Останнім часом, — фактично, з початку поточного навчального року, — як в мережі інтернет, так і в особистих звертаннях мені задають питання, що вони, розрізняючись в редакціях та в мірі відвертості, можуть бути зредуковані до певного «сухого залишку»: Борисе Володимировичу, що відбувається з нашим факультетом?
Нормальне, цілком природне питання за інших, себто, нормальних, умов. Але в даному випадку, — без винятків, — питання задаються з тривогою, з передчуттям якоїсь грядущої небезпеки, навіть — біди.
Питають студенти, аспіранти, їхні батьки, випускники минулих років, звісно: колеги по університету та факультету.
Вочевидь, настала пора викласти, — гранично лапідарно, — своє бачення та свою оцінку тих подій та процесів, що вони, виникаючи, розвиваючись, існуючи у стані, здавалося б, розсіяної повноти, починають останнім часом набувати чітко вираженого системного характеру, складатись у цілком певний пазл і тим самим — породжувати та підтверджувати підозру і висновок, що носять вони зовсім не випадковий характер. Що за ними — цілком певна ціль (як в оптичному прицілі). І — цілком продуманий сценарій. От я й поділюсь з шановною аудиторією, — зі своїми однодумцями, своїми думками. Бо, якщо їм те болить, як і мені — то всі вони: мої однодумці. Мої друзі.
Відразу ж хочу, — і друзів, і, як би це м'якше сказати, опонентів, — поінформувати, навіть заявити, наступне: все, що я скажу нижче — це виключно моя особисто точка зору, мої думки, мої висновки. Це — аби ніхто, ні в чому не підозрював, а тим більше — не звинувачував, а ні моїх підлеглих, а ні моїх безпосередніх керівників та начальників в будь-якій заангажованості, або ж в чомусь подібному. Не хочу видатись нескромним, але запевняю — мене важко заангажувати. На будь що. І — будь-кому. Зі мною — мій життєвий досвід, моя професія, мої життєві принципи. Зрештою — мої друзі і (паліатив) — опоненти.
Отож, з чого почати? Давайте, з минулого, 2011 року. З його апогейної для нашого університету точки — 26-го жовтня. Це день, коли відбувся якісний злам (перелом) у тій, м'яко кажучи, неоднозначній ситуації, що вона склалася навколо питання про обрання (переобрання) ректора НТУУ «КПІ».
Відверто кажучи, менше всього йшлося про конкретну особистість. Ми відстоювали: кожен себе, разом — наш КПІ, а що вже так вийшло та склалось, що персоніфікованим уособленням цього всесвітньо знаного, намоленого, маючого 116-ти річну історію ВНЗ, що він за роки свого існування дав країні і світу понад 250 000 висококваліфікованих інженерів, конструкторів, технологів, науковців тощо, був і є ось уже понад 20 років поспіль М.З. Згуровський — кращий з нас: вчений зі світовим ім'ям, прекрасний менеджер, порядна та інтелігентна, — у повному сенсі цього слова, — людина — то вже так сталось. Це — як матка у вулику: а кого ж нам було відстоювати, аби рій не згинув? Очолив у 1992 році, тоді ще КПІ: 14 факультетів, біля 16000 студентів; нині маємо 26 факультетів та інститутів, біля 30000 студентів денної форми навчання. Вже не кажучи про розвиток всіх інших складників життя нашого ВНЗ. Науки, матеріальної бази, соціальної сфери, дозвілля, спорту, відпочинку тощо. І все це, завважте: в останнє двадцятиріччя: двадцятиріччя розору, розвалу, небаченого «хапка». Тотального демографічного, економічного, культурного, духовного, наукового, морального, освітянського тощо геноциду.
Себто це був, — і є, — розвиток не завдяки, але всупереч. Так кому ж це сподобається? Або ж, як кажуть на Галичині — ся сподобає?!
От вони і взялись минулого року за нас. Щільно та предметно взялись. Що з того у них вийшло, ви, шановні друзі, добре знаєте. Бо це ви, це ми з вами відстояли свою гідність. Свою честь. Своє достоїнство. Відстояли свій КПІ. Зрештою, відстояли перспективу Україні бути, а не скніти, як упослідженому лімітрофу, на узбіччі, на периферії світового історичного процесу...
