За свободою до Сибiру або заслання до Америки?

 Після багатьох років важко взнати, чи має ця історія реальне підтвердження. Або вона так і залишиться красивою легендою. І все-таки я упевнений: вона настільки правдива, що має місце бути. Сталося все в достопам'ятному 1945 року, після звільнення Радянською Армією Підкарпатської Русі від венгеро-німецької окупації і подальшій її анексією СРСР. А розповів мені цю історію в моєму далекому дитинстві вельми гідна і шанована людина,житель селища Вільховатий, нині, на жаль, вже покійний  Петро Данишек. Після узяття частямі Радянської Армії одного з населених пунктів – чи то Богдан, чи то Кваси, що на Раховщине,(до 1945г.восточная частина Підкарпатської Русі) молоденький офіцер тільки що відкритої комендатури зібрав місцеве населення в центрі містечка. Представившись народові, що зібрався, офіцер нашвидку розповів про структуру Радянської влади, про партійне будівництво, про свободи, що надаються, жителям великої країни. І тут же почав агітувати за створення в містечку. колгоспу! До агітації підключився той, що проїздив мимо на машині капітан – політрук якоїсь частини, і, судячи з усього, сибіряк. На користь колгоспів він приводив вельми «вагомі» аргументи. – Ось в Америці немає колгоспів – тому там і безробіття, страйки, убогість. Робочий клас пригноблюють до цих пір! І у нас в Сибіру раніше так було, поки ми не встановили Радянську владу. І не створили колгоспи. Після цього зажили без проблем! Ось так переконував горців проїжджий політрук.А вони, між іншим, відмітили, що російська мова з часів першої світової війни змінилася, змінилася і сама манера мови солдатів. Вона стала різкішою і гучнішою. Зникла минула статечність, з'явилися багато незнайомих слів. Лише потім горці взнали, що частенько це була ненормативна лексика. Закінчивши свої мови, офіцери запропонували ставити питання. Що із цього приводу думають присутні? Пауза затягнулася. Томливе мовчання порушив той, що вийшов з натовпу високий сивий, з довгими гуцулськими вусами  дід: – Все це добре, пан офіцер, — сказав він, — але як же без худобини? Двір без худобини – сирота! Як діточок праці навчити? Без нього людині ніяк не можна. Де молоко для дітвори щодня брати? Корова – вона, пан офіцер, не лише сім'ю, але і всю останню живність в господарстві годує. Отже не всі захочуть віддавати своє добро – худоба і інвентар – в загальне користування, як ви говорите, в загальний казан. Ми завжди жили дружно, а тут почнуться розмови: хто чого і скільки вклав в колгосп,хто скільки отримав. Цього у нас зроду не було. Та багато хто просто не захоче розлучитися з власним господарством! Не до добра це. Бравий офіцер, парубок, видно, міський, розуміючий в сільській праці рівно стільки, скільки дід в партійному будівництві, в кишеню за словом не поліз: - А ви нам список складіть. Всіх, хто не захоче вступати в колгосп. Ми їх прямо до Сибіру відправимо! Ось там і навчимо свободу любити!!! Покачав дід сивою головою, оглядів своїх земляків, що раптом зажурилися  , обернувся до офіцерів і спокійно, з гідністю відповів: – Навіщо ж до Сибіру? Ви їх до Америки відправте! Нехай вони там з голоду помруть! Люди поклонилися начальству і потихеньку почали розходитися. При цьому щось між собою впівголосу обговорюючи.  Колгосп не вийшло, як можна створити його там, де немає ниви? Довкруги ліс і гори. Проте, колективне господарство було створене. Але автор ідеї про покарання неслухняних засланням до Америки валив ліс не в рідних Карпатах, а в далекій сибірській  тайзі. Додому він так і не повернувся.     м.Ужур, Красноярського краю.                1995 рік