Покличте секретаря і понятих.
– Це законне звинувачення, – ствердив суддя і вчинив належно юридично.
Процедуру завершили, свідки підписали Акт. На очах суддя постарів, зсутулився, додалось сивини.
– Тепер кінець... Верховий вижене з роботи, мені не жити, – промовив він.
– Якщо самі не відмовитесь від життя, – заперечив Святослав. – Буде потрібна допомога – знаєте мою адресу. Натиснув клямку дверей – зупинився, озирнувся, запитав: – Чому не викликали „Альфи“ для затримки кілера?
– Прибули б самі, якби ви стріляли.
– Бачите, життя у ваших руках, а не Мамони. Вони викрали набої із мого Іменного, вбили мого друга Робі, замовлять замочити вас... моїми набоями. Гарантування вашої безпеки, скажіть – не знаєте, чому не стріляв.
– А відео?
– Купите такий же – маєте гроші не за смерть, а життя.
– Це поможе? – в очах голови переляк і надія.
– Страх Мамони за долари – хвороба багатства... Тепер не уб’ють і кулею Іменного.
– А згодом?
– Диявол п’є кров не тільки виконавців зла – невинних теж п’є. Десять мільйонів, українців знищених голодомором, десятки війнами, сотні тисяч розстріляних – диявольське замовлення століття: у чому наша вина на своїй землі?.. За страх!
– Пане, чому я такий, сказати?
– Послухаю.
– Сядьте на хвилинку. Може, кави?
– Щиро?
– Ви ж не вбили мене, а прагнете порятувати.
– Рятував на війні і ворогів, а згодом... стріляли у спину.
– Ви ж діяли, як істинний християнин: люби ворога, як самого себе.
– Я був для них ворогом, і мене любити не було за що. Виконував замовлення вбивати, і вони вбивали. Я в них навчився ворога ненавидіти, коли нищать мій народ, мою державу.
– Я вже не знаю, хто тут кому ворог, а хто друг, свій... Були комуністи – твердили одне і створювали інститути та музеї атеїзму – ворогом була церква – опіум народу і загниваючий капіталізм. Тепер демократи – будують церкви: християни, друзі, партнери, капіталісти і всі колишні комуністи... Батьки експропріювали – діти прихватизовують закрома Родіни робітників, християн.
– Нові інквізитори – замовники, вони ж організатори світових латентних структур.
– Говорите про глибокі матерії, а мені оту... нечисть захищати від людини, у якої забрали шматок хліба, як було у Веймарській Республіці, а тепер в Україні, Польщі, Прибалтійських Республіках, Чехії, Балканських країнах... Чечня не Косово!.. Грузія не Чечня!
– То ви знаєте правду?
– Усе було і є у їхніх руках. А дітям треба дати освіту, аби не йшли наймитами до них, нелегалами виїздили з України, рятуючись від голоду. Кожна судова справа майнова, замовлена. Та що майно – людину теж, як ви самі переконалися, замовляють. – Суддя ввімкнув електрокип’ятильник, взяв із закритого серванта каву, цукор, вазу з фруктами, чарки, коньяк, філіжанки. Попередив секретарку: не впускати! Такі, як я, виховувалися на прикладах героїв літератури, яких описували нині багато живущі, як у „Союзі незламнім, Республік свобод... них“, тавруючи в поемах і романах яничарів. Тепер оспівують як національних героїв. Я знаю, як вони служили компетентним органам і доносили на вашого тата – родину націоналістів – отримували великі суми гонорарів. Стали депутатами незалежності, як начальник, юрист, базару Мамона – патріот і захисник, і проголосили: хай мамони живуть тут краще, ніж в США чи Ізраїлі. Отакий катехизис моралі і слави колишніх і нинішніх, які приходять відсуджувати і відчужувати землю, нерухомість, майно від господарів, власників – ваш приклад. Я вихований ними. Знаю, такі герої, як ви, один, два – і все... Чарку п’ю за урок ваш – мені. Дякую!
– І є автори книжок „Куфайка“, „Мадонна з автоматом“.
– Хто їх чує, знає – всуціль засоби масової інформації в руках у мамон. Месника нема!
– Кажете МЕСНИКА?.. За МЕСНИКА!
– Мамони назвуть бандитом, як Кармелюка, Петлюру, Бандеру, або терористом... Бен Ладена, Басаєва, Че Ґевару, Кастро, Чавеса, Мілошевича... Країни: Палестину, Ірак, Іран, Корею – почастують ядерним бомбардуванням, як Японію, а Чорнобилем – Україну. І ще кого, які країни, ким назвуть – дияволи винахідливі, придумають: МЕСНИКА назвуть бандитом, терористом, сепаратистом, екстремістом – закляття Європи!
Воїн усміхнувся: у грудях бушував дух, в очах палав вогонь. Випив чарку. Подякував. Запитав, виходячи із кабінету. – Яким ім’ям, пане суддя, веснували ваше народження?
– Ярославом.
– Гарне ймення, весняне... Яр – вогонь... Яр – глибина. Холодний Яр!.. Повстанці. Яро.. Славлю! Зустрінемось. Не знищать. – Усміхнувся, покинув приміщення. Вийшов із Суду.
На вулиці чергували. Побачили Воїна – переполохано рвонули з місця. Обличчя Святослава засвітилось усмішкою.


Розділ 18.

