Спокій - це вечірнє море, упокорене Місяцем, упокорене зорями.
Це - гармонія. Чуєш її вібрації? Цей ось ритм, що пронизує гравій, траву, кров твою і мою. Шелестіння стручків на акації. Цок-цок-цок каштанів об камінь бруку, стертого поколіннями ніг.
Ніжність, ласка літеплом горнеться, омиває стражденні руки. Ти боїшся питання "чи любитимеш ти мене довго, так довго, що не стачить життя?" Ти мовчиш. Те мовчання Будди будить море питань невимовлених.
Буде ніжність з тобою, ласка, що лоскочуть горло та очі. І покотяться горошинки сліз. І душа стане легкою і світитиметься золотим сяйвом.
P.S.
Хтось називає його любов`ю, хтось агапе, а ми коханням...