...вірші треба писати про прості речі...
Звідки ж їм узятися?
- дядечко Сашко згубив пам'ять, наче вона – гаманець, що в трамваї повз кишеню проскочив;
- на роботі Ганя тільки й говорить, що в її родича, в коханого доччиного чоловіка – рак, лімфогранулематоз (оце просте?);
- дівчина брата вагітна – це радше приємна новина, хоча бідолашна і потерпає од набряків та спеки;
- у мами – реабілітації після інсульту.
Де ж воно те просте?
А ось:
Дощ уперіщив! Нектаром медунки
джміль встиг ласувати.
Схови – у рожах, комахам дарунки
під листям лапатим.
Краплі обламують пуцвінки білі
й пелюстки – по колу.
Рожу схвильовану, квіти змарнілі
злий вітер гне долу.
Лячно строкатий жупан замочити –
мій джмелик тікає,
та й залітає під брилу балконну,
химер там немає,
злих і пихатих примар мармурових,
зразок дивовижу –
це ж не Париж. Сад на схилах дніпрових
чорт де від Парижу.