Рожана знітилася, почервоніла – сором скував її волю – не знала, що відповісти.
– Розумію, – сказав Святослав. – Прийди нині.
– Мені заборонили.
– Не лякайся. Поки ти вагітна – ти в безпеці.
– Ви все знаєте?
– Те, що стосується мене і частково тебе, так. Зрозумій моє почуття, коли дізнався, що ти...
– Так, розумію. Було, не думала наперед. А все через гроші... Могла би запросити до себе, але батьки, що скажуть: не знаю як їм пояснити. І так настраждалися через оте розлучення, а тепер і це...
– Поговоримо... у зручних умовах.
– Ви мене чекайте вдома, після роботи. Вони тепер мною опікуються, а власне, стежать. Будете щось замовляти?
– Ні. Ліпше тут не світитися... Пам’ятай: їм потрібна дитина, а не ти.
– Обіцяють...
– Рай у небесах, а творять пекло тут і вже. Демони використовують смерть. – Озвався мобільний. – Чекатиму вдома.
На вулиці відповів, слухаю!
– Перестань до Рожани заходити.
– Хвилює, куди, коли, до кого заходжу? Заклад не кошерний, аборигенам не заборонено.
– Ти не проти, якщо прийду до тебе?
– Одразу?
– Коли скажеш.
– Я передзвоню. Маю зустріч із суддею.
– З ним знайомий?
– Аякже, через продаж будинку за борги.
– І яким тобі здався?
– Здався через страх твоєму за гроші... На погляд – не покидьок.
– Що приховує?
– Для чого тобі або твоєму знати?
– Бесідуємо.
– Приховує: у нього нема грошей на навчання дітей.
– То який із нього суддя? Гроші в судах валяються під ногами.
– І жертви теж.
– Ти теж не відмовився од зелені.
– Піду висповідаюсь і буду чистий.
– Гарна віра вбивць і жертв.
– Гроші – релігія багатих і можливість вижити жертвам. Хто замовляв газові камери і розстріли, концтабори і гетто – додатковий прибуток отримали на свої рахунки. А хто виконував замовлення – отримали шибениці як нацистські злочинці.
– А ти хто?
– Той, хто буде заявлений у розшук!
– Месія?
– Такі потрібні, бо демони впиваються людською кров’ю.
– Терористи, екстремісти, націоналісти, нові фашисти, антисеміти?
– Таких вистачає.
– Гаразд. Чекатиму дзвінка.
...Демони створюватимуть не одну інквізицію: ленінський комунізм, гітлерівський фашизм, союзи, блоки для воєн, революцій, переворотів, сепаратизму, тероризму, екстремізму, аби збирати здобич. І немає значення: не коришся один, народ, країна, Європа – вістрям меча голодомору, голокосту, концтаборів, ядерним, генетично модифікованим, психічно електронним будуть знищені фізично, духовно, національно.
Святослав ішов містом народження, юнацтва, освіти – континентами воєн, конфліктів, братських військових, гуманітарних допомог... Повернувся додому. Не знав, не вірив, не думав бути ворогом ні своїм, ні чужим. У його серці жила дитяча любов батьків, юнацька краса свободи, науки розуму життя, діяння радості миру його народу, країни і майбутнього Європи. В кожному кроці лунали арфи: мелодія слова, пісні, мови, мовлення життя природи. Він відчував і розумів своє нове Народження – знав Призначення Знаку прізвища та імені. Так розпоряджається Природа тими, хто не зраджує Слова і Честі, Любові і Правди, Предків Минулого і Нащадків Майбутнього. Так було, так є, так буде допоки Земля і Небо, як батьки, терплять витівки дітей, аж поки Нищення стане Могилою Природи і поховані будуть із пам’яттю: спочатку жили до нашої ери і почнуть жити після нашої ери! Помста ЗЕМЛІ!
Святослав зайшов до приймальні. Секретарка Таня люб’язно запропонувала заходити до пана Голови.
– Передайте, я прийшов – так домовилися.
– Пане Голово, чекають.
Відчинився кабінет: на порозі інший чоловік – гідний, вільний, упевнений у життя.
– На завтра графік незмінний, пам’ятаєте? – запитала Голову секретар.
– Пам’ятаю, бо воскрес із мертвих, як син людський.
– Не людський, а Божий, – поправила секретарка.
– Таню, Бог од нас дуже далеко, а бог Святослав поруч, чому його не бачимо? По-божому смерть скасував.
– А Чорновіл, Гетьман, Ємець, Гонгадзе, Медолиз, Малєєв, Кравченко, Кирпа і хто ще у дияволів на черзі. Президент не притягує їх до кари за отруєння, чому?
– Таню, то аварії і суїцид.
– Планові. Будьте обережні.
– Отакі, пане Святославе, у нас турботливі і гарні жінки. Таню, з Воїном іду на фронт.
– З Богом! Відчуваю – достойний.
– До речі, Таню, він самотній. Зваж.
– Не жартуйте. Такі одинокими ніколи не бувають.
– До побачення, – попрощався Святослав.
На вулиці, біля суду, людно. Стояли прихильники свого і противники чужого судочинства.
– Пане суддя, то ви з отим... У нього руки по лікті в крові, і він спалив прах родичів, – верескнула екзальтована пані.
– А ви хто, аби судді вказувати з ким він може або не може бути?
– Я поетеса, я катехизянка!
– Хто вам таке казав?
– Наш святий отець.
– Звідки знає? Суду не було.
– Суд буде там... А тут сказано: „Не вбий!“ На вбивствах долари заробляє, язичник!
– Заспокойтеся, пані: я веду його на розстріл – потрібні свідки, йдемо з нами.
– То добре – повідомлю нашому отцеві. Але я не можу йти, бо тут ми, віруючі, зібралися, аби виділили землю для нашої єпархії. Пане суддя, а ще тут такий письменник, написав книжку про святу Марію з автоматом, то ми подали позов на знищення богохульної книжки.
– А до чого я?
– Аби ви прийняли позитивне рішення... І ще: цей книжник проповідує язичника, розповсюджує Мага Віру, Велесову Книгу. Пане, то буде не задурно, – прихилилась і шепнула аби почув тільки суддя.
– Скільки „не задурно“? – Мовив так голосно, аби почув Воїн.
– Скільки скажете – передам святому отцеві, а він чесний у справах.
– Отець відпустить гріхи за знищення книжки і покарання за пропаганду язичництва – віри предків?
– То не буде гріхом, пане суддя!
– Нового інквізитора місце пропонуєте... Пригадую – проходили із отцем у справі дантистів, що підмінювали золото зубів клієнтів на простий жовтий метал. Тоді компетентні органи закрили цю кримінальну експропріацію золота, діамантів, картин. – Дамочка шмигнула у стовпище. – Отака еліта, – скрушно мовив пан Ярослав. – Залізниці мали галузеві будинки відпочинку, санаторії, лікарні, поліклініки, стоматологічні кабінети – картель цілий, і там працювали довірені компетентних органів – вивуджували найвищої проби і червоного золота вироби у літніх людей.
– Маємо те, що маємо: пийте кров мою, їжте тіло моє!
– Канібалізм... Тепер вона завідує Фондом „Карітас“. Але, щоб аж попа залучати, в церкві виголошувати ненависть до людини, хто, як кажуть: без року тиждень, як повернулась додому із того світу, – не збагнути? Що тут християнського: любіть ворогів своїх, як самих себе, і люто накидаються на книжку, на офіцера?
– Сотні, тисячі років минуло, а християнство не перетворилось на любов, а більше на винахідливу, масштабну ненависть до язичників, тобто людей, вільних од рабства догматиків – їхньої ідеології страху: палили вільнодумців, митців, науковців, книжки і картини; масонські ложі вели хрестові походи... Там, на чужих землях, виконавці вбивства і нищення християни-комуністи і демократи-християни. Суть та сама: смерть і знищення людей, культур...
