Вона була маленькою і здавалась беззахисною, але насправді була надзвичайно сильною. Маленька дівчина у великому місті, у великому світі — але самотня. Наскільки?
Їй не було кого обійняти в школі.
Вона засинала без плюшевого ведмедика.
Вона ніколи не виходила з дому, бо вдома було краще — книжки створюють враження, ніби ти комусь потрібен. Хоча б собі.
Її батьки були дивними і дали їй дивне ім’я. Напевне, мама дивилась на крихітне немовля і думала, що з таким іменем вона житиме у казці, куди воно б ідеально вписувалось. Дурна жінка, дурна жінка!..
Вона була розумна. Занадто розумна. Вона розуміла. Розуміла досконало те, що колись усьому настане кінець і що ніщо, зовсім ніщо не має жодного сенсу. Вона завжди відверталася, коли мама хотіла поцілувати її на ніч. Вона завжди розглядала пальці правої руки, коли вчителі хвалили її в школі. Вона була дивною. І це їй надзвичайно подобалось.
Вона відштовхувала від себе людей — вони були їй не потрібні. А навіщо заводити дружбу, стосунки, партнерство? Це велика відповідальність, це багато обов’язків. А ще, коли прив’язуєшся, потім дуже боляче. Болить завжди, і вона це знала.
Кохання і закоханість були чимось галактичним для неї. Вона ніколи не відчувала подібного і зовсім не палала бажанням відчути. “Пусто,” - відказувала вона, коли задавали питання про існування її серця. Пусто. Серце болить, серце калатає, серце замирає коли кохаєш. Кому таке потрібно?
Кохання — найдорожчий безкоштовний наркотик. Покохав людину один раз — і любиш до скону. І бачиш кольорові сни, і чуєш її голос — кому потрібні інші речовини, щоб піднятися над хмари?
*
Вона була черства.
Її черстве серце билось один раз на день.
А одного дня
вона ішла засніженими вулицями свого міста. Туристи захоплено оглядали будинки, тулились до чашок кави в затишних кафе і, можна сказати, жили. А вона просто поверталась додому з бібліотеки — чи не єдиного місця, заради якого вона покидала свій дім.
І тут
Вона побачила його. Зустрілись поглядами і всередині замиготіла іскра. Її сухе, черстве нутро загорілося і вперше за її коротке життя їй стало тепло.
Вона не заговорила до нього. Вона майже ніколи не говорила. Він помітив її і посміхнувся.
Її руки заніміли, а серце вистукувало шалені ритми.
Увечері вона згоріла.
Мов маленька свічка падала з майже-неба. (Вона ніколи не називала дахи дахами — це було майже-небо...)
Закоханість запалила її. Закоханість спалила її.