А став дуже просто, в один день, на водохреща 19 січня 2005 року. Хоча, якщо бути відвертим, то не все було так просто. Друзі умовляли мене майже два місяці зробити цей крок. Однак у воду не заходив, постійно знаходячи ту чи іншу причину. Якщо ще чесніше, то в думках говорив собі: і треба воно тобі?! Щоб у мороз зняти з себе теплий одяг та залізти у крижану воду? Ні! Тільки від однієї такої думки вже ставало холодно. До того ж моржі – це надзвичайні люди, а я такий як усі.
Після Нового року друзі посилили тиск. Та я знаходив різні приводи, щоб відмовити їм. А про себе думав: нема дурних, самі лізьте у воду. Однак перед самим водохрещам їм урешті - решт вдалося загнати мене до кута. Я дав слово, що саме 19 січня зайду у річку та занурюся в цю воду. Сказав це при свідках і тому вже відступати не було куди, бо дане слово треба тримати. В умовлений час, взявши з собою рушник, пляжні капці та суху білизну, прийшов до Ужгородської філармонії, недалеко від якої місцева влада побудувала пляж та сходи у воду. Доки я дійшов до пляжу, то відверто передумав все, починаючи від можливого запалення легенів, миттєвого паралічу і завершуючи тим, що краще просто відмовитися. Мовляв, ну вас усіх, купайтеся самі, якщо це вам так подобається.
Роздягався якнайповільніше, затягуючи час. І все ж вирішив: біс із ними, один раз залізу у воду і на цьому ставлю крапку. Аби відчепилися…
…І зайшов у воду, затримав подих і в очікуванні чогось жахливого, трохи зачекавши, занурився з головою. Вмить тіло обпекло, і я майже кулею вилетів на берег. А там і почалося найцікавіше, просто щось неймовірне. Поки витирав рушником насухо голову, тіло наповнилося жаром і, не дивлячись на морозяку (було – 9 С ), висохло само собою за лічені хвилини. До того ж мені не було холодно. Не поспішаючи і зовсім не тремтячи, як я вважав, одягся. Потім ми пішли на чай. От саме в кафе я і відчув усю ту насолоду, яка настає після короткочасного занурення у крижану воду. Це приємне відчуття тривало майже годину…
Наступного дня, взявши з собою все необхідне, в обумовлений час сам прийшов на беріг річки і, не дивлячись на сильний вітер, роздягся і вже без страху із задоволенням занурився у воду. Того ж дня вперше себе зловив на думці, де мені купатися в районі, адже наступного дня мав виїхати у відрядження, а пропускати вже не хотілося…
На сьогодні вже сьомий день мого моржування. У моєму житті багато чого змінилося. Головне – це чудове самопочуття, до того ж став висипатися за менший відрізок часу. І взагалі крижана вода – це просто чудо. Вона миттєво змиває втому, негативну енергетику, а в подальшому допомагає в лікуванні багатьох хвороб тощо.
Сьогодні я щиро вдячний своїм друзям за те, що вони переконали мене. Говорити про це можна багато, але краще один раз зайти у крижану воду і відчути все це самому. Повірте, вам це сподобається, адже, окрім здоров’я, це ще одна маленька перемога над самим собою. Там же я почув і історію про бабусю, яка, зайшовши в холодну воду в 65 років, вже у свої 85 щоденно моржує. І на здоров’я не скаржиться. Сподівається своє сторіччя відсвяткувати у воді.
Якщо ви бажаєте змінити себе, знайти нових друзів, а моржі – це дійсно дуже прості й цікаві люди, то приходьте до Ужгородської філармонії від 12.00 до 14.00 щодня, спустіться сходами на пляж, а там вас зустрінуть, все розкажуть, допоможуть і введуть у чудовій світ води-чарівниці.
До речі, в м. Мукачево моржує більше 1000 чоловік. В Ужгороді близько 50. Невже ужгородці не бажають бути здоровішими?!
Михайло Темнов, м. Ужгород.
25 січня 2005 року, газета "Наш Час" №3 (54)
Читать методику: http://www.proza.ru/2012/02/09/1528