– Чому так?
– Європу збили з дороги вогнищем голокосту і провадять до пекла.
– І мене збив зі шляху Мамона.
– Усвідомити – Жити.
– Пане Святославе, прошу сюди, – вказав рукою на двері кав’ярні „Оберіг“. – Тут маленьке приміщення і відвідувачів небагато. Можна поговорити без зайвих вух.
Виглядало, що суддя тут не вперше. Відтак пані бармен повідомила, що кабіна вільна, то хай пан суддя заходять.
– Катрусю, вже тобі не раз казав: я тут не суддя, а твій колишній однокашник Ярослав.
– Та то так, але я не знаю, з ким ви зайшли, то якось...
– Будь спокійна, пан Святослав – шляхетна людина з Великої букви. Тим сказано все за всякі чини, звання. А тому – нам молоденької картопельки із окропом, петрушкою та по курчаті. Салатик із помідорчиків і ще... нашого закарпатського коньячку і соку яблучного. Каву на завершення трапези.
– Дякую, – мовила і повернулась іти.
– Хвилинку, лицаря звуть Святослав. До речі: самотній, одинокий...
– У вас, пане суддя, усі самотні, одинокі, – з усміхом сказала. – Приходите і кажете: Катрусю, я нині самотній.
– Професіонально кажу.
– Та знаю, що у вас малі діти. – Усміхнулась і пішла.
– Гарні, добрі наші люди, але кинуті під ноги... І я не ліпший. Було із компартійних кабінетів надходили вказівки, але такого, щоб найвищі чини, а власне, саме депутати, які пишуть закони, ухвалюють і самі їх не виконують, не було! Влада заявляє: закони не працюють. А закон не машина, кінь, людина, аби не працював. Закон виконує влада, громадяни, а відтак – держава ЗАКОН! А так – суцільне ігнорування закону тими, хто за гроші купує владу беззаконня, за своїм бажанням. Ні, такого беcпредєла не було...
– А де поділися комуністи і їхні діти-комсомольці?
Увійшла пані Катруся. Накрила стіл. Побажала смачного, заслонила кабінку шторою.
– Комуністи... не націоналісти, – наливаючи чарки, сказав пан Ярослав. – Це були люди, як би сказати... шнурки туфель, підтяжки штанам, секретарі протоколів, торгаші... собою й іншими... для тих, хто був там... Як співала Пугачова: ей ви, там, наверху! Написав поему „Яничари“ і разом із цією дантисткою, поетесою, катехизянкою були глашатаями передових комуністичних ідей. Однак – будьмо!.. Матимете рацію, якщо запитаєте: а ти, чоловіче, товаришу, пане, не був... глашатаєм, не судив... не злодіїв? Відповім: вчився законів тої держави, яка була... Батьки були аполітичними, простими патріотами землі і хліба, Шевченка, Франка, професії кравця і господині... Вони народили сімох дітей – виростили, виховали, вивчили п’ятьох. А коли я захотів вчитись на адвоката – потрібно було бути комуністом... мати стаж роботи. Такі були умови. І я вступив до Харківського юридичного. Закінчив. Скерували на роботу сюди. Я служив законові і служу нині... Але тоді... судді наказували: повинен був захищати радянський лад. Нині?..  Нема суду! Є слуги і кара!.. Гідність судді як людини ще десь на дні серця... гадаю бринить у кожного... Вибір є: або ти служиш, хто приходить до тебе із проектом, який ти судовим рішенням затверджуєш, або ти втрачаєш, добре, якщо роботу, а не життя. Адже посвячений у проект, формат знає правду... Колишня... ваша – тепер громадянка Німеччини – інших власників будинку не було... Не я – інший виніс би рішення іменем...
– Але чому вас замовили, не розумію?
– НПЗ... Звернення акціонерів, і я виніс Рішення про невідповідність до закону приватизації державного стратегічного підприємства – це приклад, коли закони працюють. Але демонське плем’я повзе гаддям мільйонерів, мільярдерів; корупція й імпотенція законів – спустошення моралі мільйонів... Божевільне багатство за кілька років якихось нуль п’ять десятих відсотка і бідність нації – формують ненависть. А це прокляте плем’я, звинувачує гнаних і голодних на своїй землі у якомусь антисемітизмі, ксенофобії, екстремізмі, сепаратизмі, що самі вигадали – самі творять і самі у таке вірять.
– Яке плем’я найбагатше в Україні?
– Чому тільки в Україні – скажу про весь посткомунізм – диявольське... Була їхня влада за комунізму, і мають гроші, аби купити чи продати будь-яку незалежність, демократію, диктатуру і створити Євросоюз.
– Ролі Христа, Леніна, Гітлера, Бен Ладена, Хусейна, Юди, Троцького і звинувачення Європи у антисемітизмі, хто вони?..
– Питаєте комуніста чи християнина?
Святослав задумався, мовив: – Комуніст – тепер християнин, а Христос – учитель Юди?.. Юда виконав умову поцілунку вчителя, аби бути заклятим на історичне прокляття... Герострат спалив палац Артеміди, аби ввійти в історію. Ленін... створив пожежу революційного голокосту в Європі. Гітлер... призначив расу управляти Європою. А разом – гнали Європу на заріз... Демократія, незалежність... нуль і п’ять десятих відсотка? Якщо демократія визначає право більшості справедливим Законом, то чому священне право дев’яноста дев’яти і п’яти десятих процента стало недоторканною власністю нуля цілих п’яти десятих процента не геніїв, не талантів, а підступного торгаша депутата Мамони?
Заглянула до кабінки пані Катруся.
– Можна дещо прибрати?
– Так – залишки розкоші. Були смачні курчата, кошерні.
– А це що таке?
– Одразу видно – не расова, – засміявся Ярослав. – Прошу подати морозиво.
– Хвилиночку, – усміхнулась пані. Прибрала тарілки і вийшла.
– Великі гроші – великі інтереси, – мовив Ярослав. – Мій тато казав: чуже кусаєш – чужим вдавишся.
– Радіація і торсійні промені бурі пустелі, Хіросіми, Нагасакі, Чорнобиля, Антисемітизм, Ксенофобія, Сепаратизм, Екстремізм, Тероризм – Зброя на європейські етноси аби генетично і фізично тримати, так би сказати, у форматі Страху, щоб ті, з кількома десятками, сотнями мільярдів, трильйонів доларів Мамони, побавилися вакуумною війною: із цими іграшками ввійти в історію Геростратом, кинувши ті забавки на Європу, Іран чи Китай, і кричатиме голокост! Зберігши – без націй – міста і скарбниці.
– То чи так і далі гнатимуть Європу на заріз через В’єтнам, Ірак, а там... Іран, Китай?
– Гроші, як мій батько казав, то мамона перевернутого і хворого розуму. Народи живуть не для грошей, а для Природи Цивілізації... Тобто – Процесу Життя Предків і Нащадків – Творців Духовного і Матеріального... Кожній людині потрібне помешкання, харчі, одяг, книжки, освіта, лікування, театр, подорожі до інших культур, націй. А мільйони, мільярди, трильйони для чого одному? Маючи у володінні фінансові Центри, як було в СССР, зібралося їхнє число і постановили перекрити фінанси для Республік-аборигенів. Заводи, фабрики, установи вмить залишилися без грошей: оплатити працю мільйонам робітників, інженерів, учителів, професорів інститутів, університетів, лікарів, науковців, студентів нічим. Словом – фінансовий колапс тубільцям, а собі – золотовалютні, алмазні, діамантові скарби, запаси і... владу через демократичні вибори – кинули гасло у маси: накрались – більше красти не будуть. Демони винахідливі, підступні і хворі страхом – бояться втратити вкрадене – жоден чесний не заробить, і йому непотрібні мільйони, мільярди... Страх перевернутого розуму доводить: Зло влади грошей творить Пекло Людству.
