Такого блакитного неба
З дитинства ніде не стрічала.
Для цього приїхати треба
В краї, де життя починала.
Бувало впаду я в ромашки
І в небо блакиті злітаю,
Мелодії ранньої пташки
Душою і серцем сприймаю.
Я в помислах біла хмаринка,
Що землю свою облітає,
І кожне деревце, травинка
З любов’ю мене привічає.
Я лину хмаринкою в далі,
Бо вабить мене невідоме.
Я знаю – нема там печалі
І злиднів, що мала я дома.