Знову була в Качанівці,
Що вабить своєю красою.
Кланялась кожній стеблинці,
Вкритою вранці росою
Там,над замріяним ставом
Квіти черемухи звали.
Сонечка теплого сяйвом
В душу мою западали.
Замок Тарновського пана
На пагорбі гордо стоїть.
Нижче – квітуча поляна.
Не видно тут плину століть.
Є неповторна альтанка
На погребі, серед вітрів.
Як же любив її Глінка,
Де так геніально творив!
І, як до себе додому
Всі гості до замку ідуть,
Як і століття потому,
Ті леви там варту несуть.