– Як сталося, що вилучили з вашого Іменного набої? – запитав Ярослав.
– Дияволиця попутала... Пристрасно цілувала сороміцьке місце, аж мені стало млосно... Може, чули пісеньку із „Голосу Росії“: ...чєм више любовь, тем ніже поцелуї... Відколи повернувся – з дому не виходив. І оте... почалося з нижніх поцілунків дами Плащаниці. Але не вона взяла обойму з набоями. А хто?.. Набої у Мамони. Один чи кілька – призначено для вас. Застрелили мого Робі. Чому я згодився?.. Хочу контролювати і викрити замовника. Інший зробить, а калібр набою вкаже на мене.
– Ось ваше, – Ярослав повернув пакет. – Маєте документи і гроші, які вам прислужаться. Очевидно, справу намагатимуться довести до кінця за НПЗ і прийняте мною рішення... По штуці баксів дав понятим – вони мовчатимуть.
– А ви?
– Хіба поставите каву. Він платив, а я брав – ділив між своїми. Казала Тимошенко: дають – беріть! Вона знає, що каже! Вердикт виніс законний – тому на мушці. Ізя і Мамона поєднані їхнім законом, але не тілом, честю, вірністю, любов’ю – кожний з них бере збоку те, що може і чого хоче.
– Про якого Ізю кажете?
– Дружину Мамони.
– А-а-а-а, он що! Не Соломея... Знаю, кому гроші потрібні...
– Рожані?
– Життя! Природа! Любов!
– Даждьбог заступиться. А щодо будинку, то рішення незаконне, я скасував.
– Себе – самого?
– Обговоримо план виходу із диявольської павутини.
– Роль жертви – граєте ви, – мовив Святослав.
– Постараюсь зіграти, як у найкращому театрі бойових дій! – дещо п’яною хоробрістю мовив Ярослав. – Маю приятеля в СБУ, він курирує питання РНБО. Може, його підключити?..
– Ось закривавлена, – на долоні Воїна заяскріла червоно куля, – де було місиво крові і землі – не вбили там, а тут!.. Знак волає помсти!
– Твого друга пом’янемо... Катрусю, принеси по чарці. Так близько ходить смерть.
– Смерть не любить боягузів – легка здобич диявола. Ми із Робі – діти Полісуна. Друг уже із Ним. Для нас Смерть – Продовження Життя у Знаках і Символах Землі і Неба.
– Дякую, Святославе! Я житиму! Та зобов’язаний іти, – важкувато зводився на ноги Ярослав після чарки за пам’ять про Робі. – Йдемо. За вами стежить якийсь тип.
– Спостеріг – залишусь... Хоче поговорити про бій Кличка із ким там?
– Будьте уважні. Катруся чудова, але жонатий суддя – заборонено кохати.
– Ярославе!
– Що?
– Скажіть це своїй Катрусі.
– Тисну вашу лицарську руку.
Суддя пішов.
Незабаром відхилили завісу і висунули жирне червоне обличчя. Просунули туша і прилипли на місце судді. Воїн мовчав, спостерігав кожний рух, порух, погляд поросячих очей.
– Ти ш-ша тягнеш муню! Чому не канчаєш? Бос злітса... – Враз обличчя одоробла пополотніло, всіялося краплями поту. Важко дихало – уздріло націлений револьвер. – Пацан, та ти шо – не вбивай. Я тут п’єшка, понімаєш?
Перед носом чолов’яги – кулак Святослава – розкрив: на долоні жевріла куля.
– То не я! – випливли білки замість зіниць. – Моє – тероризувати, страшити. Я пшик у тій справі.
– Пшик всюди пшик – чує, бачить, знає, непомітний, а смердить, – мовив Воїн.
– Вибачте, то зі мною стається, коли страх: заберіть кулю, револьвер. Я мало знаю з того, що шеф відає.
– Вмієш розмовляти доброю українською, а гнав лоха.
– Ну, так страшніше, так прийнято... начальниками і тими, хто платить гроші. А я хто для них? Лайно, і тільки всього.
– Ти ж розумний і переконайся: за лайно не платять, чи не так? А ти казав – платять. Хто бос?
– Не знаю.
– В Афгані, В’єтнамі, Іраку американці тих, хто не знає, – з усмішкою розстрілюють, а таких, як Хусейн... бачив – показували залюбки по телевізору – вішають нові інквізитори. – Воїн притиснув дуло револьвера до живота, що розповзся по столі.
– Ттт... яяя! – губа бевзя плюскала, як піскар без води. – Там, у машині, продасть.
– Не бійся: суддя пішов арештувати. Випий і розповідай.
– Колишній начальник КГБ Бек має приватну правоохоронну структуру. З начальником відділу боротьби з організованою злочинністю Форсом вони кореші – протеже Гусарського.
– Хто такий Гусарський?
– Голова обласного і член Верховного суду. Жид страшно золотий – у діамантах.
– Звідки знаєш?
– Вони, без нас... шнурків, страхопуди: ми їхня охорона. Без нас – вони ніщо і ніхто.
– Тим пишаєтеся?
– Звичайно, посади дають і звання. На свята і ювілеї конверти та подяки отримуємо. То є допомога до сімейного бюджету і престижно перед колєгами: мене, а не тебе цінують.
– Їхні інтереси?
– Нафтопроводи, НПЗ, обленерго, курорти Карпат і золото та нафта, ще ліс...
– Я дороги Мамоні не перейшов?
– Як нє?.. Ви повернулися, а ваша жінка...
– Нема у мене дружини.
– Колишня. Його – коханка. У Німеччині веде якийсь його бізнес, а з якимсь Фромом оформили шлюб. Будинок йому віддала чи продала, бо чоловік загинув в Афгані чи Іраку...
– Випити ще хочеш?.. Дивись, – Воїн виставив пачку доларів, – за смерть судді?
– Такі справи мені не належить знати. Але я б випив грамів сто горілки.
– Чемно сиди. Катрусю! – Святослав сховав гроші в кишеню куртки.
– Слухаю вас.
– Принесіть двісті грамів горілки і каву для пана, а мені п’ятдесят коньяку.
Пані Катруся ласкаво усміхнулася, коли принесла замовлення і сказала:
– Якщо потрібна, покличте.
– Звичайно, Катрусю, адже пан бажає поговорити про... бій Кличка із Джемілем Маклайном двадцять другого вересня або про американські радари у Чехії і Польщі, аби нас бачили, як на тарілочці оті канапки, поки не з’їдять смиренні промені. Навіщо розп’яття, гетто, газові камери, набої, вакуумні бомби – все буде на цвинтарі Європи: демократично, пристойно, культурно і вічна благодать, правда, пане?
– Тим не цікавлюся, але, якщо вам треба знати, – виясню.
– Молодець. Скажи: хто стріляв у Робі?
– То не я.
– Не стверджую. Випий – скажи. – Одоробло залпом махнуло вміст келиха.
– Дали одному чирки, але він ніхто.
– Хто замовив?
– Начальник з боротьби...
– Будь уважний: скажеш прямому начальнику, що я вивчаю жертву, бо люблю ворогів в обличчя, як самого себе, – інакше вбити не можу. Яке маєш звання?
– Лейтенант.
– Ото, лейтенанте, ти мені допоміг уточнити деякі деталі – це твій гонорар. Стільки тобі потрапило з кишені – бери і діточкам купи те, що вони люблять, просять у мами.
– Дуже, дуже дякую вам, шановний. Ви надто добрий пан.
– Іду, а ти посидь. Скажу Катрусі – подасть поїсти, випити. Розрахуюсь. Домовились?
– Якщо вам, пане, буде щось треба знати, щось допомогти, то мене покличте – таких грошей не тримав у руках.
– Потреби, сподіваюсь, не буде. Бережи себе. Маєш шанс підвищитись званням, посадою.
– О, дякую, пане!
Святослав замовив їжу і ще сто грамів для „язика“. Розрахувався і вийшов на вулицю. Напроти – стояло авто. За вікном – злякалося обличчя. Йому вказав рукою їхати. Авто покотилося.
Воїн посміхнувся Сонцю.


