Тепла осінь. Старий каштан. Листя вже майже буре. От-от посипляться плоди на "брук_тук_тук". І невідомо чи переживе він зиму. Але дарма про те думати, бо ондечки на двох гілках знову зазеленіло листя і цвітом то там то там вкрилися пірамідки. Хтось подумає, що каштан захворів та кинувся з дурної голови в ерос цвітіння, а хтось просто замилується цим подарунком старого дерев'яги та посміхнеться погідно.
Життя належить живим і любов їм належить. Коли їй цвісти, вона сама вибирає. Аби трішки тепла, аби стачило життєвої сили. Навіть коли її зовсім мало, цей вибух молодого еросу в старечому тілі доречний, щоби там не подумали розумахи-бовкуни, щоби там не пащекували ялові серця. Кохання вартує більше, ніж існування, бо тільки з ним воно перетворюється в справжнє життя.
Цвіти, Старий Каштане, цвіти! Твоє життя не даремне. Твої останні плоди - найсолодші. Цвіти!