Є такі міста, в які повертаюсь щодня
Подумки
думаю – а яка нині погода в Парижі?
Скільки людей на Монмартрі?
Чи сидить індіанка зі своєю трубою
На вичовганих плитах перед Центром Помпіду?
Чи лине її музика вгору, до голубів,
Чи падає вниз листям кленовим?
Чи стелеться туманом по гранітних кайданах ріки,
чи випадає росою на ґанок кавярні,
де сиділи закутані в пледи ми,
ті, яким надусе потрібне кохання,
світло оте незгасиме, доторки, подихи, шепіт,
від яких шаленієш враз і хочеться щанайшвидше
у свою тимчасову хату, власне будь-який дім тимчасовий,
щоб пірнути у позачас наших любощів казкових...
Для чого міста, де нема любові?