Розділ 19.

День наздогнав вечір. Святослав вийшов у сад із пекучою кулею. Сад важко зітхнув. Впали роси чи сльози... Небо мріяло зорями і білим-жовтим місяцем, дивуючись стражданню людини, а навіть слабодухості народженого Знаком Воїна!
– Душу намагаються заклясти, дитину купити!
– Не тому омиваю тебе росами, як Землю дощами, аби не Творилась моя Справа, яка є твоїм і моїм життям. Не для болота, не для піску, не для пустирів, не для Чорнобиля ти тут, щоб волхвів проклинали, лицарів у тюрмах гноїли, хлібороби з голоду вимирали, діти генно модифікованими харчами живилися, стаючи рабами дияволів. Не дивитесь у Небо, не бачите Ярила, не чуєте Вітру, не п’єте Води, не співаєте Пісень – телевізор, мотор, горілка, синтезатор – чіпи і зомбі! Полірована розкіш, кривляння мистецтва, самовтіха артистів, демагогія політиків; контрольовані, байдужі, озвірілі до Лісу, Рослини, Птаха, Тварини... Не аромати квітів, трав; не радість – живете, аби наїстися; п’єте, аби напитися, і спиваєтеся, аби стерти почуття, пам’ять; не любите себе і не маєте ворогів; не святкуєте кохання, а сексом розслабляєтеся і хімізуєтеся від вагітності, вбиваючи своє тіло... Боїтеся війни і лякаєтесь миру, і тому не Переможці, а Переможені; не думаєте – не знаєте вартості життя. А Дух Природи зростає до Неба Безміром Мудрості: радість весни, літа, осені, зими Землі – Бога Радість! Бережи, розвивай, гартуй Перемогами Дух, Любов, Честь, Відвагу, лицарю Воїне!
– Чи точний мій план? – запитав Небо Дух Воїна. Сад сколихнувся: роса, чи сльоза Бога, задзвеніла по листях, деревах, освятивши Воїна.
– Заглянь у свою Душу – Зірку Неба... Торкай променеві струни і слухай Відповідь Творця Життя, бо ти Його Діяч Досконалий!
– Воював і не здобув радості, досконалості: чому не зупинити війни?
– Зброя – творіння Сатани супроти Природи – від стріли лука до ядерної, психотропної і перетворення людини на модифікованого звіра – початок і кінець: Земля Помститься!
Сльози чи роси стверджували Правду Природи Бога. З будинку неба долинав орган. Могила Робі світилася. Впала зоря і залишила слід: картина ночі, музика ночі, любов ночі...
– Боже, – вирвалось з грудей Святослава, – Твій Вердикт!
– Убий!
– Кого?
– Раба... у собі! Ти Воїн Свободи – Духу Слов’ян Європи, заволоченої пітьмою Демонів. Ти доблесний Воїн не тільки нації – переконався на знищенні сотень мільйонів європейців у двадцятому столітті – експропріаторів Європи, замовників воєн, голодомору, голокосту – Таємного Закону Закляття Коліна.
– Зранене тіло, змучена душа, пригноблений дух – не радість.
– Випробовування – зміцнюють, розкривають майбутнє Слов’ян. А те, що Працею Націй Європи користується Зло, – не вірте, не дайте влади мандату недоторканності демонам. Твоєму народу я дав Ядерний Меч, як Дух, як Мудрість, аби твій народ повторно не згорів у геноциді голодомору.
– Чи повернеш Аріям Твій Меч? – волання Воїна прорвалось із Чорнобиля.
– Твій народ створив Небесні Кораблі: Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк, Корольов – Творці від Голови до Неба.
– А Нобель, Опенгеймер, Сахаров – зброю Демонів.
– Воїни Неба із серцем Сонця, духом Природи – Вічність Життя Землі.
...Подзвін каблучків стих біля хвіртки входу до будинку. Воїн поспішив зустрічати Рожану.
– Я прийшла, – стиха сказала і притулилась до Святослава. З очей скотились сльози і пекуче впали на його груди. Пригорнув, поцілував. – Заборонили стрічатись.
– Ти не рабиня. Ідемо до світлиці.
– Хто мене захистить? – з відчаю затремтіла.
– Я, бо народиш Воїна! – Огорнув долонями обличчя Рожани, усміхнувся, поцілував малинові вуста.
– Правда?!
– Присядь до каміна.
– Сказали: вам не потрібна.
– Не від мене чула, ні! Грузинське вино п’ємо, кохання гаряче наше...
– Ти відважний, сильний, мудрий, а я боягузка і слабка.
– Ось – келих, ось – чорний шоколад... Ти сильна, безстрашна, я знаю...
– А мені хочеться соленого...
– Наступного разу будуть огірочки.
– Буде наступна зустріч?
– Буде обов’язково, буде! І будьмо ми!
– З вами... тобою затишно, легко, радісно. А коли кажу ви – тільки із поваги і великої любові до тебе.
– Із тобою добре, просто. Аби краще було – обміркуємо справу... Прошу покуштувати екзотики, хурма, – Заопікувався Святослав щиро, по-чоловічому.
– Дякую... Вино запливло в голову, п’янію.
Станіслав засвітив трисвічник і поставив на ковану підставку до каміну. Плед розстелив на килимі. Рожану взяв за руки, а вона далі і далі опускалася на ложе кохання. Полум’я свічки графічно пестило ясні зіроньки грудей, білу лілею тіла – тонкий, пружний стан, стрункі ноги.
– Я б народила вам багато-багато дітей, – линув весною голос Рожани.
– Багато-багато, скільки?
– Не менше як десятеро: стільки було у прабабусі... Нині чомусь не родимо, хоч вимираємо.
– Не зникнемо, є прекрасні Рожани. А Краса безсмертна.
– Так...так... коханий! – в млосно промовляла-цілувала: – велична, божественна насолода бути з тобою, я щаслива! О, вся... все віддаю тобі, коханий!..Ти поїдеш на війну?
– Не думай про це.
– Мені незручно перед тобою... голою. – Халатом укрив Рожану. Почистив банан і поділив на двох.
– Наш план – не тільки твоє і дитини майбутнє, але і... життя. Мамона замовив спадкоємця для вкрадених мільярдів, а відтак ми... витратний матеріал – свідки повинні зникнути – це їхній закон.
– У тебе є мрія? – спокійно запитала. – Я збагнула, догадалася – доля...
– Є. Щоб наш нащадок був щасливий, пишався нами!
– Знаєш, як вчинити?
– Разом, із тобою, дружиною: князь без дружини вразливий.
– Я щаслива! Я тобі потрібна, ура! Ти – Чоло – Вік, Воїн, диво! – зраділа Рожана.
– Будь уважна: матимеш гроші на все, що тобі і народженому буде потрібне для нормального життя. Ось картка „Віза“ – отримуватимеш гроші у будь-якій валюті і будь-якій країні з банкомата. Дам готівки. З роботи розрахуєшся. Скажеш – важко виношувати дитину, але ні на яких дачах мешкати не погоджуйся. Із тобою зв’язуватимусь. Коли настане час родів – отримаєш документи на виїзд у місце, де певний час тебе не знайдуть. Важливо таке: чи згодна укласти угоду, з відповідним юридичним скріпленням, що я батько дитини, а ми у шлюбі?.. Документ – гарантуватиме безпеку твого життя і те, що не вивезуть дитину в США, Ізраїль чи ще куди.
– Хочеш, аби я згодилась, і не просиш бути дружиною – руки не просиш у батьків?
– Звичайно прошу, якщо ти згодна бути моєю дружиною, але тобі близько тридцяти, а мені сорок з гаком – різниця солідна.
– Коханий, молодий, сильний, красивий над усіма. – Рожана обцілувала – припадала до Святослава і питала. – Ти будеш зі мною до кінця нашого життя?
– Не хвилюйся, я всюди і завше буду там, де ти, – відповів усміхаючись.
– А будинок?.. Мамониха казала: у центрі буде казино – золоте місце. Я запитала де? Відповіла: там, де зачався спадкоємець! Тоді зрозуміла...
– Судове рішення скасовано щодо продажу будинку. Енергія, газ, вода не використовувалися. Земля власника будинку. Щодо оплати за вивіз сміття – сміття не було. Батьків тестамент: будинок, майно, ділянка мої. Хитрість Мамони – розум дурня.
– Коли до РАГСу?
– Погоджено: мене терміново відряджають за кордон із державним завданням, а кохана завагітніла... Не хочу, аби дитина народилась безбатченком. Візьми у поліклініці довідку про вагітність і запишеш батька – прізвище, ім’я, по батькові. Договір про укладення шлюбу у державного нотаріуса – підпишемо союз непорушний! – Святослав усміхнувся.
– Я щаслива!.. Ти зняв із серця камінь. Народжу сина Воїном, як ти!
– Кращого від мене. Завтра о дванадцятій зустрінемось у РАГСі.
– Так, коханий, так!.. Та мені пора йти – батьки не знають, де я, – мобільний вимкнула (Святослав усміхнувся – теж мобільний вимкнув, а з домашнього зняв слухавку, аби Соломея, чи Ізя, чи Фая) не контролювала – не її рабиня і не буду, а вільною завжди.
– Тебе проведу.
– Ні, любчику, не потрібно.
– Майбутнє у нашому духові: не побічне, не зовнішнє визначає, – зауважив Святослав.
– Тобі вчителем бути, а не солдатом.
– Кожний вчитель – солдат, кожний солдат – учень служіння народові, державі, миру, війні: так було, так є, так буде.
На виході з подвір’я Святослав зупинив Рожану – визирнув на вулицю.
– Я не боягузка. Сам казав: майбутнє у нас самих.
– Наша відвага – страх ворогів. Ось, візьми.
– Що?
– Долари. Те, що сказав. – Вклав жменю грошей у кишеню джинсової курточки.
– Скільки там?
– Не знаю. Подзвони, коли прийдеш.
– Обов’язково. – Усміхнулась, поцілувала і розважливо вийшла на вулицю: мелодію каблучків підхопила ніч і понесла Рожану додому.


