Чесно кажучи, народження першої ластівки — книги непередбачуваного як у житті, так і в журналістиці, Михайла Темнова, для мене не було несподіванкою, бо довідався ще кілька років тому, що він пише щось вагоме і важливе. Проговорився пан Михайло про свій задум, коли ми в крижаній ополонці “моржували” (в річці Уж неподалік пішохідного моста в обласному центрі). Однак я не сподівався на такий солідний сюрприз.
Переді мною книга “М.Ю. Темнов. Сады хаоса: фантастический роман (Ужгород: Полиграфцентр «Лира», 2010. – 336 с.).
Книга має і присвячення. Автора надихнув на творчість його словацький друг – Емілія Дворознакова.
Вникаючи, сторінка за сторінкою, в суть книги (після “пролога” з пригодою Дениса Реброва), знайомлячись з сюжетними колізіями видання, все більше зживаюся з думкою, що автор книжки не тільки вправний майстер-аналітик гострої журналістської публіцистики на гезетних шпальтах, але й неабиякий умілець узагальнювати життєві явища, вникати в їх перипетії. Здатний прозираючи в майбутнє, ретроспективно сприймати й осмислювати засобами буйної фантазії людське буття в просторових, часових, духовних й матеріальних виявах. І, що найсуттєвіше, з неабияким багажем знань з багатьох галузей наук, передусім філософії, вигадувати, домислювати і захоплювати читача хистом фантаста Беляєва і пристрастю Мефістофеля.
У книзі сусідять жанри міфу і політичного детективу, фасмагорії та феєрії, казки і наукової фантастики. Зображуючи трагічну історію древнього Фаетону та войовничої Марсіанської Імперії, міжпланетні війни полчищ Марса і Темних Світів, автор видання здебільшого явно (а подеколи й приховано) змальовує апокаліпсичну картину з пересторогою сучасній технократичній цивілізації, що стоїть на порозі недалекої вселенської катастрофи. Все це Михайло Темнов доводить через образи і події, з хистом змальовуючи непримиренну боротьбу Добра І Зла, Любові ТА Неневисті в трьох частинах книги “Последний Тату”, “Тень за спиной”, “Запах войны”. До речі, цей “запах” третьої частини видання витає в повітрі й у реальних умовах сучасності, що попахує третьою світовою війною.
Закроюючи в художню тканину книги елементи казки й фентезі, автор веде читача шляхом карколомних пригод героїв Кі Локки, історії народностей Тату, Паіно з провидицею Фаетона Чиканою (та багато-багато інших захоплюючих інтриг) аж до гнізда Диявола і підготовки боротьби з силами Темного Світу служителів Сонця, що відповідають за Квітку Життя.
Закінчується видання епілогом (що з прологом становить своєрідне художнє обрамлення) про Дениса Реброва, котрий під час подорожі в Ліму (в Центральній Америці), потрапивши в провалля древнього храму, отримав чарівний кришталь на ланцюжку з білого металу. Ця пригода і стала приводом до сюжетних колізій роману “ Сады хаоса», тайна якої до кінця ще не розкрита, але її мозаїка Сонячної системи та інших Світів чекає розгадки в наступних томах Михайла Темнова. На це натякнув, до речі, він останнім реченням видання “Конец первой книги”.
Якою буде наступна його книжка — не знаємо. Однак віриться, що не менш цікавою за першу. І зможе автор, як і перед прологом до попередньої, сказати: «Я не придумывал эту книгу. Скорее, это она овладела мной много лет назад, подсовывая героев и эпизоды, над которыми я смеялся и плакал ночами… Она врезалася в меня, как звуковая дорожка рока врезается в рентгеновские пленки, сквозь которые просвечивали ребра. Так когда-то записывали зарубежные хиты…
Волшебники и воины, прекрасные героини и жрецы, просто обыватели разных планет, звери и цветы спокойно и с достоинством сообщили мне, что, кажется, наконец-то они вписали в меня то, что необходимо».
Віриться, що, як і в попередній книзі, в наступній автор захопить читача творчою уявою. Зуміє на основі переробки попередніх сприймань дійсності, створити нові захоплюючі образи, відмінні від реальних (що існують у мріях, ілюзіях, вигадках), але значущих для осмислення фактів дійсності.
Фантаст за древньогрецькою міфологією — це брат бога снів Морфея, що викликає уявні образи. То ж нехай і брат його Михайло Темнов творить вдало ці персонажі так, щоб його казкова фантастика прикрашала життя, робила людину людянішою. Такою, в якої, як наголошував Михайло Коцюбинський “Трохи не такі очі, ніж в інших людей, а в душі — сонце, яке обертає дрібні дощові краплі у веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку”.
А поки що… Вітаємо пана Михайла Темнова з вдалим деб’ютом, з його пропискою в когорту здібних і цікавих творців пригодницько-фантастичного жанру.
Юрій Шип, член Національної спілки письменників України
Читать роман: http://www.proza.ru/2012/03/17/872