Так ніхто не ображав мене, як ти,
Так ніхто не міг зібрати злість у слово.
І шляхетно, й неповторно, випадково
Наступити на високі почуття.
Не високими підборами, та все ж...
Незаслужено, наосліп, дуже боляче...
Проковтну сльозу, стерплю і, ледве стоячи,
Я не вибухну, мов кулька надувна.
Але серце вже крихке, немов графіт,
Спотикається на кожному абзаці.
Щось не так чомусь у нашому палаці,
Не в таке життя ми вірили колись.
Так ніхто і не кохав мене, як ти.
Та образа ця, здається, не остання,
Це, напевне, від великого кохання...
Так ніхто не ображав мене, як ти.