Ти пішов. Мороз перестав розмальовувати вікна. Годинник зупинився.
Твої сліди ще лишилися на доріжці, де вранці пройшов мокрий сніг. Як і твій поцілунок.
Ти не можеш лишитися. Останній квиток на потяг уже давно куплено. Ще за мить до розмови тет-а-тет. Ну чому про це не можна було поговорити раніше? Чому?
Людина завжди намагається зробити щось в останню мить, коли небезпека, і страх втратити щось дороге, дивляться прямо в очі.
Подивися в її очі, будь ласка.
Ти не знайдеш там лицемірства, брехні й презирства. Там правда. Яку ти завжди шукаєш і вимагаєш від інших.
Занадто чесна. Занадто закрита. Занадто щира, чутлива, вразлива.
Дивна.
Складна.
Але така потрібна.
Квиток завжди можна здати, а потяг зупинити.
Важливіше вчасно збагнути, що тобі потрібно.
Або ніколи нічого не робити і спалити свою можливість бути щасливим, разом з листами від неї.
На добраніч, роздуми.
30.10.2012