*** (Константин Симонов)
Бывает иногда мужчина -
Всех женщин безответный друг,
Друг бескорыстный, беспричинный,
На всякий случай, словно круг,
Висящий на стене каюты.
Весь век он старится и ждет,
Потом в последнюю минуту
Его швырнут - и он спасет.
Неосторожными руками
Меня, повесив где-нибудь,
Не спутай. Я не круг. Я камень.
Со мною можно потонуть.
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Буває іноді, мужчина -
Жінок всіх безсловесний друг,
БезкОрисливий, безпричинний,
На всяк, як рятувальний круг,
Висить в каютах що на стінах.
Щоб вік старіти й вартувать,
Потім, в останню вже хвилину,
Якщо шпурнуть - щоб врятувать.
Необережними руками
Мене, повісиш де-небУдь -
Не сплутай. Я не круг. Я камінь.
Зі мною можна потонуть.
*** (Константин Симонов)
Как говорят, тебя я разлюбил,
И с этим спорить скучно и не надо.
Я у тебя пощады не просил,
Не буду и у них просить пощады.
Пускай доводят дело до конца
По всем статьям, не пожалев усердья,
Пусть судят наши грешные сердца,
Имея сами только так - предсердья.
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Хтось каже, що я тебе розлюбив,
З цим сперечатися і нудно, і безглуздо.
У тебе я пощади не просив,
І в них її просити буду дзуськи.
Нехай доводять справу до кінця
Старанно і без краплі милосердя,
Хай судять наші, грішні хай, серця,
Хоч у самих так тільки - передсердя.
Предчувствие любви страшнее... (Константин Симонов)
Предчувствие любви страшнее
Самой любви. Любовь - как бой,
Глаз на глаз ты сошелся с нею.
Ждать нечего, она с тобой.
Предчувствие любви - как шторм,
Уже чуть-чуть влажнеют руки,
Но тишина еще, и звуки
Рояля слышны из-за штор.
А на барометре к чертям
Все вниз летит, летит давленье,
И в страхе светопреставленья
Уж поздно жаться к берегам.
Нет, хуже. Это как окоп,
Ты, сидя, ждешь свистка в атаку,
А там, за полверсты, там знака
Тот тоже ждет, чтоб пулю в лоб..
ЛЮБОВІ ВІДЧУТТЯ - СТРАШНІШЕ... (вільний переклад П.Голубкова)
Любові відчуття - страшніше
Її самої. То - як бій,
Око на око з ним ти вийшов.
Чого чекати? Бій той - твій.
Любові відчуття – як шторм,
Вже трохи запотіли руки,
Але ще тиша, і ще звуки
Рояля чутні з-поза штор.
А вже барометр як здурів,
Тиску - до всіх чортів падіння,
І, в страху світопреставління,
Вже пізно йти до берегів.
Ні, гірше. Це як той окоп,
Де, сидячи, чекаєш свист в атаку,
А там, за півверсти, такого ж знака
Чекає той також, щоб кулю в лоб...