Росина роса
казка
Живе у селі Росянівка дівчинка на ім`я Рося. Одні кажуть, що це Росянівку на честь Росі назвали, а інші їм заперечують, мовляв, Росю всі кличуть так, бо село їхнє – Росянівка. Але і одні, й інші сходяться в одному: імена ці неспроста.
Історія, про яку усі селяни нічогісінько вже й не пам’ятають, сталася років 5 назад. Не так давно начебто, але чомусь усі її забути встигли. Так часто трапляється: люди пам’ятають несуттєве, з найдрібнішими його деталями, а про головне забувають.
Але як би там не було, а коли Рося ще п’ятирічною дівчинкою бігала і у травах росянівських її не видно було, почала щезати у селі вода. Так-так! Усе – як завжди, та обмілів їхній лукач – вже й не дзюркотів… І у криницях ледве-ледве за ніч на денце набігало. А вдень чисто все пересихало. Забідкались люди, заворушились. Хто на інші села подався по воду, яку, коли її вдосталь, ніхто не цінує. Хто свої криниці глибшими робити почав. Але нічого не допомагало. І в інших селах та ж біда була, і тут – копай-не копай – усе марно… Люди марили водою, вода їм снилася. І за відро води ладні були шматок золота віддати. Ніхто не знав, що його далі робити. І коли пропала мала Рося, не помітили, бо всі водою клопоталися.
А Рося, ще до сходу сонця, узяла відеречко, пірнула з головою в росянівські трави і почала там по крапельці-по краплиночці росу збирати. Зібрала відеречко – інше узяла. Коли сонце росу висушило, дівчинка у тій траві заснула. А потім за вечірню взялася. Вночі росу із відеречок у криниці людям повиливала. А була та роса Росина чарівна. Варто було дівчинці вилити її – як повною набиралась криниця і більш ніколи не всихала.
Тішились люди. Пили воду – і здавалось їм, що нічого смачнішого у житті вони не куштували.
А Рося мала все збирала і збирала росу у відеречка. По крапельці-по краплиночці. І по криницях розносила-виливала. Багато-багато днів підряд. Аж поки в останній росянівській криниці вода не прибула. А було у селі тих криниць тисячу.
- Де ти так довго ходила, доню? – спитала Росю мама, коли нарешті та виринула із високих трав.
-Я росу чарівну збирала! По крапельці-по краплиночці! – відповіла мала і до мами міцно пригорнулася.
І про все мамі розповіла. І як важко було. І як втомлювалась. І як далеко останнє відеречко нести довелось…
А потім Рося з усіма своїми братиками, сестричками та друзями поливальне свято влаштувала. Вони бризкались чистою джерельною водою, аж доки сухого місця на них не лишилось.