Розділ 20.

Блискавки і громи будили світанок. Воїн зупинився перед садом, перед могилою – небо омивало землю дощами...
У джунглях В’єтнаму на блискавки і громи ідуть і падають побратими, реве і горить техніка... Світ зникає перед очима. Біліє біла порожнеча – палає смертельний біль... Із виття „стринґерів“ і „катюш“ продирається і рветься людське волання життя: убитий – не убитий!..
Батьківщина!
Воїн!
Європа!..
Замовники психотропних інформацій і творці вакуумних бомб – предтечі чергових воєн: формування ідеології, організацій тероризму, вишкіл терористів, екстремістів, сепаратистів, аналітиків, політологів латентних систем... Шоумени плінтусують національні культури, традиції, звичаї; розбещені, співаючі трусики демонструють самозадоволення – вульгаризують мистецтво, красу, романтику, мрію; голубі і лесбіянки – шлюби; реклама безпліддя сексу – презервативи Фрома і хімія вбивства зачаття матки; електронні і газетні шоу оповідають історії богообраних демонів усіх часів й у всьому світі – інших націй не існувало, не існує; наркотики, алкоголь, голод, смерть – статистика і реєстр; Жовтнева Соціалістична Революція – Новий Світовий Порядок, Бліц Кріґ – Новий Світовий Порядок, Розподіл Сфер впливу – Новий Світовий Порядок, Демократизація – Новий Світовий Порядок, Вісь Зла – Новий Світовий Порядок...
Історія двадцятого – початок двадцять першого століття: війни, перевороти, експропріації, терор, переселення. Інститути: КП(б) і ЧК, КПСС і КГБ; Демократичний Централізм – Політбюро та заклади виховання радянського народу і трудової інтелігенції; колгоспи, шахти, заводи, фабрики, школи, спеціальні установи і плани – семирічки, п’ятирічки – побудова комунізму: кожному за потребою і від кожного за можливістю. Успіхи: побудова фази комунізму – розгорнутий соціалізм, розвинутий соціалізм, продовольча програма, перестройка, гласність на одній шостій частині світу і Мавзолей на Красній Площі: живішого від усіх живих із Релігією – Комунізмом і співом хору: Я другой такой страни нє знаю, гдє так вольно дишет чєлавек... Педагоги, наставники, митці НСПД.
Націонал-соціалізм: банкіри, фабриканти, корпорації, еліта богом обраних – організатори і переможці демократичних виборів Гітлера, Хайль Гітлер! Біблія – Майн Кампф. Апостоли – СС, АБВЕР. Твори: Рейхстаг, Герніка, Освенцім, Бухенвальд, Дахау. Газові камери, дослідні лабораторії, війна – страчена німецька національна культура.
Успіх? Цвинтар – Україна: десятки мільйонів українців убитих і стільки скалічених, знищені заводи, фабрики, міста і села, вивезені національні матеріальні і духовні цінності, як і чорнозем: сім років війни на Україні – найбільша могила Європи у Світі!
Нова інквізиція: хто кого переможе? Напалмове хрещення і братня допомога; експорт прав людини і табірне капіталістичне гетто любові ближнього: українців, угорців, чехів, словаків, німців, поляків, китайців, камбоджійців, сомалійців, єгиптян, кубинців, чилійців, корейців, афганців, іракців; тероризм, екстремізм, антисемітизм, ксенофобія; зброя богообраних і війна з не демократами, ізгоями та окупація до примусу миру; пошук зброї масового знищення... Небезпека атомної електростанції Ірану, Кореї, диктаторів Куби, Венесуели, Білорусі... А ще дуже небезпечний шістнадцятилітній палестинець із прицілу танків, гелікоптерів, ракет, сталевих бункерів – озброєного зубами терориста знищено...
Ні, це не голокост, не расизм, не злочин проти людства, не тероризм – це самозахист богообраних. А люблячі диктаторів кубинці, корейці, китайці, росіяни, іракці, латиноамериканці із цінностями своїх цивілізацій – вороги Нового Світового Порядку Демонів. І ще ті, хто оберігається своїми віруваннями, символами і знаками від дияволів реальних і віртуальних – старих і нових Леніна – Гітлера та їхніх Пуделів, – вороги Глобальної Демократії Нового Світового Порядку. А тому, хто повторить за рабином Ісусом: „Ваш батько Сатана“, – тому Краплена Карта антисемітизму, тероризму, екстремізму, ксенофобії аж до ліквідації слов’ян, націй країн не тільки Європи, богом призначеній меншості і гріховній більшості: рай першим – пекло другим Нового Світового Порядку Демонів.
Міністр Богом обраних вважає, що, можливо, десь у шістнадцятім сторіччі похований якийсь, можливо, Богом обраний, у центрі якоїсь столиці Європи, як і притони Богом обраних Ландемана Левіта, подружжя Фейгелі та Хвалеса, як і алкогольні кнайпи Алейхема, побудований Костел – reiyti (треба) негайно знести. Адже тепер Богом обрані перебувають у Новому Світовому Порядку Демократії – не повинні наслідувати Того, Хто нікого і нічого не питав у минулому Новому Світовому Порядку Комунізму. Тепер не маєте права порушувати божественне призначення хоч одної душі, яку бог любить більше, аніж ангелів. Та душа Богові дорожча за всі інші душі Могили Європи. Негайно знесіть свою будівлю і поверніть у первинний стан давнини, огородіть від усяких ворогів-антисемітів. Приклад: Мавзолей на Красній Площі Москви! Або Міжнародний Торговий Центр, Пентагон, Аеропорт США – атаковані літаками із живими пасажирами – не милих Богу душами. Богу, напевно, приємно. І Йому збудують ще більший, ще миліший Світовий Центр Торгівлі НСПД.
...Сад повнився наливами вишень, малини, персиків, яблук, груш – життям і спокоєм Раю Земного. І злива, і вітер, і калина схилились над могилою Робі. Думи-роздуми Святослава зростали і міцніли природою Світання Неділі. А кинуте слово, коли ішов біля церкви, що слугувала складом радянських торгашів, – „Хрестися!!!“ Голос хитрого і винахідливого прилинув із молодості: „Зрастє, вот ето опіум народа – вєра глупцов. Бог Ленін жівєє всєх живих! Он больше і више Ісуса, которий куда-то
іспарілса, как врут, в небеса... Ми послалі туда челавєка, і он сказал: „Нєт здєсь бога!“ Наш с намі сєводня у Мавзолеє здравствуєт – вєдьот нас к міравой ревалюциї, к нашей пабедє! А етот, Ісус наш-ваш, атщєпєнєц, но гдє єво магілка?.. В нашем Єрусалімє! Ми пішем – ви чітайтє, ми счітаєм – ви молітєсь, ми живьом – ви мєчтайтє, ми наслаждаємса піщєй – ви галадаєтє! Матєрітєсь, судітєсь, абсуждайтєсь і живіте тєм і на то, што ми вам удєлім, іба вас ждьот рай там... А ми паживьом в раю здєсь, ми єво імєєм ат сваєво зємнова бога! Любітє врагов сваіх, как саміх сєбя – красива звучіт, гордо – ми вам далі ета, і за ета ідітє, куда пашльом!..“
Сад скрушно гойднув верхів’ям, зітхнув. Святослав побачив обличчя і почув голос – отримав знання і розуміння біди: себе виховує, себе контролює, себе боїться, себе отуплює, себе перемішує із відходами – випікається у життєвому пеклі потолоч! Розтулив кулак – текла кров кулі, і розливалась, і заливала Цвинтар Європи. Текла червоними іскристими ріками, полум’ям Пам’яті, аби Схаменути Розум Відродження Націй Європи!
...Раунд за раундом. Важкі удари українця потрясають британця. Піднесення! Поразка, запланована дияволом, – угода долара. Головою розсікає брову: шарпання, відкритими рукавицями, бандажами – ятрити і ятрити, рвати і рвати рану Перемоги українця-слов’янина!
Шостий раунд. Судді оцінюють очками перемогу українця. Шість – демонський знак! Хвилина перепочинку. Сім – число звитяги Господаря. Але сімки не буде. Шістка лікар – угодник диявола, ставить хрест на Переможні раунди українця. Замовили поразку тоталізатором. Демони крадуть у всі часи, у всіх народів і націй: науку, відкриття, скарби культури, мистецтво, створюючи революції, війни, терор, концтабори-гетто, газові камери, експропріацію, приватизацію – Новий Світовий Порядок Демонів іде!
...Переможець буреломом шугає над рингом – кров волає: „Крадете Перемогу – Розтрощу!.. Вражою, злою кров’ю Перемогу Окроплю!
Украли Перемогу і в Брата. Демони замовили поразки слов’янам. Та крадене – принижене, спотворене – згорить під Сонцем Воїна!
Кулаки Правди Доктора довели демонам: Природа Лицарства – Вічна Сила Безсмертя, Сила Мудрості Неба і Землі і Перемоги Добра над Злом, як найкоротша ніч літа і найдовший день зими, весни, літа, осені – Безмежжя Часу Людини. Так було, так є, так буде. Без Людини нема речей, предметів, держав, років, віків! Людина – Розум, Час, Земля, Небо, Сонце, Бог Цивілізації!
...Не вгавав телефон. Подумалося Воїну: хто телефонує у мить дивовижного прозріння?


Розділ 21.

Замовник нервував. Організатори оцінювали виконавця небезпечним. Їм ввижався Робі на кожному кроці дня, ночі – приходив у сни: вогненний – обличчя Воїна. Містика: повсюди присутні людина і звір – ідуть по сліду, і холодні ікла та ствол гарячий торкаються мозку... Не продається, не боїться – небезпечний їхньому життю! Але сказати правду замовникові – позбутись служби і навіть життя. Стеження нишпорок наповнювалася страхом. Страх примушував говорити і робити те, що вимагав замовник: брехати, зволікати, вигадувати все, що диктував кілер...
Святослав згодився зустрітись із представником РНБО у кафе „Оберіг“. Зайшов в узгоджений час. Катруся повідомила, чекають. Ярослав представив Святославу присутніх. – Нашої незалежності перший мер, а, повернувшись із США, – новообраний пан Шрам і майор Орест. – Потиснули руки. На столі філіжанки кави, коньяк. – Вип’ємо за знайомство і перейдемо до справи.
– Перепрошую, пане суддя, – дещо іронічно усміхнувся Шрам, – ми не в залі суду. Пам’ятаєш, коли я висловився десь, у певному колі, що у нас на порядку денному, як голосувати, ти сказав: то не сесія ради.
– Вибачте, заносить... як коня: тягнути треба, а сил нема. Зациклюємося, і заяложене бере своє – сміх людям. Пане Святославе, викладіть план.
– Напевно, ви поінформовані, про що і кого йдеться. Фігури розставлені – гра почалась. Вбили мого Робі. З ним пройшли пекло – там... у нього не стріляли! – Воїн поглянув у бік майора. – З різних причин є слуги і є жертви. Замовник вбивства – Мамона. Я отримав двадцять п’ять тисяч доларів і ще повинен таку ж суму отримати. А кожний демон винахідливий і підступний. Жодного разу з ним не зустрічався... після школи. Прямих доказів, що він замовник, нема, як і експропріації – прихватизації мого будинку, розстрілу Робі... Скажу його слугам, аби сам прийшов побачити мою роботу і розрахувався особисто. Іншої умови не прийму. Технічно виконати не складно: на Майдані, де пам’ятник воїну... Пан Ярослав зіграє роль жертви, я – кілера, а замовник вбивства...
– Реально, геніально і просто! – заявив охмелілий майор. – Підтримую. За що і випити варто. Але у нього мандат недоторканності, – зауважив.
– Пане мер, що скажете? – запитав Ярослав.
– Я не вельми розуміюсь на таких ділах, але, на мій погляд, Святослав має слушність – військовий досвід професіонала. Він не пам’ятає: ми вчились у першій школі... Я був на два класи позаду. Але в школі його поважали не тільки як сина знаменитого роду. До речі, наші батьки дружили і допомагали один одному у час лихоліття. А Мамона, як каже мій шваґер-залізничник: у них святого нема. Знаю із попередніх виборів: фабрикував на мене всяку погань, у що християнський люд повірив... То виїхав з України.
– І повернулись, і перемогли.
– В Америці добре, але без України, Європи – добро сліпе, мілке, не цікаве для нас. Тому, – зітхнув Шрам, – бережімо Україну, Європу Величної Краси. Знання святе. Гадаю, Святослав серцем і розумом знає цю Істину. Все, що залежатиме від міського голови, зроблю достойно. А як людина схиляю голову перед родом Воїнів. І щодо боргу за комунальні послуги, яких не було – видав розпорядження про звільнення начальника за використання службового становища. Справою зайнялася прокуратура, бо це не перший випадок, а система... Однак, мені іти. Пане Святославе, вам подзвоню, і ми зустрінемось. – Він потиснув руки присутнім і вийшов.
Не забарився і Святослав. – З вами, пане Ярославе, ще зустрінемось. А ви, пане майор, якщо будуть новини чи міркування, телефонуйте. Ось номер мобільного.
– Чи потрібно ще когось із служби? – Дивно було чути від майора.
– Подумайте. – Воїн попрощався і покинув кав’ярню. Ішов неспішно Центральною вулицею міста. Було йому неспокійно: щось чи хтось ходить по п’ятах...