Я гордий тим, що саме наш ФСП: його молодість, його мудрість, його фахові компетенції, його небайдужість та пасіонарність дозволили нам пліч-о-пліч з нашими колегами зі всіх інших підрозділів (факультетів, інститутів, служб) університету відстояти його. Ми здійснювали бездоганний соціологічний, інформаційний, правничий тощо супровід того спротиву, що його чинив кривді наш колектив. І ми, — за допомогою не лише КПІшників, але всіх небайдужих людей, — здолали кривду. Але, вочевидь такі речі, «там» не прощають...
Першою ластівкою, а, вірніш — кажаном, — бо ластівка — то свята птаха, вона провіщує весну, — було розпорядження нашого галузевого міністерства, згідно якому заборонялась підготовка правників (а це одна з трьох наших спеціальностей — правознавці) «...не в класичних університетах». Про ринок, конкуренцію і т.п. дріб'язок, навіть не згадується: кому воно все потрібно?
Ну, Бог з ним. Випадок.
Наступним випадком, — вже, власне, «випадком», — було те, що на спеціальність «Соціальна робота» (друга спеціальність на нашому факультеті) в приймальній кампанії 2012 року не було виділено ...жодного бюджетного місця. Фактично, вона, дана спеціальність (як і «правознавство», на яке, певно що за недоглядом, адже протирічить вищеназваному розпорядженню міністерства — дали в цьому році 20 місць) понищується.
Ну, і, зрештою, третя, — і остання на ФСП, — спеціальність: «АМ». Адміністративний менеджмент. Акредитаційний процес щодо цієї спеціальності у поточному році завершився тим, що нас акредитували ...умовно. Себто: на один рік. От і робіть висновки, що це означає. Це при тому, що всі ці, — три, — спеціальності, підготовка з яких триває вже понад 16 років, вже неодноразово і цілком успішно проходили їх — процедури акредитації. Мабуть, набуваючи досвіду, ми стаємо гіршими і гіршими. Ну, типу: деградуємо...
Далі: у поточному навчальному році нам, — єдиному в університеті факультету міністерством не було виділено жодного (!) бюджетного місця в аспірантуру. Що, фактично, означає початок її ліквідації. На всіх семи кафедрах факультету. Це при тому, що методологія, що наука на ФСП — безумовний пріоритет. 5;6 щорічних міжнародних конференцій. Фахові видання з 7 спеціальностей (історія, філософія, психологія, педагогіка, право, політологія, соціологія). Щорічні захисти 5;7 дисертацій (лише в поточному році, приміром, на кафедрі філософії захищається 2 докторські, захищена одна, та очікується захист ще 3-ох кандидатських дисертацій, на кафедрі історії захищена одна докторська дисертація тощо). Нормально функціонує спеціалізована рада з філософії.
Але ж, кому то цікаво, якщо існує команда: «мочити»? В цьому мене вже навіть не переконав, а просто утвердив подальший перебіг подій. І фінансовий зашморг (накинутий на шию всього нашого університету). Скажу про нас. Знову ж таки — на прикладі кафедри філософії — мінус 85 000 гривень щомісяця. Це: 14,5 доцентських посадових окладів. Уявляєте, як ми розпочинали поточний навчальний рік? Так це ж лише по одній кафедрі. А їх у нас, повторюю, сім.
...Розпочали. Продовжуємо. Вчимось. Вчимо. Виховуємо. Розвиваємо науку.
Але ж правду кажуть: прийшла халепа, відчиняй ворота настіж.
Були на ФСП дві держбюджетні невеличкі (за обсягами фінансування) наукові теми: «Формування креативної особистості в умовах технічного ВНЗ» та «Сталий розвиток». У відомому міністерстві місяць тому вирішили: «дрібнотем'я», і «зарубали». Ну, Бог з ними. Дрібнотем'я, так дрібнотем'я.
