«Ослы-избиратели» (Генрих Гейне, перевод на русский Алексея Толстого, http://www.stihi-xix-xx-vekov.ru/geyne90.html)
Свобода приелась до тошноты.
В республике конско-ослиной
Решили выбрать себе скоты
Единого властелина.
Собрался с шумом хвостатый сброд
Различного званья и масти.
Интриги и козни пущены в ход,
Кипят партийные страсти.
Здесь Старо-Ослы вершили судьбу,
В ослином комитете.
Кокарды трехцветные на лбу
Носили молодчики эти.
А кони имели жалкий вид
И тихо стояли, ни слова:
Они боялись ослиных копыт,
Но пуще — ослиного рева.
Когда же кто-то осмелился вслух
Коня предложить в кандидаты,
Прервал его криком седой Длинноух:
«Молчи, изменник проклятый!
Ни капли крови осла в тебе нет.
Какой ты осел, помилуй!
Да ты, как видно, рожден на свет
Французскою кобылой!
Иль, может, от зебры род хилый твой.
Ты весь в полосах по-зебрейски.
А впрочем, тебя выдает с головой
Твой выговор еврейский.
А если ты наш, то, прямо сказать,
Хитер ты, брат, да не слишком.
Ослиной души тебе не понять
Своим худосочным умишком.
Вот я познал, хоть с виду и прост,
Ее мистический голос.
Осел я сам, осел мой хвост,
Осел в нем каждый волос.
Я не из римлян, не славянин,
Осел я немецкий, природный.
Я предкам подобен, — они как один
Все были умны и дородны.
Умны и не тешились искони
Альковными грешками,
На мельницу бодро шагали они,
Нагруженные мешками.
Тела их в могиле, но дух не исчез,
Бессмертен ослиный дух их!
Умильно смотрят они с небес
На внуков своих длинноухих.
О славные предки в нимбе святом!
Мы следовать вам не устали
И ни на йоту с пути не сойдем,
Который вы протоптали.
Какое счастье быть сыном ослов,
Родиться в ослином сословье!
Я с каждой крыши кричать готов:
«Смотрите, осел из ослов я!»
Отец мой покойный, что всем знаком,
Осел был немецкий, упрямый.
Ослино-немецким молоком
Вскормила меня моя мама.
Осел я и сын своего отца,
Осел, а не сивый мерин!
И я заветам ослов до конца
И всей ослятине верен.
Я вам предлагаю без лишних слов
Осла посадить на престоле.
И мы создадим державу ослов,
Где будет ослам раздолье.
Мы все здесь ослы! И-а! И-а!
Довольно терзали нас кони!
Да здравствует ныне и присно — ура!
Осел на ослином троне!»
Оратор кончил. И грохнул зал,
Как гром, при последней фразе,
И каждый осел копытом стучал
В национальном экстазе.
Его увенчали дубовым венком
Под общее ликованье.
А он, безмолвно махая хвостом,
Благодарил собранье.
«ОСЛИ-ВИБОРЦІ» (вільний переклад П.Голубкова)
Свобода приїлася до нудотИ.
В республіці Кінсько-ослячій,
І вибрати вирішили скоти
Володаря однозначно.
Зібрався з гамом хвостатий набрід
Різного чину і масті.
Інтриги і підступи пущені в хід,
Киплять партійні пристрАсті.
Тут Старо-Осли усіх долю вершать,
У Ослячому комітеті.
Кокарди триколірні в лобі блищать
На кожному їх кашкеті.
А коні тут мають жалюгідний вид
І тихо стоять, ані слова, бо
Ті коні бояться ослячих копит,
А ще більше - реву ослового.
Коли ж хтось сміліший запропонував
Уголос Коня в кандидати,
Вмить криком його довговух перервав:
«Мовчи краще, зрадник проклятий!
Ні краплі ослячої крові в тобі.
Який же осел ти, помилуй!
Як видно, тебе народила на світ
Французька якась кобила!
Чи, може, від зебри рід кволий отой.
У смугах ти весь по-зебрейскі.
А втім, нам тебе видає з головой
Вже вимова, досить єврейська.
Якщо все ж ти наш, треба прямо сказать,
Хоч хитрий ти, не остаточно.
Ослячі бо душі тобі не пізнать
Умішком своїм худосочним.
Ось я вже пізнав, хоч на вигляд простий,
Її наймістичніший голос.
Осел бо я сам, бо осел і хвіст мій,
Осел в ньому і кожен волос.
Не з римлян бо я, і не слов'янин,
Осел я німецький, природний.
Я предкам подібний, - вони як один
Були всі розумні й дородні.
Розумні й не тішилися здавнини
Альковними всі грішками,
До млину бадьоро ходили вони,
З важким вантажем - мішками.
Тіла їх в могилі, та дух їх не щез,
Безсмертний ослячий той дух їх!
Вітають розчулено нині з небес
Онуків своїх довговухих.
О славні всі предки у німбі святім!
Ми слідувать вам не втомились
На йоту зі шляху зійти не грішим,
Що ви протоптати вмудрились.
Яке щастя бути нащадком ослів,
В ослячім зрости поголів;ї!
Я з кожного даху кричати б хотів:
«Дивіться, осел я, з ослів я!»
Мій батько покійний, що всім вам знайом,
Осел був німецький, завзятий.
Ослячо-німецьким своїм молоком
Матуся могла годувати.
Осел я і син свого батька-мерця,
Осел, а не мерин я сивий!
І я заповітам ослів до кінця
Ослятині вірний щосили.
Я вам пропоную без зайвих слів
Садити Осла на престолі.
І створимо врешті державу ослів,
Де буде ослам всім роздолля.
Ми всі віслюки тут! І-а! І-а!
Вже досить терзали нас коні!
То ж хай живе нині і вічно - ура!
Осел на ослячому троні! »
Оратор скінчив. І весь зал загримів,
Як грім, при останній фразі,
Копитами кожен осел тупотів
У національнім екстазі.
Його увінчали дубовим вінком,
Загальне тріумфування.
А він безмовно махав хвостом,
Дякуючи зібрАння.