до пані Василини Іваниної
Хто знає... Може, й справді, це таки не Ви,
Прекрасна жінка, пані Василино...
І може статись, що цей вірш невинний
Пишу не я, або не Вам, такій сумній...
І може, це не Ви, сумна, допіру
Писали вірші, повні скноти й самоти...
І може, я уже старий, аби рости,
А Ви - не та, в яку колись повірив...
Бо все умовне, що очам доступне,
Усе те - марево, та сон, пустий туман...
Бо те, що вічне, - не побачити очам,
Те вічне - лиш відчути можна смутно...
25.03.2012
Братіслав Лібертус