На горі, біля нашого двору
Жив собі веселий байбак.
І не мав він ні суму, ні горя,
Доки не трапилось так:
Народились у квітні маленькі
Байбачки - на розраду батьків,
Але їм не судилося жити,
Бо тут поруч багато котів.
Ухопили за вуха малечу,
Почали ним жбурляти та грати
В убивчий жорстокий футбол...
І заплакала байбача мати:
"Не повернусь сюди я ніколи й нізащо,
Щоб терпіти наругу цю знов!"
З того часу пустельна печерка,
Байбаки залишили свій дім.
І на Срітення більше не свисне
Хтось лохматий, спросонний,
Весняний, провозвісний.