Розділ 22.

Час Вершити Вердикт: Довбуш, Кармелюк, Залізняк, Хмельницький, Мазепа, Махно, Петлюра, Бандера, Ґарібальді, Че Ґевара, Кастро, Ґанді, Де Ґоль, Усама Бен Ладен; латентні демони, масони, тамплієри, інквізитори – Природа і Пекло Європи!
Святослав увімкнув телевізор: трансляція чемпіонату світу із плавання. Українка перемагає і здобуває Україні другу золоту медаль.
Телефонують.
– Я!
– Ти готов?
– Гроші?
– Маладєц! Бабло – всьому голова, отримаєш. Прийдеш в синагогу.
– Біля пам’ятника солдату – місце зустрічі із суб’єктом.
– Приверне увагу – не потрібно шуму.
– Я солдат біля солдата – клятва побратимів війни.
– Тобі не вірю... Хоча, чому ні? – Гарантія: патрони і гроші, страх і прибуток – аргументи для бідного вояки, який не кине.
– Хочу отримати своє... Особисто підходиш – побачиш мертвого.
– Я політик, депутат парламенту, бізнесмен, олігарх – звучить гордо і не рівень...
– Справа твоя – платиш ти!
– Правильно, виконуй!
– Але пакет не з фальшивими купюрами, як попередні. Інакше...
– Цього не могло бути!
– А „Батурин“ Богдана Лепкого?
– То дитинство... А банкноти в упаковці.
– Твого банку?
– Так.
– Переконав: пунктуальність і чесність нащадка...
– Виховаю плем’ям моїм спадкоємця. – Телефон вимкнув.
Воїн подзвонив приятелю Роману, щоб сам прийшов і передав автору „Мадонни з автоматом“ прийти на день народження до колиби „Холодний Яр“. Стефанові сказав запросити фотографа редакції. Лейтенанту відділу боротьби з корупцією і державними злочинами – хай запросить начальника. Зауважив, що МОЖУТЬ приходити з дружинами, а у кого нема – з подружками. Соломеї-Ізі-Фаї теж телефонував.
– Вай, подумала: не подзвониш, забув свою Соломійку. – Пестливо, облесно лунав голос, а потічок слів гострими камінцями розривав холодними тінями його душу.
– Воно повернулося із ПАРЄ?
– Чому питаєш?
– Хочу запросити на вечірку Дня Народження, прийдеш?
– Воно ще десь в... Але якби навіть був, то я б прийшла...
– Навіщо аж так: ти – його, він – тебе не покинете заради солдафона. До речі, якого легко замовити на... війну чи для зачаття? Зрозуміло, не підеш на гулянку, якщо воно, так любиш казати, у своєму палаці відпочиває після ратних трудів, інакше – каменують.
– Не переживай, кажу: н е – м а!
– Під’їжджай на вісімнадцяту годину до „Холодного Яру“.
– Міг би краще вибрати.
– Не обізнаний.
– Яхад.
– Не знаю де, за тобою запрошення на майбутнє...
Вимкнув мобільний. Зрозумів. Розмову прослуховували. Мамона в Україні – не він розмовляв літературною мовою, щоб прийти і отримати гроші в синагозі. Хто?..
Святослав попросив у довідкової служби телефон колиби „Холодний Яр“. Замовив на осіб двадцять за вищим класом вечерю. Сказали, щоб зайшов за півгодини, аби переконалися і впевнилися, що не жарт або ще гірше – конкуренти олігарха Мамони.
– Не хвилюйтеся, буду! – На питання: чи потрібна жива музика?
– Живі музики? А є і мертві?..
– Живі – „Вася клюб хіпан“. Слова і музика авторські, прикольно.
– Якщо так – оплату гарантую! Буду у вас у половині вісімнадцятої години. До побачення.
Почулося зітхання будинку. Простора світлиця журилася: розлука знов огорне смутком самотності. Мовчанням. Хіба вітер озветься в димарі, каміні. Сад скрикне віттям узимку, навесні, влітку, восени – дитячим-пташиним співом схвилює весна? Спливе час повернення в будинок Вітцівщини, коли?..
Зайшов до спальні батьків: на стінах портрети Шевченка, Франка, Лесі Українки; фотографії бабусі, дідуся, роду... Не пам’ятає, не знає: хто вони, ким були?.. Вбиті, засуджені, вислані, переселені інквізицією Леніна, Сталіна, Кагановича, Брежнєва! У дитячій – усе так, як було, збережено. Коник-гойдалка розмальований, лук, шабелька, рогатка. Якось сказав татові: чому не купить автомат? Батько усміхнувся, почубив по голівці, запитав: „Навіщо тобі автомат?“ Стріляти ворога, який убив вуйка, діда і бабусю, маму заслав у Сибір – забрав майно, поле, а в хаті поселився верховною радою. Батько купив автомат і нині... зброя не мовчить. Бібліотека: книжки...книжки...книжки-раритети; журнали, папки з татовими статтями в газетах; письмовий стіл, стара німецька друкарська машинка (дивом збережена), письмовий набір. Дідове, казала мама на німецьке крісло THONET – діяча магістрату. Скрушно зітхнулося: не зазирнув у папки, не читав – хоч знав: писав про Стефаника, Франка, Шевченка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Ігоря-Богдана Антонича... Повернеться, прочитає майбутнє минуле, яке навчає жити по правді Україну, Європу.
Зайшов на кухню. Ще не снідав, а вже обід. Їсти не хотілося. Налив чарку „Закарпатського“ коньяку, випив. На столі кава вчорашня. Не хотілось запарювати свіжу – ковтнув. Смачна. Повернувся у світлицю. Сів у фотель. Нема друга – нема для кого варити кашу, нема кому подати, нема з ким поїсти, поговорити, почаркувати – хіба із тишею. Привернула увагу на столику брошура. „Християнство чи комунізм“ – Володимир Бульба. Відкрив сторінку: „...чи зреклися віри і звичаїв своїх предків народи Європи задля християнства, що його розповсюджували тоді іудеї; дохристиянські життя й стосунки з Творцем тисячоліть... Культуру, капища, книги спалювали і назвали поганськими; християнство, що стверджує Богом призначення юдеїв, не прийняли самі юдеї; душа після природної смерті опинилася на... лоні Авраама?“
Діагноз хворого розуму, а не віра, подумалось Святославу. Налив коньяку, випив. Взяв брошуру „Жиди“ – В. Н. Гладкий: „Ленін – В. И. Ульянов, по отцу русскій, мать рождьонная Бланк, із єврєйской сєм’ї Бланков, прінявших хрістіанство...“ „Жиди“ – вірші В. Острозького. Не розкрив книжки. „Генерали о євреях“ – Г. К. Дубров. А. М. Макаров – „Я сказал, что і послє моєй гібєлі забєру, как мінімум, дєсяток жидов на тот свєт. Око за око! Пора гнать всєх жидов із Росіі!“ – Відклав без будь-якої думки. Кажуть: третій тост за любов – Бог велів! Усміхнувся. Тиша світлиці світилася світлим смутком. Розігрітий коньяком і кавою – благовіяв журливим відпочинком. Скрипнули вхідні двері. Воїн вийняв із кобури Іменний і руку опустив за поруччя фотелю. Кроки в коридорі – кроки жіночі – має ключ.
– Що сталось? – Ввійшла, присіла, не привіталась.
– Ти що задумав? Нині не твій день народження, не цього місяця і вже не цього року! Відмовся од затії.
– Соломеє, знаєш замовлення – на прицілі я. Відмова – смерті подібна: ґешефт є ґешефт!
– Скільки заплатив?
– Двадцять п’ять дав, а решту розрахується після. Я сказав – під час!..
– Для чого тобі гроші, ти не обговорював зі мною майбутнє?
– Покладу в банк – виросте нащадок – купить автомат.
– Усе, що буде потрібно, матиме. У спадок отримає шестизначну суму, нерухомість. Але тобі хочеться запам’ятати... гульню на похороні?
– Поминути незлим, тихим словом суддю за діла... праведні: будинок – за борги, і, згідно зі Святим Письмом, прийшли взяти кожух – зніми і дай ще сорочку! І душу теж для втіхи його бога віддай...
– Начитаєшся отого хмизу і верзеш антисемітизм. Але то вже такий рід. Я не прийду... Давай займатись сексом і піду – з тобою секс натуральний, неповторний – багатство здобути можеш.
– Ізю, Фаю чи як ще тебе називати? Приходь вночі – зараз мені іти. Кохатися не штукатурити.
– Прийду. Коли будеш? Або приходь до мене, Чур слов’янський.
– Подзвоню.
– Бережися самогубства. Не проводжай.
Значить – знає. Сподівались – віддам їм гроші за смерть судді перед самогубством: їм страшно.
Увімкнув диск із піснею „Рамштайн!“


Розділ 23.

