Острое восприятие

Сіро-смугасто. Під аж до опуклості прозорим і аморфним на дотик повітрям я роблю свої останні кроки. Я відчуваю простір як колір прозорий. Я відчуваю небо як колір безмежно-брудний. Я відчуваю землю як колір сирий і теплий. Сум бореться в мені з насолодою залишитися і подивитися, що трапиться завтра. Я минаю сиру мокру кашу, ступаю по гострим сірим многогранникам, спускаюся нижче. Біліє і піниться колір блідо-сірий. Ноги починають грузнути в мокро-жовтому піску. Вчора з поля зору не зникала липка і холодна пелена дощу. Вдихаю вологу, вона скочується в мені по трахеям в легені і там осідає у вигляді прозорих краплин; і піна повільно обмиває носки взуття. Прозорий, мокро-жовтий. Прозорий, мокро-жовтий. Шкарпетки з блискавичною швидкістю вбирають брудно-крапчату піну. Смердить сіль. Болото. Вода піднімаєтся вгору спочатку по ногам, аж до пояса. Колінам холодно, ступням тепло, починає хитати тілом, хвилі неспокійні, в передчутті грози. Проводжу рукою по гладкій затягуючій густині - вона холодна як дзеркало і вібрує, тремтить. Зупиняюсь. Вдивляюся в високу даль, паморочиться в голові, падаю з плюскотом тисячі краплин в зеленкувато-коричневе болото, відчуваю брудну сіль в ніздрях, на міцно стиснутих губах. Зліва гострота зіткнулася з вологою. Там мертва зона, туди мене нестиме і врешті всі кольори зіллються. Занурюю голову і звуки дивовижно викривляються. Чую себе – лоскотне і млосне відчуття. Все повільне тут. Все затягує. Відчуваю блискавичний сигнал (удар?). Гострі многогранники. По прозорому брудно-зеленому розповзається ідеальними хмарами щось коричневе. Присмак заліза і запах його. Прозора брудно-зелена речовина виявилася кульками – вони кидаються до мого носа і рота, стрімко опиняються всередині і ось вони в шлунку, розсипаються там, срібно-холодні. Холодні кульки і присмак заліза, мій темний колір, він колір останньої агонії, колір вологи і срібла.