Мовчання – то велика сила. Краще гірка правда, ніж солодка брехня – то маячня. Краще за все – мовчання. На не поставлене питання немає відповіді. Але цю відповідь ви можете вигадати самі. Можливо, це самоомана, але звідки ви знаєте, що відповідь на поставлене питання є правдою? Та чи впевнені ви, що взагалі отримаєте хоча б якусь відповідь? Навіщо приїхав цей молодик? Ріта запросила, от і приїхав. А з якою метою? Можливо, йому подобається Ріта, а, можливо, він приїхав пограти зі мною в нашу гру. Спитати? Навіщо? Все одно не відповість, ще й буде лукаво посміхатися очима, мовляв 1:0 на мою користь Женєчка. Я краще буду задумливо мовчати, посміхаючись краєчком губ, безсоромно розглядати його, накраплятись інколи на його очі й німо питати: «Ну і хто кого?»
Ріта також обирає мовчання. Бо їй нема чого питати. Вона впевнена, що Гріша приїхав до неї, бо вона ж його запросила. З якою метою? Бо йому щось від неї потрібно. «Напевно щось потрібне» - грайливо посміхається Ріта. Про те, що Гріша приїхав до Жені не може йти й мови. Женя для нього в минулому, у Жені є хлопець. Все.
Ліля просто мовчить. Вона не знає ні що питати, ні що казати. Вона уважно розглядає нового знайомого. Прикидає чи є в неї шанси, чи можна вважатися Ріту конкуренткою? Певно можна, вона ж його запросила, а він приїхав. За Женю можна не хвилюватися, Женя в минулому, у неї взагалі хлопець є.
У Жені є хлопець, ось він сидить у цій маленькій кухні поруч із Гришею. Андрій той ще дурник, ревнує Женю. Дарма. Тут важливо розуміти жіночність. Жінка не каже «колишній друг», «колишній хлопець», «колишній чоловік». Жінка каже «МІЙ колишній друг/хлопець/чоловік». Гріша її, Женін, нехай і колишній. Жені не потрібний Гріша, Жені потрібна його увага, його слова і погляди. Бо Гріша її, Женін. У цій маленькій кухні Ріта й Ліля не подруги – суперниці. Завтра, коли розсіється темрява ночі й зникне хмільний морок, вони знов будуть її добрими подругами, але не зараз. Триває гра. Женя обирає мовчання. Напруга зростає. Женя опиняється між закоханим вологим поглядом Андрія та палаючим, нищівним, насмішкуватим поглядом Гріши. Женя мовчить. Хай ламають голови, про що там вона думає. Гра триває.
А на ранок Ріта недбало згадає про залицяння Гріши. Я побачу багряні цяточки на її білій шиї. Але я промовчу. Я не хочу ставити запитання, бо не хочу знати відповіді. Що то, Грішин інтерес до Ріти чи Грішина гра зі мною? Я не знаю, але якщо це гра – то гра не за правилами. Бо хай він тричі колишній, та все ж таки мій. Я обираю мовчання, бо сама знайду відповіді. Мовчання – то велика сила.