Тихо скапували вечірніми росами зорі. Посміхався вродливий блідим обличчям Місяць. Поблискували ліхтарі на Майдані. Вічний вогонь Воїна – фабула звершення Природи дня і початку ночі... Святослав ступив на постамент – суддя чекав розстрілу. Стояв прикритий стелою Перемог – пам’ятником солдату із дитиною на руках. Чолов’яга чекав неподалік. Переступав з ноги на ногу, тримаючи в руці пакет. Тип не з тих, з ким зустрічався. Замовник? Ні, хитрий диявол, підступний, не підставиться. Позирнув на годинник – час розстрілу. Чолов’яга рушив до постаменту – блиск металу Іменного його зупинив і він простягнув руку з пакетом. Пролунав постріл – тіло судді сповзало на постамент. Пакет впав біля ніг Святослава. Чолов’яга дременув геть. Воїн хутко відсунув пакет з постаменту. Вибух. Свист металевої начинки. Дим... Тиша. Рев авто, скрип шин. Мовчання. Воїн подав руку судді, щоб хутчіш встав. Під прикриттям тіні пам’ятника – схованка у проході старовинного будинку. Звідти було видно Майдан. Міщанам звично: мабуть, бешкетники підірвали петарду – розважаються. Лиш би війни не було.
– Прощайте, пане Ярославе, – не шкодуйте, що нині не на моєму Народженні у „Холодному Яру“ – воскреснете завтра на страх молоху Мамоні.
По небу пролетіла зоря.
– Ідіть, – мовив Святослав.
– З Богом і ви! – сказав суддя і зник за кутом будинку. Рушив Святослав.
До пам’ятника під’їхала міліцейська машина. Обійшли навкіл – взяли залишок пакета. Не побачили: що шукали?
...Святослав зайшов до зали непомітно. У гостей настрій хмільний. Чарки майора, Степана, Фелікса не висихали від заходу Сонця і до сходу Місяця. „Хіпан“ співав про волохате „чмо, що пило і курило“ – присутні веселились, танцювали. Колиба колискою гойдалася. Столи вечірніх і нічних відвідувачів ресторану об’єднались. Пісню: бідна босота зібралася і горілку п’є – співали хором. „Холодний Яр“ пили і кожною чаркою виголошували тости-епітети на честь шляхетного Лицаря-Воїна: Гей стріля моя рушниця, щоб почула моя киця! Неня моя – Чорна гора, гей, гей, гей!..
Гей, стріляй Іменний, повторив подумки Воїн. Звернувся до Степана, коли фотокореспондент фіксував запрошених гостей і присутніх у залі.
– Ось заява щодо вбивства судді. Постарайся, якщо зможеш надрукувати в газеті, а ні, то в Інтернеті, листівками розповсюдь. Замовник – Мамона. Виконати повинен був я за п’ятдесят штук. Половину передав через посібників, а друга частина – мала стати моєю смертю в пакеті із вибухівкою. Не вдалося. Не ушкоджений суддя. Майор зник – побіг гроші повертати: за живих Мамона не платить. А це твій гонорар.
– Долари?
– Мамона передав тобі на лікування, курорт і таке інше.
– Але то багато.
– Веселімося – вартуємо... Гей, стріляй, моя рушниця, щоб почула молодиця! Неня моя – Чорна гора, гей, гей, гей!
А що далі було, буде... домислить-збагне читач Європи...

P. S. Справу про вбивство судді і самогубство кілера закрили за їхнього життя – до пострілу та вибуху – списали в архів. Про підрив будинку депутата Мамони відкрили кримінальне провадження, але слідів злочину не знайшли: технічна несправність електронної системи самозахисту загорілася і вибухнув газ.
Нафтодобувні вежі „Долини“, НПЗ, нафтопровід „Дружба“, курортні зони Карпат і санаторії Прикарпаття, обленерго та приватизований переїзд через митницю – повернуто у державне підпорядкування. Ліга общини демонів заявила у всіх електронних і друкованих засобах масової інформації про тероризм і антисемітські погроми: вбивство двох дорогих Богу душ не оправдають мільйони інших.
...Український Антей летів у чистому небі над дивовижно гарною планетою Земля. Звучала пісня „Чорна гора“. Небо чарувало прозорою святою Вічністю. Думалося Воїну: Земля націй, культур і цивілізацій – ОДНА на всіх! А перевернутий розум із вічним страхом, хворобливим призначенням себе Богом обраними, в агонії і гарячці Нового Світового Порядку Демонів, розпалюють між народами Пекло голокосту своєму Богу.
...Світові агентства передали: літак зник із радарів чи не над Ліваном, Палестиною, Ізраїлем, Іраном. Альзазіра подала сюжет про зустріч Бен Ладена і Месника. ЗМІ розповсюдили заяву терориста Месника: „Мільйонерам і мільярдерам забороняється мати у власності мільйони, мільярди, а стільки, скільки необхідно кожній Людині Землі.
Ядерна, вакуумна, психотропна, електронна, бактеріологічна, хімічна зброї – диявольська спокуса слави Герострата спалити Землю, Месником ліквідовується!
Віднині Житимуть у Вічності Нації – Люди Природної Цивілізації, ВИЗНАЧЕНІ ЕТНІЧНО, ТЕРИТОРІАЛЬНО, КУЛЬТУРОЮ!
Буш на Сесії ООН заявив: другові і партнерові Ізраїлю і всьому світові загрожує Іран. Страх демонів замовив війну. Генно модифіковані виконують.
Життя буде після ери демонів!

03.08.03 р.(Україна) – 22.05.08 р.(Литва).













ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЄ ВИДАННЯ

ФРАНКІВ ЛЮБОМИР

СЛОВО СЛОВ’ЯНИНА

(ЗАКЛЯТТЯ)


Художнє оформлення
Олена Березянська

Світлина на 4-й стор. обкладинки
Йонас Чеснавічус

Літературний редактор
Ярослав Радевич-Винницький

Переклад з англійської
Крістіна Проців

Свідоцтво про внесення
до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи ДК № 1695
від 18.02.2004 р.

Видавнича фірма «Відродження» зареєстрована 21 листопада 1991 р.
Петром та Олександром Бобиками, Василем Іванишиним


Головний редактор Ярослав Радевич-Винницький
Директор фірми Ігор Бабик
Заступник директора Володимир Гнатик
Коректор Наталя Мусійчук

Підписано до друку з готових діапозитивів 9.10.2009.
Формат 60x84 1/16. Папір офсетн. Гарнітура Times.
Офсетний друк. Умовн. друк. арк. 7,47. Обл.-вид. арк. 5,61.


Видавнича фірма «Відродження»
82100, м. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2. Тел.: (03244) 2-17-94, 3-73-59.
http://www.vidrodzhenia.org.ua

Поліграфічна фірма «Коло»
82100, м. Дрогобич, вул. Бориславська,8.
Франків Любомир
Ф83 Слово слов’янина. (Закляття). – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2009. – 128 с. Тираж 100 пр.
    ISBN 978-966-538-219-5
Українець, досвідчений бойовий офіцер, повернувшись із чужих воєн додому, в Україну, усвідомлює значення її – здобутої після стількох кривавих спроб – самостійності й осмислює своє місце в нових українських реаліях. Але йому знову пропонують служити не добру й справедливості, не рідному народові й своїй державі, а злочинним олігархічно-клептократичним інтересам нових „господарів життя“. Він, однак, робить вибір, на який здатні тільки мужні люди, що не торгують особистою й національною гідністю…
Стрімкий розвиток подій, контрастно змальовані персонажі, впізнавані життєві ситуації, глибокі, часом суперечливі роздуми над сенсом буття української людини, лаконічна манера дискурсу – все це у творі сприймається з інтересом і спонукає читача до пошуків відповідей на злободенні питання: хто я і хто ми?; хто нами керує в нашій країні?; чому так живемо і що маємо робити, аби жити по-людськи?; що я зробив для цього?
Видання адресоване широкому колу читачів – від народжених в умовах незалежності юнаків і юнок до тих людей, більша частина життя яких пройшла в тоталітарній московсько-комуністичній „імперії зла“.

УДК  821.161.2-31
ББК 84(4Укр)6-44