Звикають ночі до тривкого спокою
У спогади закутого тепла
І зашивають ламаною голкою
Дірки у пам’яті. Малюнками зі скла
Віконного повзуть у хату сумніви,
Злітаються метелики-думки
І, зупинившись прямо понад прірвою,
Витягують із безвісті роки.
Складають, ніби книги на полицю,
Чи іграшки дитячі в чорний міх…
Нанизують, як на в’язальні спиці,
Колишній біль, розчарування, сміх…
Та раптом нитку переріже криця,
Така яскрава, як найперший гріх…
03.09.12
Переклад Анни Дудки (http://www.proza.ru/avtor/sireng):
Воспоминания...
Ночь привыкает к тихому покою,
К воспоминаниям уютного тепла
И зашивает сломанной иглою
Прорехи памяти. Рисунком со стекла
В окно ползут сомненья. Занавеской
Влетают мысли-бабочки, теснясь,
Остановившись прямиком над бездной,
Вытягивают из небытия
И складывают годы поленицей,
Иль, как игрушки детские, в мешок…
Нанизывают, как вязальной спицей,
Былую боль, обмана горький шок.
Как вдруг ту нитку перережет сталь -
Так ярко, как и первый грех скрижаль.