Так буває. Такий собі час – ікс чи ігрек, може, інші літери алфабету,
Який перебути треба – як чуму, лютий місяць чи довгі, як лютий, місячні,
Заховатися в мушлі тіла, не питати – «де я і з ким я?», і «з ким ти урешті й де ти?»,
На мотузочці місячній, як білизна попрана, висячи...
Сонні оси на кухні, як сотні питань, лізуть у мидницю із варенням. (Варення з вишні).
Патока слів і мовчань... це густе і тривожне липневе марево...
Так буває. Коли нікого на світі. Коли мовчить серед ночі на всі смс Всевишній.
Коли будемо їсти узимку все те, що улітку в чотири руки зваримо,
Сни ще свіжі, як фарба олійна на правій руці. Спогади ще квикливі.
Дні тягучі, неначе чекання – а коли ж то нарешті жити???
... «я люблю тебе» - хвилею вседаючою при місячному припливі...
« я ловлю тебе» - сивим відлунням над прірвою у житті, як в житі.