Не викидайте Бога з себе

               
            Любомир Франків
Н Е  В И К И Д А Й Т Е   Б О Г А   І З  С Е Б Е...
Бляшанка рухалася по асфальту. Зупинилась. Ввійшов. Присів на краєчок крісла, що не зайняла пишна пасажирка від вікна.
“Тюлька в томатному соусі!” – прокоментував, стоячи пасажир.
Бляшанка зупинялась, підбираючи клієнтів за сім гривень п’ятдесят копійок.
Він не міг не відчувати тепла розлогого стану пані, що мимоволі впирався у Нього, хоча, ніби, сиділа на квитковому кріслі. Випромінювання  дами збільшувалось…  Не те, щоб гріло, а пронизувало, спокушувало Його.
Пан, тримаючись за поруччя, покепкував :
- Їдемо, як “Весьолиє ребята” – дифіцит СССР!
- А то, що таке? – Поцікавився молодик.
- Запитайте у міністра “Орлану”.
- А хто такий?...
- Оліґарх, якщо в бляшанках возить душі рабів божих,і дре грошенята в офшорну  кишеню.
- Звідки знаєш?.
- Живу в Історії, знаю.
- Бомж?
- Разом нас багато…
- Обзиваєш?
- Тавровані - не відають.
- Шофер, викиньте старого – нас нервує!
- Не  викидайте Бога із себе: чужий - рабами вас творить і має рабами!