Далі. В установленому порядку, вчасно, з дотриманням всіх вимог та правил відіслали у відповідний департамент міністерства документи для публікації в листопаді цього року у відповідному «Бюлетені» оголошення про захист кандидатських дисертацій двома нашими викладачами (колишніми аспірантами). Цю публікацію, без пояснення причин, було відкладено. Тим самим, запланований на грудень захист — зірвано. А там же, і інші захисти. А в лютому 2013 року — кінець чергового терміну (що він вже кілька разів поспіль подовжувався) функціонування спецради. Не важко передбачити, що при такому «неупередженому» відношенню до університету загалом та факультету ближчим чином: «закопають».
Ну, і, — поки що, — насамкінець. В темпі, що він міг би згодитись для кращого застосування, 18 жовтня цього року Державною інспекцією навчальних закладів України (ДІНЗ) керівництво КПІ було повідомлено про планову перевірку ФСП з питань виконання положень Конституції, законів України, інших нормативно-правових актів з питань освіти та якості підготовки фахівців. На основі данного повідомлення 30 жовтня ДІНЗ було видано наказ про вказану перевірку. Привід — звернення у вказану шановну інстанцію ВГО «Свої». Головну тезу звернення варто привести дослівно: «Аналіз надання освітніх послуг факультетом соціології і права НТУУ „КПІ“ здійснено на звернення студентів та їх батьків і лише на основі відкритих джерел інформації, зокрема нами досліджено відзиви на загальних і спеціалізованих сайтах та форумах в мережі інтернет. Проведенний моніторинг показав, що для здачі іспитів на зазначеному вище факультеті можна не відвідувати заняття і з'явитися лише на іспит попередньо сплативши кошти. Саме за такої умови студентів не відраховують з навчального закладу. Така практика підтримується викладачами факультету соціології і права і носить майже системний характер.» За підписом голови правління ВГО «Свої» А.А. Семидідька.
Підозра, а чи то скорше звинувачення — більш ніж серйозне. Щоправда, джерела інформації викликають певні сумніви, але то деталі. Комісія має всі підстави для перевірки, наш факультет, — бо йдеться про його добре ім'я, — в тому цілком зацікавлений.
...Комісія, як і було визначено наказом, працювала з 01.11.2012 по 09.11.2012 року. Перевірка була комплексною. Слідів хабарництва (фактів його) — не виявили. Та й кому вони були потрібні?! Ті сліди...
В проекті «Акту про підсумки роботи комісії» на 30 сторінках, за винятком 2-ох перших сторінок, де крізь зуби визнається щось мікроскопічно-позитивне, що воно має місце бути на ФСП (мабуть-що, аргументи гатунку: за роки існування факультетом підготовлено та випущено понад 2000 фахівців: магістрів та спеціалістів правознавців, соціальних працівників, адміністративних менеджерів; немає жодної рекламації від працедавців; щороку маємо цільові замовлення на їх підготовку; всі наукові здобутки за ці роки (публікації, захисти, конференції тощо); зрештою, зароблені факультетом біля 50 000 000 (п'ятдесяти мільйонів) грн. позабюджетних коштів тощо) — те все, звісно, в розрахунок не береться.
На 30-ти сторінках тексту, скорше не акту, але вироку, одне слово, один висновок (слова інші, але суть така) — ФСП — це якесь непорозуміння...
Ще раз підкреслюю: це моє особисте, — не виключаю, суб'єктивне та тенденційне, а отже в чомусь несправедливе, — враження, оцінка, і, зрозуміло — лексика.
Проект акту зараз на розгляді у керівництва нашого університету. Узгоджується. Корегується. Редагується.
Звісно, комісія такого високого рівня та кваліфікації, її робота, погляд зі сторони, зауваження та поради у випадку їх конструктивності, доброзичливості та незаангажованності — то благо. І крім «спасибі» ні колектив ФСП, ні тим більш я, як його керівник, не сказали б, і не сказав би. Але: м'яко було стелено (коли результати роботи комісії усно доповідались керівництву університету та факультету), та маю побоювання і підозру, що буде жорстко спати (коли ми ознайомимось з кінечним варіантом акту роботи комісії). Щиро хотів би помилитись у своїх побоюваннях та підозрах.
От поки що все, що я можу відповісти на численні звернення та питання: «що відбувається навколо ФСП?»
З повагою, декан ФСП, проф. Новіков Б.В.